Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Розвиток побратимських відносин Харкова – це і продовження історичних традицій, і складова інтеграційного процесу України в європейські структури – Раду Європи (РЄ або «Європейська комісія за демократію через право» – офіційна назва), Європейський Союз, НАТО й інші міждержавні організації, що є основою політичної архітектури Європи і найважливішою зовнішньополітичною метою нашої держави після проголошення Незалежності. Ставши 37-м членом Ради Європи (на сьогодні – 47 членів РЄ серед 52-х на європейському просторі) 5 листопада 1995 року і отримавши 12 місць у Парламентській Асамблеї РЄ в штаб-квартирі в Страсбурзі, Україна взяла на себе зобов’язання впроваджувати у національне законодавство конвенції та угоди, ухвалені РЄ, серед яких найвідоміші – «Європейська конвенція прав людини», «Європейська культурна конвенція», «Європейська хартія місцевого самоврядування», «Європейська хартія регіональних мов або меншин» тощо. Генеральний Секретар РЄ Даніель Таршис та член Єврокомісії Ганс ван дер Брук того ж дня підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні.
У 1997 році Верховна Рада України ратифікувала приєднання до Європейської хартії місцевого самоврядування і прийняла базовий закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» з деталізацією та конкретизацією цих принципів, які, звичайно, співвідносяться з Конституцією України.
Відомо, що органи місцевого самоврядування (муніципалітети) можуть претендувати на нагороди Ради Європи, систему яких розробив у 1955 році Кабінет Міністрів РЄ. Ця система стала важливим інструментом у покращенні відносин між усіма країнами та громадянами Європи і розповсюдженні ідеї єдиної Європи і європейських ідеалів (дружби, єдності та братерства). Місто повинно продемонструвати проєвропейську діяльність, тобто організувати програми обміну (договори про співробітництво), налагоджувати й підтримувати поріднені зв’язки з містами-побратимами та партнерами, відзначати День Європи та інші європейські події, а також продемонструвати заходи щодо збереження навколишнього середовища та озеленення міста, якості освіти дітей, молоді, освіти старшого покоління, соціальну політику, яка проводиться щодо людей з обмеженими фізичними можливостями і, взагалі, підвищення рівня життя городян. І це все продемонстрував і довів у заявці спеціальній комісії РЄ про присудження найголовнішої, четвертої нагороди – Призу Європи Харківський муніципалітет – Харківська міська рада – єдиний орган місцевого самоврядування в Україні, який був нагороджений усіма чотирма Почесними Нагородами РЄ: Дипломом Європи (2003 року), Почесним Прапором Європи (2004 року), Почесною Таблицею або Знаком Європи (2008 року) і, нарешті, найвищою Почесною Нагородою – Призом Європи (за правилами, лише після здобування трьох попередніх). 23 серпня 2010 року (в День міста Харкова) на позачерговій, спеціально скликаній, 47-й сесії Харківської міської ради Приз Європи (а також пам’ятну медаль Ради і чек на 10 тис. євро для стажування талановитої молоді в містах Європи) вручили виконувачу обов’язків Харківського міського голови, секретарю Харківської міськради Геннадію Кернесу Президент Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Мевлут Чавушоглу і мер Анкари (Туреччина) Меліх Гьокчек. За словами М. Чавушоглу, рішення про присудження Призу Європи Харкову було ухвалене на засіданні Ради Європи одностайно. «Всі члени Ради Європи були приємно вражені, коли приймали це рішення, тим, що Харків зумів розвинути так багато міцних зв’язків з багатьма містами-побратимами та партнерами. Ми хочемо подякувати харків’янам за участь в цій роботі. Попередні володарі цього Європейського призу (їх вже 58, Харків набув членства Європейської асоціації міст-володарів Призу Європи), також як і ви уживають заходів щодо збільшення завоювань демократії», – сказав М. Чавушоглу. Як відзначив мер Анкари Меліх Гьокчек, Анкара і Харків – єдині міста у своїх країнах, які одержали призи Ради. «Приз Ради підвищив статус міста. Харків одержав приз за підвищення рівня життя городян і за розвиток міжнародних контактів», – відзначив мер Анкари [10].
Які ж саме міжнародні контакти мали на увазі Президент ПАРЄ та мер Анкари? Це побратимські і партнерські відносини з 25-ма (на 2012 рік) містами в 17 країнах Європи, Азії та Північної Америки, з якими були підписані угоди про співпрацю, керуючись лозунгом: «Харків – європейське місто, відкрите для всього світу»: 1) Болонья (Італія, 5.08.1966, 16.11.2007), 2) Лілль (Франція, вересень 1978 р., 06.06.1998), 3) Цинцинаті (США, 09.09.1989, 03.11.2003), 4) Нюрнберг (Німеччина, 29.04.1990, 07.07.1999), 5) Тяньцзинь (Китай, 14.06.1993), 6) Варна (Болгарія, 25.08.1995, 16.08.2002), 7) Познань (Польща, 24.09.1998), 8) Москва (Росія, 22.03.2001), 9) Каунас (Литва, 23.04.2001), 10) Бєлгород (Росія, 18.10.2001), 11) Нижній Новгород (Росія, 14.12.2001), 12) Санкт-Петербург (Росія, 23.05.2003), 13) Цзинань (Китай, 23.09.2004, 23.05.2007), 14) Брно (Чехія, 12.04.2005, 07.06.2008), 15) Кутаїсі (Грузія, 23.08.2005), 16) Даугавпілс (Латвія, 06.02.2006, 23.08.2008), 17) Рішон-ле-Ціон (Ізраїль, 23.08.2007, 13.03.2008), 18) Варшава (Польща, 02.02.2011), 19) Газіантеп (Турція, 15.04.2011), 20) Цетіньє (Чорногорія, 15.04.2011), 21) Новосибірськ (Росія, 25.06.2011, 24.08.2011), 22) Порту (Португалія, 29.09.2011), 23) Марибор (Словенія, 14.02.2012), 24) Тбілісі (Грузія, 13.06.2012), 25) Генуя (Італія, 13.12.2012). Угоди про співпрацю охоплюють всі галузі життєдіяльності міста.
У 2012 році Харків очолив Топ-10 міст у номінації «Найбільша ефективність ведення бізнесу» за версією газети «FinancialTimes» в рейтингу «Європейські міста та регіони майбутнього, 2012/13». Перше місце у даній категорії свідчить про визнання Харкова на міжнародному рівні як міста з найкращими перспективами для залучення іноземних інвестицій у місцевий економічний розвиток. Церемонія нагородження відбулася 7 березня 2012 року у місті Канни (Франція).
Такий високий статус Харкова як успішного партнера у взаємовідносинах із зовнішнім світом був логічним наслідком всього попереднього історичного періоду його існування.
У ХVII ст., коли було засновано Харків та існувала Козацька держава Богдана Хмельницького, козацьке населення, міське та сільське, було вільним від кріпацтва і кожен отримував, нарівні з іншими, права на землю та на участь у самоврядуванні. Але з поділом України між Польщею, Австро-Угорською і Російською імперіями відмінності у розвитку міст і традицій самоврядування наклали свій історичний відбиток в різних частинах України, який прослідковується і донині навіть на рівні традицій та ментальності жителів міських і сільських поселень. Харків вирізняло те, що «тут жило багато цехових, яких не бачимо в інших городах», а також те, що «в ньому проживало стільки великоросіян, скільки їх не було ніде по інших містах», хоча на 1732 р. це було не більше 10% складу населення. Серед них – «великоросійське купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося». «Се все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше», – зазначав академік Д. І. Багалій [1, c. 212-214].
Так, приєднання у ХVII ст. частини українських земель до Російської імперії спричинило якісні зміни і у розвитку форм самоврядування, хоча окремі органи української державності діяли у складі царської Росії понад сто років [5, c. 5]. Наприклад, щоб отримати у Харкові даром наділ землі у володіння на віки-вічні під оселі і право вільного безоброчного наслідственного володіння підгородними землями від московського уряду, записувалися у козацтво навіть великоросіяни, колишні московські служилі люди, коли були скасовані у 1700 р. воєводства. У 1731 р. їх повернули у подушний оклад і записали у ландміліцію. На окремому привілейованому положенні були армійські чини (капітан, поручики та ін., які мали власні будинки). Решта росіян – посадські люди, які «проживали по пашпортам», щоб торгувати – вони були з «ріжних великоросійських міст – з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, Єльця, Веньова» [1, c. 215].
Полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій в Харкові, як і всюди в Україні, після тривалого процесу уніфікації атрибутів та інституцій суспільного життя Росії та України було остаточно скасовано у 1781 році. Так було зруйновано діючу ефективну систему козацького самоврядування, яке закладало до кінця ХVIII ст. основу процвітанню місту – його безпеці від татар, одночасно з широким розвитком землеробства, торгівлі та ремісництва.
На зміну йому прийшла Грамота на права і вигоди містам Російської імперії 1785 року, яка давала можливість міським жителям формувати «градское общество», яке користувалось окремими правами: обирало міського голову, бургомістрів і членів магістрату, складало міську скарбницю на основі добровільних внесків. Сільське самоврядування діяло на основі окремого «Положения о сельськом состоянии», хоча, як зазначав Д. І. Багалій, довгий час «городяне-харківці... мало чим одріжнялися од селян, бо їх головним промислом було землеробство» [1, c. 215]. Харків стає намісницьким, а потім – губернським містом з усіма російськими губерніальними установами та російським чиновництвом на чолі з губернатором (Є. О. Щербініним). Козацька старшина набула статусу російських дворян, які збиралися на дворянські з’їзди на вибори. Прості козаки стали казенними обивателями. Дуже збільшилося число чужоземців, поширився стан російського купецтва і німецьких ремісників (для будівництва університету В. Н. Каразін виписав їх чимало і розмістив по вул. Німецькій). Із завоюванням Криму у 1783 р. Харків перетворився на прикордонне складське місто товарів, виборовши у м. Суми торгівельну першість, як південнішого міста, ближчого до Новоросійського краю. Місцеві ремісники поступилися центральними місцями міста і перейшли на його околиці. Посполиті повернуті були у кріпацтво. На харківських ярмарках московські товари все більше та більше витісняли чужоземні й українські. Харків зробився центром просвіти, культури і науки, але не української, а російської. Серед збільшеного у 20 разів за ХІХ ст. населення Харкова на 45% були захожими людьми, а наприкінці 1897 р. лише 1/3 були місцевими, решта – з Курської, Орловської, Московської, Калузької та ін. губерній. Так змінилося «обличчя» Харкова у другій половині ХІХ ст. [1, с. 215].
На зламі ХІХ-ХХ століть комунальне (муніципальне) господарство великих міст перетворилось на справжню науку. Особливої ваги в діяльності органів місцевого самоврядування набувають фінансово-економічні, зокрема господарські, питання. Уряд свідомо загострював фінансові суперечки між двома гілками місцевого самоврядування – земським та міським. Харківська міська дума протягом 35 років багато разів порушувала перед урядом клопотання про виділення Харкова зі складу повітового земства. Однак, це болюче питання було розв’язане лише після Лютневої революції, 21 травня 1917 року [3, с. 34].
Перед Першою світовою війною Харків був, у майновому плані, відносно благополучним містом в імперії. Однак, переобтяжене обов’язковими витратами, Харківське місцеве самоврядування витрачало на немуніципальні потреби у 1,5 рази більше коштів, ніж пересічне місто Російської імперії. Інтенсивна власна підприємницька діяльність, поруч з раціональним використанням надходжень від муніципального кредиту, дали змогу істотно зміцнити фінансовий фундамент міського самоврядування. Взірцем управління муніципальною економікою, в цілому, слугувала Москва, а суто для українських міст схожим у цей час було становище Харкова. [3, с. 35]
Після Лютневої революції розгорнувся український національно-визвольний рух. Відбувалося відновлення діяльності заборонених раніше і створення нових українських партій та організацій. Але через те, що Харків був, значною мірою, зросійщеним містом, у ньому організації українських партій були, переважно, нечисленними і маловпливовими в масах, зокрема серед робітників. Однак, 16 квітня 1917 року відбувся Перший губернський український з’їзд, який обрав Губернську Українську Раду (15 чоловік від Харкова), яка стала місцевим органом Центральної Ради і мала здійснювати автономію Слобожанщини. В її діяльності, як і в універсалах Центральної Ради, і в Конституції Української Народної Республіки (УНР) приділялася велика увага розбудові місцевого самоврядування. До цієї системи входили землі, волості і громади, діяльності яких надавались конституційно-правові гарантії. [3, с. 155]
У радянський період існувала жорстка централізація державної влади і управління. Юридично і практично були закріплені принципи повного домінування держави в місцевих органах влади. При цьому, декларативно і фальшиво «буржуазному» самоврядуванню протиставлялись «ради народних депутатів», «народний суверенітет», «влада народу». Під радянськими вертикальними інституціями радянських народних депутатів та їх виконкомів крились не лише тоталітаризм радянської державної машини, але й повне ідеологічне закріпачення та реальна влада комуністичної партії [5, с. 5].
На сучасний момент, Європейська хартія місцевого самоврядування – основний документ для країн-членів Ради Європи (у тому числі й України) з питань організації національної системи територіальної публічної влади на засадах місцевого самоврядування. Після ратифікації Хартії у 1997 році Україна скоріше віддаляється від реалізації усіх її положень, аніж наближається до їх виконання. Тому акти місцевого самоврядування (муніципальні акти), поряд з Конституцією та законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, є важливими, необхідними, а часто – найбільш конкретними і дієвими актами для вирішення різних проблем життєдіяльності як окремої людини, так і громади. Вони утворюють самостійну підсистему підзаконних нормативних актів в Україні. Самостійність цієї підсистеми обумовлена тим, що органи місцевого самоврядування, відповідно до ст.5 Конституції України, не входять до системи органів державної влади [5, с. 6].
Отже, саме ініціатива Харківської міської ради щодо вирішення питань міжнародної співпраці міста і була високо оцінена ПАРЄ. Харківська міська рада активно співробітничає з іноземними консульськими закладами та міжнародними представництвами, що працюють у Харкові та Харківській області: Генеральним консульством Російської Федерації, Генеральним консульством Республіки Польща, Ізраїльським культурним центром, Французським Інститутом, Центром сприяння торгівлі В’єтнаму, культурно-просвітнім центром «Будинок Нюрнберга», а також з Генеральними консульствами Чеської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини та Грузії у місті Донецьку.
За підтримки Міської ради, у місті створений інститут почесних консулів, що являє собою важливий напрямок «економічної дипломатії»: відкриті Почесні консульства Словенії, Арменії, Чехії, Німеччини, ініційовано створення почесних консульств Грузії, Латвії, Литви, Словакії, Естонії.
Харків бере активну участь в роботі міжнародних організацій, що об’єднують органи місцевого самоврядування, таких як Міжнародна асоціація «Поріднені міста» та Міжнародна асамблея столиць та крупних міст СНД. У червні 2009 року місто Харків прийнято асоційованим членом в авторитетну європейську організацію «Євросітіз» й бере активну участь в діяльності двох робочих груп: з питань Європейської політики сусідства та розширення, а також іміджевої політики та привабливості міста. В жовтні 2009 року вперше в Україні засідання робочої групи Євросітіз, на чолі з Головою Європейської комісії в Україні, відбулося у місті Харкові.
Харків називають «столицею україно-російської дружби». Тісні побратимські та партнерські зв’язки розвиваються з містами Бєлгородом, Москвою, Нижнім Новгородом, Санкт-Петербургом, Новосибірском. З кожним із цих міст, на основі міжмуніципальних контактів, здійснюються спільні проекти в різних галузях міського життя. Не випадково, саме Харків був обраний містом зустрічей Президентів України та Росії у 2001 та 2010 роках.
В жовтні 2011 року, під патронатом Міністерства іноземних справ Чеської Республіки, у Харкові відбувся Міжнародний семінар країн Східного партнерства з питань реформування державного управління на місцевому та регіональному рівнях, в яких взяли участь більше 30 представників Східного партнерства – Азербайджана, Вірменії, Білорусії, Грузії, Молдови та України, а також експерти з урядових організацій Польщі, Чехії, Естонії.
У співробітництві зі своїми містами-побратимами, Лілем (Франція) та Нюрнбергом (Німеччина), Харків одним із перших міст України взяв участь у програмі Євросоюзу «ТACIS-Поріднені міста», а разом з американським містом-побратимом Цинцинаті – в Українсько-американській Програмі «Партнерство громад» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Спільні проекти торкалися питань міського планування, міського бюджету та фінансів, житлово-комунального господарства, міських комунікацій та інформаційних послуг, організації дорожнього руху, сфери управління твердими побутовими відходами та ін. На основі закордонного досвіду у Харкові були розроблені перший в Україні земельний кадастр, Програма використання інвестиційних фінансових інструментів та наступного розвитку міських позик у вигляді муніципальних облігацій, один з перших на території нашої країни інформаційний сайт міської ради, посилилась робота з впровадження енергозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві міста Харкова, створені комунальні підприємства «Муніципальна компанія з утилізації відходів» та «Муніципальна парковка».
Підсумовуючи основні досягення у розвитку побратимських відносин Харкова протягом останніх трьох років, можна зазначити такі заходи:
• бренд Харкова «Розумне місто-Smart-City» у березні 2011 року представлений на найбільшій в світі туристичній виставці в Німеччині «ITBBerlin»;
• у березні 2011 р. складена Дорожна мапа співробітництва між Харковом та Познанню у рамках підготовки до ЄВРО-2012, робота Міжнародного молодіжного волонтерського табору;
• проведення щорічного (з 1997 р.) відкритого бієналє дитячої творчості «Від 5 до 10» (у 2011 р. – 7 тис. робіт з 30-ти країн світу, виступи юних музикантів у ХАТОБі ім. М. Лисенка, у Харківські обласній філармонії, Будинку вчених, Харківському художньому музеї та ін. закладах, проведення Міжнародної педагогічної конференції з питань естетичного виховання дітей;
• щорічне (з 2001 р.) проведення Турніру з футболу серед команд-побратимів;
• щорічне (з 2004 р.) проведення міжнародного фестивалю-конкурсу спортивного бального танцю «Кубок Харківського міського голови» за участю команд міст-побратимів;
• щорічне (з 2008 р.) проведення міжнародного туристичного форуму «Харків: Партнерство у туризмі» – виставки-презентації та науково-практична конференція;
• щорічний (з 2009 р.) міжнародний економічний форум «Інновації. Інвестиції. Харківські ініціативи».
• щорічне (з 2007 р.) проведення згідно Указу Президента України Європейського тижня місцевої демократії.
Щорічно у Харкові проводяться більш ніж 100 міжнародних фестивалей, конкурсів, змагань, конференцій та форумів. Багатонаціональний Харків завжди був, є і буде відкритим й гостинним містом, який поділяє та підтримує ідеї дружби між народами, добросусідства та європейської єдності.
Тема розвитку побратимських відносин Харкова може буде висвітлена у музеї комплексним рішенням. Перш за все, це наскрізна екскурсія за відповідними підтемами тих розділів експозицій, що торкаються відтворення «духу» тієї епохи. Це і діорама «Харківська фортеця» (експозиція «Наш край у ІХ-ХVІІІ ст.», витвори ремісників та предмети ярмаркової торгівлі в етнографічній експозиції «Слобожанські мотиви», а також розвиток промисловості, русифікація у підтемах експозиції «Харків ХІХ ст. Історичні етюди». Національне відродження початку ХХ ст. як складова змін сучасного періоду і політики самоврядування, в тому числі, можна висвітити відвідуючи як експозицію «Харківщина у 1917-1940 рр.», так і експозицію «Україна. Час змін». Додатком до останньої може слугувати лекторій-презентація, розроблена Департаментом міжнародного співробітництва Харківської міської ради (найновітніший період) та показ предметів (експонатів ХІМ) радянського періоду (сувеніри, пам’ятні речі). У майбутньому, як показує досвід, перспективним є використання автогіду, особливо у стаціонарних виставках найновітнішого періоду.
Література
1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. – Харків : Основа, 1990. – 256 с.
2. Євроінтеграція [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kharkivoda.gov.ua/dokument/view/id/2514.
3. Історія міста Харкова ХХ століття. – Харків : Фоліо : Золоті сторінки, 2004. – 686 с.
4. Конспект лекцій «Україна у міжнародних відносинах ХХ століття». Участь України в європейських міжнародних організаціях [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua/book/10/1063.html.
5. Місцеве самоврядування в Україні. Посібник для депутатів місцевих рад [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.auc.org.ua/sites/default/files/files/PosibnykLuksha.pdf.
6. Нагороди Ради Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.city.kharkov.ua/uk/article/view/id/78.
7. Основи самоврядування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.gov.ua/portal/soc_gum/Usm/2006_3_4.pdf.
8. Приз Європи – Харкову [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kharkiv.unian/net/ukr/detail/195563.
9. Система нагород ПАРЄ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://paralleli.if.ua/news/25289.html
10.Харків отримав Приз Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sq.com.ua/ukr/news/vlada/23.08.2010/kharkiv_oderzhav_priz_radi_ievropi.