Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Російська імперія виникла у 1721 році після прийняття Петром І титулу імператора. Разом з імперією розвивалась і нагородна система. Зародок орденської системи Російської імперії був закладений ще у часи царювання Петра І у 1698 році. Перший загальний закон про ордени Російської імперії «Положення про російські ордени» був підписаний Павлом І в день його коронації, 5 квітня 1797 року, і вперше встановив ієрархію державних винагород Російської імперії і створив єдиний орган управління нагородним виробництвом.
Реформи Петра І кардинально змінили існуючу російську нагородну систему: відмінилися всі попередні види заохочення, засновується перший орден – орден святого апостола Андрія Первозванного, карбуються нагородні медалі. Кожна з нагород має свою історію. Нагородна система орієнтована на привілейованих осіб – в першу чергу дворянство, духовенство, чиновництво, і частково на купецтво. У 1796 р. у Павло І запровадив Знак відмінності ордена св. Ганни, відомий як «Аннинская медаль», чим ввів у нагородну систему Російської імперії винагороди і для «нижніх чинів» – солдатів і унтер-офіцерів; наступну відзнаку Військового ордена ввів у 1807 р. Олександр І, в 1856 р. вона була розділена на 4-и ступеня, а з 1913 р. отримала офіційну назву «Георгіївський хрест».
Нагородна система дореволюційної Росії включала вісім орденів.
Перший орден св. Апостола Андрія Первозванного був заснований 30 серпня 1698 р. царем Петром І і мав один ступінь. На ордені зазначався девіз: «За веру и верность». Кожен нагороджений автоматично ставав кавалером чотирьох інших орденів, заснованих пізніше – св. Олександра Невського, Білого орла, св. Ганни 1-го ступеня і св. Станіслава 1-го ступеня. У 1797 році Павлом І було встановлено, що орден св. Андрія Первозванного отримують всі чини імператорського дому – чоловіки, великі князі, отримували його при хрещенні, так звані князі імператорської крові – по досягненню ними повноліття. До 1855 року знаки ордена св. Андрія Первозванного за військові заслуги нічим зовні не відрізнялися від знаків за заслуги цивільні. Пізніше на бойових винагородах стали додавати схрещені мечі. Починаючи з павловських часів, кавалерам заборонялося самостійно прикрашати свої знаки коштовними каменями. Хрест із зіркою ордена, обсипані діамантами, стали особливим вищим рівнем ордена, який вручався виключно за особистим розпорядженням імператора. Орден став вищою винагородою Російської держави для високих державних і військових чинів. Першим орденом св. Андрія Первозванного був удостоєний 20 березня 1699 року соратник Петра І граф Федір Головін. Орден вручався за особливі заслуги перед Російською імперією, включаючи як бойові подвиги, так і цивільні відмінності. Другим кавалером ордена став гетьман І.С. Мазепа, який отримав його 8 лютого 1700 року з рук самого Петра І. Після звістки про зраду Мазепи за наказом царя 9 листопада 1708 року було проведено зняття звання кавалера ордена св. Андрія Первозванного. Знак ордена носили на широкій блакитній стрічці через праве плече, а зірка розміщалася на лівій стороні грудей. [2, c. 110] За час існування ордена його кавалерами стало від 900 до 1100 осіб. Орден проіснував до 1917 року. У 1998 році Російською Федерацією орден був відновлений і є вищою нагородою Російської Федерації. У колекції Харківського історичного музею зберігаються чотири зірки ордена св. Андрія Первозванного.
Другим в орденській системі Російської імперії був орден св. Великомучениці Катерини, заснований Петром І в 1713 році на честь своєї дружини Катерини Олексіївни. Спочатку він мав назву орден «Освобождения» і призначався лише Катерині Олексіївні, яка у 1711 році у Прутському поході під час Російсько-турецької війни 1710-1713 рр. пожертвувала усі свої прикраси для врятування Російської армії, оточеної турецькимвійськом Мехмеда-Паші. На знак подяки 24 листопада 1714 року Катерина отримала цей орден з рук Петра І. Орден мав два ступеня, що іменувались орденами «Дам великого хреста» і «Дам малого хреста». Нагороджували цим орденом лише жінок, єдиним виключенням з цього загального правила став малолітній князь Олександр Меншиков, син сподвижника Петра І О.Д. Меншикова, який отримав цей орден у лютому 1727 року. Девіз ордена був «За любов і Вітчизну» орден отримували усі жінки імператорського дому. Великі княгині отримували його при хрещенні, а так звані княгині імператорської крові – по досягненню ними повноліття. Главою ордена довічно залишалася імператриця. Остаточна редакція статуту ордена св. Катерини була надана імператором Павлом І 5 квітня 1797 року. [2, c. 111] За статутом 1714 року стрічка ордена була біла муарова із золотою облямівкою і написом золотими літерами на банті стрічки: «За любов і Вітчизну». Згідно з Положенням про Російські ордени від 5 квітня 1797 року замість білої стрічки зі срібною облямівкою по краю стала стрічка червоного кольору з тим же написом срібними буквами на банті. Згідно з Височайшим Указом від 20 жовтня 1856 року хрест ордена першого ступеня прикрашався діамантами, другого ступеня – алмазами. Орден складався зі знаків: хреста, червоної стрічки зі срібною облямівкою і восьмикінцевої зірки. Орден прикріплявся до банта і його носили: 1-шого ступеня – на стрічці шириною 10 см, через праве плече, зірка на правій стороні грудей; 2-го ступеня – на стрічці шириною 4,5 см на лівій стороні грудей. Грамота на присвоєння ордена св. Катерини підписувалась імператрицею. Орден проіснував до 1917 року. На жаль, колекція Харківського історичного музею не має жодного екземпляру ордена св. Катерини.
Третім орденом став орден св. Олександра Невського, що був задуманий ще Петром І для нагородження за військові заслуги, але заснований 1 червня 1725 року вже після його смерті Катериною І. Орден мав один ступінь, девіз на ордені: «За труд и Отечество» [2, c. 115]. Орден вручався не лише за військові заслуги, а і для заохочення цивільних осіб вищих чинів. Вперше кавалерами ордена стали 18 осіб в день весілля дочки Катерини і Петра І, царівни Ганни і герцога Шлезвіг-Гольштейн-Готторпського Карла Фрідріха. До царювання Катерини ІІ орденом св. Олександра Невського нагородили близько 300 осіб. Імператриця Катерина ІІ видала ще 250 орденів. При Павлові І у 1797 році орден вперше отримав офіційний статус і опис. Орден проіснував до 1917 року. 29 липня 1942 року у СРСР був заснований новий орден Олександра Невського для нагородження командного складу Червоної армії за заслуги перед Вітчизною. Після розпаду СРСР орден був збережений в системі державних винагород Російської Федерації. На жаль, в колекції Харківського історичного музею немає жодного зразку ордена Олександра Невського Російської імперії, а є тільки один орден Олександра Невського Радянського періоду.
Четвертим імператорським орденом був орден Св. Великомученика і Победоносця Георгія, заснований 26 листопада 1769 року Катериною ІІ. Орден мав 4 ступені і був винагородою за військові досягнення. Орден набув характер особливо почесної винагороди. Ним нагороджували за вислугу років в офіцерських чинах – 25-років сухопутних військах і 18 шестимісячних морських кампаній на флоті, обов'язковою умовою була участь офіцера хоч би в одній битві. На знаку ордена, що вручався за вислугу років, розміщувався відповідний напис на горизонтальних променях хреста (або «25 років» або «18 кампаній») [2, c. 116]. З 1855 року практика нагородження цим орденом за вислугу років була скасована, з того часу за вислугу років офіцери стали нагороджуватися орденом св. Володимира 4-го ступеня з бантом, а орден св. Георгія 4-го ступеня став виключно бойовою винагородою. У орденському статуті було обумовлено «Орден св. Георгія ніколи не знімається». Вже починаючи з 1856 року знаки нижчих ступенів ордену не знімалися при здобутті вищих ступенів. За всю історію орденом св. Георгія всіх чотирьох його ступенів були удостоєні лише чотири воєначальника: генерал-фельдмаршали М.І. Кутузов (1812 рік), М.Б. Барклай-де-Толлі (1813 рік), І.Ф. Паскевіч (1829 рік) та І.І. Дібіч (1829 рік). Орден 1-го ступеня за півтора століття вручався 25 разів. За перші роки після впровадження ордена св. Георгія декілька військових воєначальників отримали за видатні бойові відзнаки відразу вищій ступінь цього ордена: генерал П.А. Румянцев (1770 рік), О.Г. Орлов (1770 рік), П.І. Панін (1770 рік), В.М. Долгоруков (1781 рік), генерал-фельдмаршал Г.А. Потьомкин (1788 рік). Орденом 2-го ступеня була нагороджена 121 особа, 3-го ступеня – 653 осіб, орден 4-го ступеня отримали близько 6 тис. чоловік. У колекції Харківського історичного музею знаходяться шість хрестів св. Георгія ІІІ ст. и два хреста четвертого ступеня.
П'ятим орденом був орден св. Рівноапостольного Великого князя Володимира, заснований Катериною ІІ 3 жовтня 1782 року у 20 річний ювілей свого царювання для нагородження як військових чинів, так і цивільних службовців, мав чотири ступені. Девіз на ордені «Польза, честь и слава». [2, c. 117] Орден був винагородою для широкого кола військових в чині від підполковника до чиновника середнього рангу. Нижчий, четвертий ступінь могли отримати військові, що пробули на службі протягом 35 років в класних чинах, в будь-якому з 14 класів. 26 листопада 1789 року Катерина ІІ особистим указом визначила орден св. Володимира як додаткову відмінність – бант з орденською стрічкою для знаку 4-ого ступеня за військові подвиги. Першим кавалером ордена св. Володимира 4-го ступеня з бантом став капітан лейтенант Д.Н. Сенявін, видатний флотоводець, за успішну операцію проти Османської імперії восени 1788 року. Другим відзначено бойовим орденом св. Володимира 4-ого ступеня з бантом капітана М.Б. Барклая-де-Толлі, яким він був нагороджений за відмінність при штурмі Очакова у грудні 1788 року. Після того, як у 1855 році до знаків орденів, що вручались за військові заслуги, стали додавати схрещені мечі, деякий час ще носили бант 4-ого ступеня ордена св. Володимира. Імператорським указом Капітулу орденів від 15 грудня 1857 року: було встановлено «Установить различения между лиц военных и лиц гражданских». При установі ордена св. Володимира було вирішено, що кавалери будь-якого ступеня можуть розраховувати на пенсію, сума якої для того часу була досить вагомою: старші кавалери ордена св. Володимира 1-го ступеня отримували, незалежно від інших доходів, 600-рублів на рік, 2-го ступеня – 300 руб., 3-го ступеня – 200 руб. і 4-го ступеня – 100 руб. на рік. Володимирські кавалери мали право використовувати хрести і зірки ордена св. Володимира як елементи зображень на своїх печатках і гербах. Як і ордени св. Георгія, винагороду заборонялося самостійно прикрашати «каменьем». У колекції ХІМ знаходяться два ордени св. Володимира 4-ого ступеня з мечами, 4 – фрачних знака ордена св. Володимира з мечами і один хрест ордена св. Владимира.
Наступним, шостим орденом був Орден «Білого орла». Він був одним з найстаріших польських орденів, заснований у 1325 році королем Польщі Владиславом Коротким, відновлений 1 листопада 1705 року королем Августом ІІІ. Орден «Білого орла» був зарахований до російських орденів у 1831 році з відповідними змінами зовнішнього вигляду, орденський знак мав один ступінь, девіз: «Pro Fide Rege e Lege» («За веру, царя и закон»). Одними з перших кавалерів ордена стали 8 осіб: 4-польських магнати, що підтримали Августа ІІІ на виборах, і 3-росіянина: генерали О.Д. Меньшиков, А.І. Репнін, Г.Б. Огильве та гетьман І. С. Мазепа. У 1712 році кавалером ордена став Петро І у відповідь на вручення Августу Петром І знаків ордена святого Андрія Первозванного. Всього з 1705 по 1831 рік відбулося 1017 нагороджень цим орденом. З 1831 року, після придушення польського повстання і позбавлення Польщі автономії, імператор Микола І остаточно зарахував до російського капітулу всі польські ордени. Першими нагородженими стали ті, що відзначилися у Польській кампанії, генерали від кавалерії І.О. Вітт і П.П. Пален. Орден посів почесне місце в ієрархії російських орденів з 1835 року, слідом за орденом св. Олександра Невського. Нагороджувалися ним особи не нижче четвертого класу. Сталися зміни в законі ордена, змінився девіз на «За веру, царя и закон». У 1855 році до знаків про військові відмінності приєдналися по два перехрещені мечі, зверху прапор під короною. У 1882 році почали вручати діамантові знаки до ордена. Орден проіснував до 1917 року. В колекції Харківського історичного музею знаходиться два ордени «Білого орла».
Сьомим орденом став орден св. Ганни, заснований 14 лютого 1735 року герцогом Гольштейн-Готторпським Карлом Фрідріхом у пам'ять померлої у 1728 роки дружини, дочки імператора Петра І, Ганни Петрівни. Першими кавалерами ордена стали герцог Карл-Фрідріх та великий князь Петро Федорович. У 1742 році до них приєднались ще четверо кавалерів: М.І. Воронцов, О.Г. Розумовський, брати О.І. і П.І. Шувалови. За час, коли великий князь Петро Федорович був імператором Петром ІІІ, десяткам його підданих були подаровані ордени св. Ганни. Згідно з положенням про російські ордени від 5 квітня 1797 року орден св. Ганни іменувався російським орденом і мав на три ступені. Ордени 1-го і 2-го ступенів з 1796 по 1828 рр. прикрашалися діамантами і складали вищій ступінь ордена. Орденами св. Ганни нагороджувалися як російські, так і іноземні піддані за державну службу. (З 1 квітня 1847 року за бездоганну 12-річну службу на одній посаді, не нижче за 8-й клас). У 1815 році введений четвертий ступінь ордена св. Ганни, яким нагороджувалися лише військові [2, c. 119]. З 1829 року орденами з діамантовими прикрасами нагороджувалися лише іноземні піддані, а для нагородження російських підданих були встановлені ордени св. Ганни 1-го і 2-го ступенів з імператорською короною та без корони. З 6 червня 1828 року до ордена 3-го ступеня був приєднаний бант для кавалерів, нагороджених вищезазначеним орденом за військові подвиги. З 9 серпня 1844 року на всіх орденських знаках, призначених для нагородження «іновірців», замість образів святих і хрестів поміщався російський державний орел. За Вищим Указом від 5 серпня 1855 року до ордена св. Ганни 1-го, 2-го і 3-го ступенів, що вручався за військові подвиги, приєдналися схрещені мечі, що проходять через середину хреста і зірки. З 15 грудня 1857 року до ордена св. Ганни 3 ступеня з мечами, що вручалися військовим чинам, приєднувався бант з орденської стрічки. Вищим Указом від 14 лютого 1874 року відмінено нагородження орденом св. Ганни 1-го і 2-го ступеня з імператорською короною. Девіз ордена: «Любящим Правду, Благочестие и Верность». У колекції ХІМ знаходиться одна відзнака ордена св. Ганни 3-го ст., один хрест ордена св. Ганни 3-го ступеня, один хрест ордена св. Ганни 2-го ступеня і п'ять орденів св. Ганни 3-го ступеня.
Останній, восьмий орден – св. Станіслава, наймолодший за старшинством в ієрархії державних винагород. Орден заснований 7 травня 1765 року королем польським і великим князем литовським Станіславом Августом Понятовським, був винагородою Речі Посполитої, Варшавського герцогства, Царства Польського. Після придушення польського повстання 1830-1831 рр., з 1831 року, поряд з іншим польськими орденами він був включений у капітул російських орденів. У 1832 році зображення св. Станіслава замінено вензелями SS, одноголові польські орли було замінено на двоголові орли Російської імперії. Управління орденом і питання нагородження були передані з Варшави до Санкт-Петербургу. У 1839 році Миколою І затверджений новий статут ордена, згідно з яким він тепер розділявся на три ступені, а нагороджений може бути «будь-який підданий Російської імперії і царства Польського» як за військові, так і за цивільні відмінності, наприклад, за доброчинність. Знак ордену другого ступеню розділився на два види: хрест, прикрашений імператорською короною, і хрест без корони (розділення було скасоване у 1874 році). [2, c. 120] З 1844 року на знаках ордена, дарованих особам нехристиянського віросповідання, зображення вензелевого імені св. Станіслава стало замінюватися чорним імператорським російським орлом. Орден св. Станіслава 3-го ступеня став найменшим у порядку старшинства російських орденів і був найбільш поширеною винагородою. Ордена будь-якого ступеню надавали право спадкового дворянства, що викликало незадоволеність дворян через велику кількість нових дворян з числа купців і дрібних службовців. З 1845 року Височайшим велінням було припинено нагородження орденом св. Станіслава 2-го та 3-го ступеня. Відновилося нагородження лише з 28 червня 1855 року, але тепер право спадкоємного дворянства надавалося лише орденом св. Станіслава 1-го ступеня. Орден св. Станіслава став останньою ланкою у формуванні системи російських вищих державних винагород, незмінною до 1917 року. У колекції ХІМ зберігаються три зірки ордена св. Станіслава, дві з них з мечами, чотири хрести ордена св. Станіслава 2-го ступеня та два фрачні знаки ордена св. Станіслава.
Нагородна система Російської імперії базувалася на декількох непорушних принципах:
1. Нагородження орденами, що підрозділялися на декілька ступенів, відбувалося послідовно, починаючи з нижчого ступеня, виключенням став лише орден св. Георгія.
2. Ордени, які вручалися за військові подвиги, мали особливу відмінність – перехрещені мечі.
3. Було встановлено, що орденські знаки нижчих ступенів вилучалися при здобутті вищих ступенів даного ордена. Вищезазначене правило мало виключення принципового характеру – ордени, вручені за військові подвиги не вилучалися, і в разі здобуття вищих ступенів цього ордена, кавалери ордена св. Георгія носили знаки всіх ступенів цього ордена.
4. Було абсолютно унеможливлене отримання ордена даного ступеню повторно [1, c. 24].
Таким чином, не зважаючи на те, що ордени Російської імперії представлені у колекції Харківського історичного музею не в повній мірі, колекція містить досить цікаві екземпляри, що можуть багато розповісти про історичний період, події та ілюструють військову доблесть і розвиток російського суспільства. Ці ордени можуть використовуватися у різноманітних виставках чи експозиціях.
Література
1. Кузнецов А. А. Ордена и медали России / А. А. Кузнецов. – М. : Издательсьво МГУ, 1985. – 174 с.
2. Спасский И. Г. Иностранные и русские ордена до 1917 года / И. Г. Спасский. – Л. : Эрмитаж, 1963. – 141 с.