Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Навершя з Олександропільского кургану у збірці Харківського історичного музею

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Бабенко Леонід Іванович

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Серед невеликої колекції скіфських навершь, що входять до збірки Харківського історичного музею, незмінною увагою і експозиціонерів, і відвідувачів користується навершя у вигляді крилатого жіночого божества (інв.5200/Арх.937, рис. 2). В силу своєї високої атрактивності навершя завжди знаходилося у діючий експозиції музею і, навіть, було опублікуване або згадане серед поодиноких археологічних артефактів на сторінках ряду путівників по музею [10; 11; 12].

Навершя походить з Олександропільского кургану і надійшло до Харківського історичного музею у складі колекції матеріалів 6 скіфських курганів, переданих за рішенням Паритетної комісії з Державного Ермітажу в 1932 році. У числі найбільш цінних експонатів навершя на початку Великої Вітчизняної війни було відібрано для евакуації та відправлено до Уфи. Ймовірно, саме в результаті попадання авіабомби в один із вагонів під станцією Олексіївка Білгородської області, що спричинило катастрофічні наслідки для музейних колекцій, навершя отримало пошкодження у вигляді майже повністю відірваного лівого крила зі слідами оплавлення по межі відриву (в ермітажній інвентарній книзі дане пошкодження не зафіксоване). З евакуації разом з усією колекцією навершя було повернуте у 1944 році.

У Олександропільскому кургані навершя входило до складу комплексу (крім двох навершь були знайдені залізні ажурні пластини із золотою та срібною оббивкою, що зображують крилату богиню, дві цілих і одна в уламках; обтягнуте золотим листом залізне кільце; золотий і срібний гачок; срібна ручка від посудини; два бронзових дзвоника; дві підвіски-лунниці; дві круглі підвіски; навершя у вигляді тризуба з птахами; чотиригранний вигнутий стрижень, обтягнутий золотим листом), виявленого селянами у 1851 році під час вилучення каменю з насипу кургану, необхідного для будівництва місцевої церкви, що й послужило приводом для розгортання робіт по дослідженню кургану.

З часу публікації в ДГС [9, табл.I, 8] у науковому обігу репрезентоване зображення одного і того ж навершя, що мало трохи кращу збереженість і, ймовірно, з цієї причини залишеного в Ермітажі. При порівнянні обох навершь виявляються незначні відмінності як у розмірах (ермітажний екземпляр перевершує «харківський» у висоті та ширині на 0,4 см), так і в іконографії жіночого божества. Це, загалом, характерно для подібних серійних виробів, що відливалися з утратою воскової моделі [6, с. 259]. Так, у «ермітажному» екземплярі головний убір богині дещо підноситься над верхнім зрізом крил, а у «харківському» навпаки – трохи підносяться крила. Але найбільші відмінності простежуються у оформленні кистей рук. У богині на ермітажному наверші чотири пальці кожної кисті мають рівну довжину, а великі пальці коротші і до їх кінця примикає кружок, інтерпретувати який в силу його значного схематизму важко – це або виділені фаланги великих пальців, або кінчики предметів, що стискає у руках жінка.

На харківському наверші оформлення кистей рук інше – ліва кисть складається з чотирьох рівновеликих пальців, права – із п'яти. Над долонями, по краям талії, розташовані два кружки, але, на відміну від ермітажного навершя, без короткої фаланги великого пальця. Якщо ці кружки інтерпретувати як фаланги великих пальців, права рука богині виявиться шестипалою. Якщо ж це не фаланги пальців, а кінчики стиснутих предметів, то права рука буде п’ятипалою, а ліва – чотирипалою. У будь-якому випадку можна із повною упевненістю констатувати факт різнопалості кистей рук «харківського» навершя, яка може бути пов'язана або з неуважністю майстра до дрібних деталей свого виробу, або з намірами підкреслити сакральність персонажа (навряд чи це художній прийом, за допомогою якого майстер спробував передати охоплення великим пальцем якогось предмета із зворотного боку).

Уявлення про сакральне значення правої руки знайшло відображення у низці скіфських ритуалів, згаданих Геродотом (IV, 62, 64) – відрубуванні правиці військовополоненим, принесеним у жертву біля святилища Ареса та обтягування сагайдаків шкірою, здертою з правої руки вбитих ворогів. Зазначені обряди належать до сфери військових, чоловічих ритуалів, що зовсім не виключає вірогідності існування обрядів, пов'язаних з сакральністю руки і в жіночій обрядовій практиці. Хоча у цьому випадку, беручи до уваги традиційне співвідношення бінарних опозицій чоловіче (праве) – жіноче (ліве), більш очікувана щодо жіночих персонажів сакралізація лівої руки.

Показова у цьому відношенні серія бронзових вуздечних блях у вигляді «лапи тварини» або «кисті руки». Цікаво, що поряд з бляхами, що мають виразний протипоставлений палець [14, с. 56] і, навіть, вирізняються граничним натуралізмом у вигляді виділених нігтів [13, с. 51, 52], безсумнівно атрибутованих як кисть людської руки, наявна і більш репрезентативна серія блях з пальцями приблизно рівної довжини, в інтерпретації яких відсутня одностайність. У них схильні бачити як лапи тварин, мотивуючи це відсутністю протипоставленого пальця [14, с. 51, 52], так і кисть руки людини, аргументуючи неможливістю співвіднесення їх з лапами котячого хижака через їх чотирипалість або ведмежою лапою за відсутністю виражених кігтів [1, с. 64]. На користь останньої точки зору свідчить іконографія кисті рук як на харківському наверші з Олександрополя, так і на цілій низці кам'яних статуй, тобто виробів, антропоморфність яких не викликає сумнівів, у п’ятипалій кисті рук яких зовсім не виділено протиставленого пальця.

Про можливу сакральність кистей рук жіночих персонажів наочно свідчить іконографія великих, що нагадують напіврозкриті бутони, і піднятих догори кистей рук жіночого божества на серії золотих підвісок з Мастюгіне, Любимівки і Товстої Могили. Саме «пророслі» кисті рук є уособленням світового дерева, що дозволяє розглядати одну з іпостасей персонажа як богині рослинного світу [5, с. 90-92].

Досить показове положення рук жінки, розміщених долонями на животі. На повнофігурних жіночих зображеннях у фас зафіксоване різноманітне положення рук – піднятими догори, у так званій позі оранти (сережки із Любимівки, Мастюгіне, Товстої Могили), зігнутих у ліктях і піднятих вгору або опущених вниз, але майже у всіх випадках вони не стикаються з тулубом. Рідкісним винятком є бляшки із Чортомлика, де зображена жінка зі складеними на животі руками [2, кат. 101]. Н.А. Онайко і С. С. Безсонова цілком справедливо вбачають аналогію положенню упертих у боки рук на кам'яних чоловічих статуях [16, с. 167, 168; 5, с. 89]. Подібне положення рук зафіксоване на статуях із Причорномор'я (Сібіоара, кат.1; Грушівка, кат.61; Нікополь, кат.69; Станішіне, кат.74; Інгуло-Кам'янка, кат.79; Ольховчик, кат.81) та Північного Кавказу (Галайти, кат.130, 133, 134, 138; Зама-Юрт, кат.140, 141а, 142; Бетті-Мохк, кат.144; Мескети, кат.145а, 145б; Дагестанські Вогні, кат.146; Маничська, кат.154) [15]. Слід, однак, зазначити, що, крім іншої статі, всі без винятку статуї датуються більш раннім часом – VII, VI, рідше V ст. до н.е. Таким чином, іконографічний прийом, що вживався протягом кількох сторіч, був використаний і при виготовленні антропоморфного персонажа і бронзоливарної майстром.

Погляди дослідників про персоніфікацію представленого на наверші персонажа не вирізняються одностайністю – в ньому бачать як Аргімпасу [3, с. 68, 69; 16, с. 167, 168; 5, с. 89], так і Апі, дружину Папая [8, с. 83]. Такий же різнобій думок викликала і інтерпретація напрочуд схематизованої нижньої частини богині. Тлумаченню ряду дослідників про змієподібність кінцівок персонажа [3, с. 68, 69; 16, с. 167, 168; 18, с. 93] опонує С. С. Безсонова, на думку якої по обидва боки богині розташовані звірі, які зливаються з сукнею, що «в цілому повторює схему ажурної пластини з того ж Олександрополя із зображенням Владичиці звірів зі стилізованими протомами оленів з боків» [5, с. 89]. Віддати беззастережну перевагу тій чи іншій точці зору проблематично через крайній схематизм малюнка, отже остаточне вирішення проблеми можливе лише у разі виявлення подібних навершь в майбутньому з більш доскональним опрацюванням деталей. Порівняння персонажу навершя із зображенням на Олександропольских ажурних пластинах не до кінця коректне. Вироби є, поза всяких сумнівів, продуктом різних і майстрів, і майстерень (одне – бронзове, інше – залізне із золотими і срібними обкладинками, прибитими срібними цвяхами), чим, можливо, і слід пояснювати деякі відмінності іконографії (наприклад, форми крил). Але наявні і більш принципові відмінності – зокрема, у вигляді чітко виражених ніг персонажа на ажурних пластинах і їх відсутності у богині на наверші.

Характерною іконографічною деталлю повнофігурних жіночих зображень у фас є практично неодмінне позначення ступень ніг (найбільш відоме виключення репрезентоване золотою пластиною із Карагодеуашх). Навіть при наявності дуже довгої спідниці або плаття майже на всіх зображеннях позначені виступаючі з-під зрізу одягу ступні ніг. Можливо, що подібну увагу до цієї частини тіла слід пояснювати прагненням особливо підкреслити антропоморфізм персонажа і його непричетність до образотворчого кола «змієногих» богинь, нижні кінцівки яких були оформлені у вигляді змій (або, як варіант, грифонів, гіпокампів та інших фантастичних персонажів), рослинних пагонів, перистих завитків і т.п. Все це побічно свідчить на користь «змієногості» персонажа на наверші.

Вимагають інтерпретації і маленькі кружки. На ермітажному примірнику вони розташовані впритул до кінців великих пальців, на харківському – поверх кисті, біля самого краю пояса. Неодмінна обов'язковість цих кружків при недбалому, загалом, відношенні майстра до дрібних деталей власного виробу, що допустив помилку навіть в кількості пальців, свідчить про їх суттєву значущість у іконографії персонажа. М.І. Артамонов вважав, що богиня тримає в своїх руках змієподібні завитки з головками тварин на кінцях [3, с. 68, 69]. На думку Н.А. Онайко, у жінки «широко розсунуті довгі пальці тримають, мабуть, головки змій» [16, с. 167]. Пальці кистей можна вважати, скоріше, тісно зімкнутими, однак зазначені вище кружки цілком прийнятно інтерпретувати як закінчення або зміїних голівок, або інших «змієподібних» кінців (наприклад: рослинних, рогів левоголових грифонів, аналогічних налобнику з Цимбалової Могили та ін.).

Навершя має чотири пари отворів. Нижні, розташовані в самих куточках «спідниці», були просвердлені вже після відливання навершя і, ймовірно, використовувалися для кріплення дзвіночків чи інших шумливих підвісок. Як видно з ілюстрації в ДГС, до моменту першої публікації ці отвори ще не були звільнені від корозії. Цікаво, що в ДГС у складі цього комплексу відзначена знахідка «декількох окремих бронзових дзвіночків» і «маленьких підвісок ... у вигляді кружків та півмісяців», але в ермітажному описі враховані лише два дзвіночка, дві плоскі лунниці та два плоских диска. Можливо, саме деякі з них використовувалися як підвіски, але були відірвані.

Решта пар отворів, що додають ефект «ажурності» виробу, утворені при відливці за допомогою особливостей оформлення тих чи інших частин тіла персонажа. При цьому нижню пару утворюють дотичні до спідниці «тварини» чи «змієподібні ноги», середню – зігнуті в ліктях руки, верхню – примкнуті до головного убору крила. Схожий стилістичний прийом, тобто за допомогою використання кількох парних отворів, розташованих уздовж вертикальної осі, був застосований при оформленні малюнка пальмети на серії навершь IV ст. до н.е. з ажурними грушоподібними бубонцями, увінчаними фігуркою оленя, грифона або сфінкса. Подібні навершя знайдені в Товстій, Гаймановій та Чмиревій Могилах, в Харківській області; відоме також безпаспортне навершя з Одеського археологічного музею [7, с. 31; 4, с. 25-28, рис.1; 6, с. 263-265, рис.386, 387]. Ще більш виразно ця близькість простежується при порівнянні з навершям з діжкоподібним бубонцем із Чортомлика [2, с. 156, кат 27]. По своїй морфології ці навершя з бубонцями, прикрашеними чотирма пальметтами, найбільш прямо відповідають гіпотезі О.В. Переводчикової та Д.С. Раєвського про функції держаків, увінчаних навершям, як «матеріального втілення образу світового дерева ..., що є визначальним елементом скіфської космології» [17, с. 51]. Також характерне для індоєвропейської міфології ототожнення світового дерева з жіночим божеством [5, с. 92]. Тому є підстави вважати, що в обох випадках для вираження ідеї світового дерева і трискладової вертикальної структури світобудови майстрами був використаний схожий стилістичний прийом.

Таким чином, навершя із зображенням крилатого жіночого божества є найціннішим джерелом для вирішення цілого спектру проблем скіфології, інформаційний потенціал якого, незважаючи на 150-літній період використання в науковому обігу, далеко не вичерпаний. Також не розкриті до кінця і його можливості як експоната, головною перешкодою чому є обмежений хронометраж екскурсії. Подолання останнього бачиться в більш широкому розвитку вузькоспеціалізованих екскурсій, зокрема з історії населення Харківщини в скіфську добу.

Література

1.    Алексеев А. Ю. Гадания у алтарей скифского Ареса / А. Ю. Алексеев // Европейская Сарматия. – СПб., 2011. – С. 61-66.

2.    Алексеев А. Ю. Чертомлык. Скифский царский курган IV в. до н.э. / А. Ю. Алексеев, В. Ю. Мурзин, Р. Ролле. – К., 1991. – 416 с.

3.    Артамонов М. И. Антропоморфные божества в религии скифов / М. И. Артамонов // АСГЭ. – Л., 1961. – Вып. 2. – С. 57-87.

4.    Бабенко Л. И. Скифское бронзовое навершие из собрания Харьковского исторического музея / Л. И. Бабенко // Вісник Харківського державного університету. – 1998. – № 413: Історія. – Вип. 30. – С. 25-28.

5.    Бессонова С. С. Религиозные представления скифов / С. С. Бессонова. – К., 1983. – 139 с.

6.    Бидзиля В.И. Скифский царский курган Гайманова Могила / В. И. Бидзиля, С. В. Полин. – К., 2012. – 752 с.

7.    Болтрик Ю.В. Повернення до Чмиревої Могили / Ю. В. Болтрик, О. Є. Фіалко // Музейні читання. – К., 1996. – С. 30-32.

8.    Граков Б. Н. Скифы / Б. Н. Граков. – М., 1971. – 168 с.

9.    Древности Геродотовой Скифии. – СПб, 1866. – Т. 1. – 28 с.

10.Ерпулева В. Н. Харьковский исторический музей. Путеводитель / В. Н. Ерпулева. – Х., 1973. – 44 с.

11.Ерпулева В. Н. Харьковский исторический музей. Путеводитель / В. Н. Ерпулева. – Х., 1986. – 109 с.

12.Кадєєва Е. М. Харківський історичний музей. Путівник / Е. М. Кадєєва, Л. І. Шрамко. – Х., 1968. – 100 с.

13.Маслов В. Е. Группа редких уздечных блях с территории Северного Кавказа / В. Е. Маслов // От палеолита до средневековья. – М., 2011. – С. 51-52.

14.Могилов О. Д. Спорядження коня скіфської доби у Лісостепу Східної Європи / О. Д. Могилов. – К. ; Кам’янець-Подільський, 2008. – 439 с.

15.Ольховский В. С. Скифские изваяния VII-III вв. до н.э. / В. С. Ольховский, Г. Л. Евдокимов. – М., 1994. – 188 с.

16.Онайко Н. А. Антропоморфные изображения в меото-скифской торевтике / Н. А. Онайко // Художественная культура и археология античного мира. – М. : Наука, 1976. – С. 166-179.

17.Переводчикова Е. В. Еще раз о назначении скифских наверший / Е. В. Переводчикова, Д. С. Раевский // Средняя Азия и ее соседи в древности и средневековье. – М., 1981. – С. 42-52.

18.Шауб И. Ю. Миф, культ, ритуал в Северном Причерноморье (VII-IV вв. до н.э.) / И. Ю. Шауб. – СПб., 2007. – 484 с.