Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Наприкінці ХІХ ст. та протягом ХХ ст. грамплатівка була найпопулярнішим засобом розповсюдження аудіозаписів, недорогим і доступним.
Винайшов грамофонну платівку у 1888 р. німецький інженер Еміль Берлінер, який мешкав у США. Перша в світі платівка була виготовлена з целулоїду і зберігається у Національному музеї США у Вашингтоні.
На початку ХХ ст. в Росії вже існувала своя грамофонна промисловість, але виробництвом платівок займалися дрібні фабрики та артілі, що не могли задовольнити потреби аматорів музики. Велику перспективу російського грамофонного ринку швидко відчули іноземні підприємці, які почали відкривати свої фірми в багатьох містах Російської імперії.
Головним виробником і поширювачем грамплатівок у Росії до 1918 р. була компанія «Граммофон», яку заснував Еміль Берлінер. У 1893 р. він сформував «Граммофонную Компанию Соединенных Штатов», а у 1894 р. – «Граммофонную Компанию Берлинера», перетворену у 1901 р. в Акціонерне товариство «Граммофон» (рис. 20). Дочірні відділення та фабрики цього товариства діяли майже у тридцяти країнах: Англії, Німеччині, Австрії, Росії тощо.
Для обробки російських записів і забезпечування російського ринку у 1902 р. в Ризі була заснована фабрика грамофонних платівок і грамофонів. 2 квітня 1903 р. товариство «Граммофон» офіційно отримало дозвіл вести операції в Росії. Того ж року «Граммофон» викупив у берлінської фірми «Интернациональ Зонофон» її ризьку фабрику.
Торгівельною маркою для тієї продукції компанії «Граммофон», що призначалася для розповсюдження в Російській імперії, став «Пишущий Амур» (фігурка крилатого немовляти, який сидить на платівці і тримає у руці перо). В інших європейських країнах фірма застосовувала другу емблему – зображення фокстер’єра, який сидить перед рупором грамофона, – «Голос его хозяина». У 1903 р. до них приєдналася марка «Зонофона» з етикеткою зеленого кольору для дешевої продукції. Ця емблема являла собою злиття двох слів zonophon, виписаних прямокутним шрифтом по вертикалі та горизонталі; вони утворюють хрест, обведений прямими лініями.
Платівки «Граммофон» і «Зонофон» випускалися трьох форматів: 17,5, 25 і 30см, виготовлялися з композиційної маси на основі шелаку – воскоподібної речовини, що вироблялася тропічними комахами з родини лакових червців. Тривалий час платівки цієї компанії були тільки однобічними, причому для привілейованих артистів – з червоноюетикеткою, для усіх інших – з чорною. Однак з 1 січня 1911 р. у продажу з’явилися також двобічні диски з чорними, а з 1 жовтня 1913 р. – з синіми і зеленими етикетками для платівок із записами популярних жанрів. У 1907 р. впроваджується новий колір етикеток – оранжевий – виключно для нових платівок Ф.І. Шаляпіна в Росії і для платівок «короля баритонів» М. Баттістіні в Італії.
Військові дії 1914 р. примусили фірму перевести своє виробництво з Риги до Москви, де невдовзі на Щипці побудували завод «Пишущий Амур». На початку 1918 р. він був зупинений.
Акціонерне товариство «Граммофон» в музейній колекції репрезентоване 17 примірниками: чотири платівки фірми «Граммофон» (Р-808, 809, КФд-20, 24), тринадцять – фірми «Зонофон» (Р-2033, 973, 1874, 1875, 1876, 691, 692, 695, 697, 1879. 2031, 2032, КФд-23). Одна платівка «Зонофон» (Р-2033) випущена фірмою «Интернациональ Зонофон», ще до її об’єднання з компанією «Граммофон», інші – продукція акціонерного товариства «Граммофон». Три платівки однобічні (Р-808, 809, КФд-24), чотирнадцять – двобічні.
Репертуар платівок дуже різноплановий: арії з опер, вальси, марші, музичні композиції, романси, російські та українські пісні. Серед виконавців – видатний італійський співак М. Баттістіні, популярні російські та українські артисти А.Д. Вяльцева, П.І. Тихонов, Є.Ф. Зарницька та інші. Є грамплатівки з записами декламаційно-розмовного жанру: розповіді з солдатського побуту «Имянины», «Все будем там» у виконанні А.Ф. Смирнова та читання церковних текстів протодияконом Харківського кафедрального собору В.Д. Вербицьким.
Одним з найбільших постачальників грамофонних платівок в Росії була також фірма «Сирена Рекорд». Її головна контора знаходилася у м. Вільно, фабрика з виготовлення дисків – у Варшаві. Існували також окремі відділення та агенції цієї компанії у Варшаві, Одесі, Петербурзі та Москві.
Перші платівки фірми «Сирена Рекорд» з’явилися в Російській імперії на рубежі 1908-1909 рр. і користувалися великим попитом, оскільки коштували недорого при досить високій якості запису
У музеї є шість платівок цієї фірми (Р-1877, 696, 2029, 2030, 976, 977). На них записані популярні російські та українські пісні у виконанні Петра Невського, Є.О. Морської-Волни, Федька Савицького, народних дуетистів Орлова і Жукова, малоросійського хору під керівництвом Гирняка-Шама; інструментальні твори у виконанні оркестру гармонії під керівництвом В.С. Варшавського.
У грудні 1911 р. розпочало свою діяльність на російському ринку Російське акціонерне товариство грамофонів (РАТГ). Головою правління цього товариства став відомий оперний співак Микола Миколайович Фігнер, генеральним директором – інженер К. Стандаль. Уся музична частина була зосереджена в руках досвідченого диригента І.П. Аркад’єва, який перейшов у РАТГ з Маріїнського театру.
РАТГ випускало платівки двох розмірів: 25 і 30 см, на яких записувалися переважно петербурзькі артисти. У 2-й половині 1917 р. це товариство розпалося.
У ХІМ зберігаються сім платівок РАТГ (Р-2036, 2037, 2038, 690, 974, 975, КФд-22). Найцікавіші з них – платівки з записами музичних творів у виконанні Л.М. Сибирякова (Р-2038) та Є.К. Катульської (КФд-22).
Помітну роль у вітчизняному грамзапису зіграло грамофонне підприємство «Метрополь Рекорд», засноване трьома німецькими підприємцями – Моллєм, Фогтом і Кібартом. У серпні 1910 р. на станції Апрелєвка Московсько-Київської залізниці вони відкрили першу в Росії фабрику з виготовлення маси для платівок і для пресування їх на замовлення інших грамофонних компаній. Крім виконання цих заказів, фабрика робила ще й і власні оригінальні записи.
Свою діяльність нова грамофонна фірма розгорнула, в основному, у Москві. Записи випускалися на двобічних дисках розмірами 25 і 30 см. У серпні 1914 р. фабрика «Метрополь Рекорд» була реквізована Російським акціонерним товариством грамофонів, і з цього часу вона почала випускати платівки під етикеткою РАТГ.
В музейній збірці є дві платівки «Метрополь Рекорд» (Р-2035, КФд-29) із записами оркестрової музики та виступу куплетиста Я.Є. Брока.
Велику популярність на початку ХХ ст. мали платівки київської грамофонної фірми «Экстрафон» (рис. 21). Спочатку це була невелика студія запису берлінського грамофонного товариства «Интернациональ Экстра Рекорд», розташована в одній з кімнат магазину музичних інструментів Г.Г. Індржишека. Тут же почали продаватися і грамплатівки з етикетками «Интернациональ Экстра Рекорд» та «Аристотипия», що незабаром захопили увесь київський ринок. Постало питання про рентабельність будівництва місцевої грамофонної фабрики. Будівництвом займався Г.Г. Індржишек, і він же став власником нової фабрики. Наприкінці 1911 р. з’явилися перші платівки київського виробництва, відпресовані з матриць німецької фірми «Интернациональ Экстра Рекорд», а у 2-й половині 1912 р. фабрика стала робити власні записи, що випускалися на платівках діаметром 25 см та 30 см (з 1913 р.) з етикетками «Аристотипия» і «Экстрафон».
Торговою маркою «Экстрафона» стало зображення орла з пучком блискавок у дзьобі. На платівках цієї фабрики записувалися відомі київські співаки, музиканти, куплетисти, виконавці народних пісень.
Музейна колекція нараховує чотири платівки фірми «Экстрафон» (Р-694, 693, 2028, Кфд-21). Репертуар записів переважно оркестровий: музичні композиції у виконанні власного оркестру «Экстрафон» під керівництвом капельмейстера І.Ф. Соколова, оркестру гармоній під керівництвом В.С. Варшавського, струнного квартету. На двох платівках (Р-693, КФд-21)– українські мелодії: «Малоросійський гопак» і «Коли розлучаються двоє», автором яких є видатний український композитор М.В. Лисенко.
З початком Першої світової війни власник київської фабрики «Экстрафон» першим здогадався зробити ставку на патріотичний репертуар. Фабрика стала випускати платівки з записами гімнів союзних держав, маршів, пісень на військову тематику, що розходилися величезними для того часу тиражами. У лютому 1915 р. журнал «Грамофонный мир» писав: «Раньше все смеялись над «Экстрафоном» и даже не принимали в расчет его конкуренцию, а теперь фирма работает блестяще благодаря своей большой патриотической записи» [2, с. 76].
У музеї знаходиться одна така платівка (Р-2028) з записами двох творів: «Король-герой» та «Монолог бельгийца» у виконанні Д.О. Богемського.
Після 1917 р. київська фабрика «Экстрафон» припинила своє існування.
Слід зазначити, що в колекції Харківського історичного музею окрім платівок провідних грамофонних компаній є диски і інших грамофонних фірм та окремих торгівельних домів, яких можна зарахувати до другорядних постачальників музичної продукції на російський ринок.
Музейна збірка має чотири такі платівки. Їх випустили на невеликих грамофонних підприємствах, розташованих у Німеччині: «Бека Рекорд» (Берлін)– Р-2034; «Лирофон» (Лейпциг)– Р-1878; «Фаворит Рекорд» (Ганновер)– Р-698; «Стелла Рекорд» (Берлін)– Кфд-19. У 1914 р., у зв’язку з початком Першої світової війни, ці фірми припинили свою діяльність в Росії і в подальшому три з них (окрім «Стеллы Рекорд») приєдналися до найбільшого в Європі грамофонного концерну Карла Ліндштрома.
Крім вищезазначених компаній в Російській імперії виробляли і розповсюджували грамофонні платівки і інші фірми: «Товарищество В.И. Ребриков и К», «Якоб Рекорд», «Колумбия», «Пате», «Орфеон Рекорд», «Звукопись», «Одеон» та інші. Але, на жаль, їх грамплатівок в колекції Харківського історичного музею немає.
1. Волков-Ланнит Л. Ф. Искусство запечатленного звука. Очерки по истории граммофона / Л. Ф. Волков-Ланнит. – М., 1964. – 205 с.
2. Железный А. Наш друг – граммпластинка / А. Железный. – К., 1989. – 345 с.
3. Хазанджи В. Производство граммофонных пластинок / В. Хазанджи. – Москва, 1965. – 135 с.