Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
У цьому році ми будемо відзначати 70-річчя визволення Харківщини від німецько-фашистських загарбників. Все далі у минуле відходять роки Великої Вітчизняної війни, але цікавість до цього героїчного періоду в історії нашої країни не згасає. Події другої світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини.
В бібліотеці Харківського історичного музею література про суворі воєнні роки представлена доволі повно та різноманітно. Це, насамперед, книги загального змісту про Велику Вітчизняну війну, такі, як: «История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 в 6 т.». – М., 1960; «Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг. в 3 т.». – К., 1975; «Великая Отечественная война Советского Союза 1941-1945: Краткая история». – М., 1984; «Великая Отечественная война 1941-1945. События. Люди. Документы: Кр. истор. справочник». – М., 1990; «Книга пам’яті України. Т.1-20». – Х., 1994-2003; «Безсмертя. Книга пам’яті України. 1941-1945». – К., 2000; «Переможці: Книга пам’яті України. Харківська область. т. 1-2». – Х., 2008.
Доповнити цю літературу зможуть журнальні статті: Заморін Т.М. Свято, що гуртує покоління. До дня Перемоги // Календар знаменних і пам’ятних дат. ІІ кв. 2005. – К., 2005. – С. 41-47; Коваль М.В. Друга світова і Велика Вітчизняна війни та сьогодення. Роздуми історика // Укр. історичний журнал. – 1995. – № 3. – С. 3-23; Маслов О.О. Втрати радянського генералітету в боях. 1941-1944 рр. в Україні // Укр. історичний журнал. – 1993. – № 1. – С. 57-72; Лисенко О.Є. Підсумки другої світової війни та Україна // Укр. історичний журнал. – 2005. – № 6. – С. 128-139.
Цікавими для відтворення подій того часу будуть також спогади відомих воєначальників: Василевського О.М., Єременка А.І., Жукова Г.К., Конєва І.С., Москаленка К.С., Рокоссовського К.К, Штеменка С. М. та ін.
Маршал Радянського Союзу О.М. Василевський в своїй книзі «Дело всей жизни». – М., 1988. – Кн. 1-2, висвітлюючи найважливіші події війни, зокрема розповідає про операції по визволенню Донбасу, Правобережної України і Криму. Видатний радянський полководець, чотири рази удостоєний звання Героя Радянського Союзу Г.К. Жуков більшу частину своїх спогадів: «Воспоминания и размышления: В 3 т.». – М., 1988 присвятив найвидатнішим подіям Великої Вітчизняної війни – битвам під Москвою, Сталінградом, Курськом, боям в Україні та Білорусії.
Книга Конева И.С. «Записки командующего фронтом, 1943-1945». – К., 1987 присвячена великим операціям Червоної армії з визволення від фашистських загарбників територій України, Молдавії, Польщі, Чехословаччини, участі військ I-го Українського фронту в штурмі Берліна.
Про події на Південно-Західному фронті розповідає двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу Москаленко К.С. у своїй книзі «На Південно-Західному напрямі: Спогади командарма: В 2 кн.». – К., 1984. Армії, якими командував К.С. Москаленко, визволяли від фашистських загарбників Харків, Київ, Вінницю, Львів, а також сотні інших населених пунктів Радянської України.
Поразка фашистських військ під Сталінградом докорінно змінила становище на радянсько-німецькому фронті на користь Червоної Армії. Ламаючи жорстокий опір ворога війська наближались до східних меж України, несли українському народу щасливу зорю визволення. Одним з перших з боями на українську землю вступили частини і з’єднання І-ї гвардійської армії генерала В.І. Кузнецова. 18 грудня 1942 року було вибито гітлерівців із села Півнівка Міловського району Ворошиловградської області і над уцілілим будинком сільради піднято Червоний прапор. Майже одночасно на українську землю вступили і воїни 6-ї армії генерала Ф.М.Харитонова. Про мужність і героїзм воїнів Радянської Армії, партизан і підпільників, місцевого населення в боях за визволення України розповідається в книзі Клюєнко Д.М. «В боях за визволення України». – К., 1984. Висвітлюються визвольні битви за Київ, Харків та інші міста і населені пункти республіки.
На початку лютого 1943 року Червона Армія продовжувала активні бойові дії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Наступ одночасно розгортався на Курському, Харківському, Донбаському, Ростовському і Краснокутському напрямках. Радянські війська показували безприкладні зразки мужності і героїзму на всіх ділянках фронту. Особливо відзначилися в боях за село Таранівка Харківської області воїни стрілецького взводу з 78-го гвардійського полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії.
25 відважних червоноармійців під командуванням лейтенанта Петра Широніна стримували наступ переважаючих сил піхоти і танків противника. 2 березня 1943 року оборону сміливців атакували більше батальйону фашистської піхоти і до 20 танків і бронетранспортерів. Протягом 3,5 годин гвардійці стояли на смерть. З протитанкової гармати вони знищили 4 ворожих танки, 3 бронетранспортери і самохідну гармату, близько 60 гітлерівців. Коли гармату було виведено з ладу, воїни нищили ворожі танки гранатами. У цьому бою більшість гвардійців загинули смертю хоробрих, але вони не відступили і не здалися у полон. Ціною власного життя широнінці зупинили ворога. Всі 25 гвардійців удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.
Про всі ці події можна дізнатися з книг: Гладков Н.Н. «Они стояли насмерть». – М., 1965; Марченко А.Д. «Герои-широнинцы». – Х., 1974; «Помним Тарановку и Соколово: Воспоминания и документы» / Сост. А.Д.Марченко. – Х., 1980; «Имени героя:Докум. очерки». – Х., 1984.
З такою ж відвагою билися воїни І-го Чехословацького окремого батальйону, формування якого розгорнулося ще на початку 1942 року в Бузулуці. Не зумівши зламати стійкість захисників Таранівки, гітлерівці обійшли її і 8 березня кинули на позиції чехословацьких воїнів у Соколовому 60 танків, близько 20 бронетранспортерів, до 2 батальйонів автоматників, застосовували вогнемети. Чехословацький батальйон займав рубіж оборони довжиною більше 10 км, у центрі якого було Соколове. Його обороняла перша піхотна рота надпоруччика Отакара Яроша. Чехословацькі та радянські воїни виявили у цьому бою виключну мужність і стійкість. З особливою відвагою і героїзмом діяв у бою Отакар Ярош. У пам’ятному бою 8 березня 1943 року кожен третій атакуючий ворожий танк був знищений, з ладу виведений кожен третій бронетранспортер, на полі бою залишилося 400 фашистів.
Ворог захопив Соколове, але бойове завдання радянські та чехословацькі воїни виконали – гітлерівці не змогли прорватися до Харкова через рубіж річки Мжа. У запеклому бою під Соколовим відзначилося багато бійців чехословацького батальйону. Орденом Леніна був нагороджений Людвік Свобода. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний надпоручик Отакар Ярош. Він був нагороджений також чехословацьким військовим хрестом, йому посмертно присвоєно військове звання капітана. Чех Отакар Ярош – перший з іноземців, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ще 85 бійців і командирів чехословацької частини за зразкове виконання військового обов’язку були нагороджені орденами і медалями СРСР.
Всі ці події змальовані у книгах: Котляров В.И., Марченко А.Д. «Дружба, скрепленная кровью». – Х., 1963; «Соколове – символ братерства». – Х., 1976; «Памяти бессмертного подвига. Путеводитель. По залам музея боевой славы гвардейцев-широнинцев в С. Тарановка и музея советско-чехословацкой дружбы в С. Соколово». – Х., 1977; Свобода Л. «От Бузулука до Праги: Воспоминания». – М., 1984; Пугач Е.П. «Диорама Бой в селе Соколово 8 марта 1943 г. Путеводитель». – Х., 1985.
9 березня фашистські війська прорвали фронт на стику 3-ї танкової і 69-ї армій і 16 березня захопили Харків, а через 2 дні і Бєлгород. Але далі розвинути свій успіх ворогові не вдалося. Радянські війська зупинили його наступ. Фронт дещо стабілізувався. Остаточне визволення Харкова влітку 1943 року тісно зв'язане з однією з вагомих подій другої світової війни – Курською битвою.
Влітку 1943 року німецьке командування, готуючи новий наступ під кодовою назвою «Цитадель», розраховувало повернути втрачену стратегічну ініціативу й змінити хід війни на свою користь. Німецько-фашистське командування вирішило, що найзручнішою ділянкою фронту для удару зможе стати виступ у районі Курська, що дістав назву Курської дуги. Ворог розраховував зрізати Курський виступ, розгромити наші Центральний і Воронезький фронти, що тримали оборону і розгорнути наступ у глиб країни. На напрямку головного удару фашистські війська зосередили на кожному кілометрі фронту до 37 танків, на північ від Харкова були сконцентровані добірні танкові дивізії СС «Адольф Гітлер», «Мертва голова», «Велика Німеччина» «Рейх» і «Вікінг». Оборона Курського виступу була доручена Центральному фронту, на який покладалося завдання відбити удар противника з району на південь від Орла, а також Воронезькому фронту, що мав стримати удар противника з району Харків-Бєлгород. У другому стратегічному ешелоні оборони перебували війська Резервного фронту,що згодом був перетворений у Степовий. Координацію дій фронтів у районі Курської дуги здійснювали представники Ставки – Маршали Радянського Союзу Г.К. Жуков та О.М. Василевський.
Історична Курська битва, що зумовила подальший переможний хід війни і відіграла вирішальну роль у визволенні Радянської України, розпочалася 5 липня 1943 року. Радянські війська мужньо боролися з відбірними есесівськими дивізіями і іншими танковими й механізованими частинами. Самовіддано діяли війська Центрального і Воронезького фронтів, що стримували атаки фашистських танкових частин. Безприкладний героїзм проявили радянські воїни і на інших напрямках ворожого наступу.
Битва на Курській дузі стала одним з найважливіших етапів на шляху до перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною. «Якщо битва під Сталінградом передвіщувала загибель німецько-фашистської армії, то битва під Курськом поставила її на грань катастрофи» [5, с. 178]
Курській битві присвячено дуже багато літератури. В бібліотеці ХІМ це такі видання, як: «Провал операции «Цитадель». Разгром немецко-фашистских полчищ в битве на Курской дуге». – М., 1967; «Курская битва. Воспоминания участников». – Вор., 1968; Колтунов Г.А., Соловьев Б.Г. «Курская битва». – М., 1970; Дементьев В.Г. «Курская битва (Молодежи о Вооруженных Силах СССР)». – М., 1973; «Битва на Курской дуге» / под ред. К.С. Москаленко. – М., 1975; Зоткин В. «На Курской дуге». – М., 1976; Андреева Г.К., Олейник В.В. «По огненной дуге. Путеводитель по памятным местам Курской битвы». – Х., 1977; Прокофьва Е.Ю. и др. «Курская битва. Уч. пособие». – Белгород, 1998 та ін.
Більшість названих книг має фотоілюстрації, альбоми схем боїв, що може бути корисним в експозиційній та науково-освітній роботі музею. Ця тема розглядається також у наступних статтях: Активные участники Курской дуги (1-ая гвардейская танковая армия) // Военно-исторический журнал. – 1993. – № 8; Егоров А. Южнее Курска // Военно-исторический журнал. – 1968. – № 7. – С. 60-63; Курская битва в цифрах // Военно-исторический журнал. – 1968. – № 6. – С. 58-68; Ротмистров П. Бронетанковые и механизированные войска в битве под Курском // Военно-исторический журнал. – 1970. – № 1. – С. 12-22.
У той час, коли війська Центрального, Брянського і Західного фронтів вибивали гітлерівців з Курського виступу, на південній ділянці радянсько-німецького фронту готувалася Бєлгородсько-Харківська наступальна операція, до якої залучалися частини і з’єднання Воронезького та Степового фронтів. Воронезький фронт під командуванням генерала М.Ф Ватутіна завдавав головний удар своїм лівим флангом. Степовий фронт (командуючий генерал І.С. Конєв) надавав головного удару своїм правим крилом в районі Густищево-Вовчанськ. Одночасно в обхід Харкова з півдня наступали 57-а армія Південно-Західного фронту. Завдавши сильних ударів у районі Бєлгорода, Томарівки і Борисівки, радянські війська одержали можливість спрямувати наступальні дії на Харківському напрямку, що було початком визволення українських міст і сіл на цій ділянці фронту. Вийшовши до Харкова з півночі, заходу і південного заходу радянські війська створили реальну загрозу оточення фашистських військ.
Коли війська Воронезького фронту вели запеклі бої у районі Охтирки і Богодухова, частини і з’єднання Степового фронту успішно розвивали наступ на Харків. 11 серпня війська 53, 69 і 7-ї гвардійських армій (командуючі генерали І.М. Манагаров, В.Д. Крюченкін, М.С. Шумілов) вийшли до зовнішнього обводу оборони противника й після сильної артилерійської підготовки та бомбардування з повітря 12 серпня розпочали штурм Харкова. [7, с. 20]
Успішним діям військ сприяв ретельно продуманий план визволення Харкова. Головна його ідея полягала в тому, щоб не допустити зруйнування промислового центру, розгромити ворога на підступах до міста. Особливо успішно наступали війська 53-ї армії генерала І.М. Манагарова. Обійшовши Харків, вони відрізали шляхи відходу гітлерівському угрупуванню на південний захід [4, с. 291]
На світанку 23 серпня у Харків із заходу прорвалися частини і з’єднання 53-ї армії генерала І.М. Манагарова, з півночі вступили війська 69-ї армії генерала В.Д. Крюченкіна, зі сходу 7-ї гвардійської армії генерала М.С. Шумілова. Щоб запобігти зруйнуванню міста фашистськими загарбниками, командуючий Степовим фронтом І.С. Конєв видав наказ оволодіти Харковом під час нічного штурму. Почався масовий наступ наших військ.
Опівдні 23 серпня Харків було повністю очищено від німецько-фашистських військ. Мужність та героїзм радянських воїнів, які брали участь у боях за визволення Харківщини від фашистських загарбників змальовані у таких книгах: «Харьковщина в годы Великой Отечественной войны. Июнь 1941-1943 гг. Сборник документов и материалов». – Х., 1973; Калинин В.В., Макаренко Д.Г. «Герои подвигов на Харьковщине». – 1970. В книзі Героя Радянського Союзу І.М.Манагарова «В битве за Харьков». – Х., 1975 центральне місце займає розповідь про бої, які вела 53-а армія за визволення Харкова. Багато її сторінок присвячено героїчному ратному подвигу солдат і командирів частин і з’єднань.
Харківщину по праву називають краєм ратної і трудової слави. Більше 270 тисяч наших земляків відзначені бойовими орденами і медалями. Понад 200 чоловік удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Про них, про цих мужніх людей, Кавалерів Золотої Зірки, написана книга «Подвиги во имя Отчизны: Докум. очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Харькова и Харьковской области». – Х., 1985. Книга Исаев С. И., Левченко В.Н. «Герои-освободители Харьковщины». – Х., 1988 розповідає про воїнів радянської армії, удостоєних звання Героїв Радянського Союзу. Кожен нарис починається короткою біографічною довідкою про Героя. Значне місце в книзі відведено розповіді про увічнення на Харківщині пам’яті загиблих Героїв.
У вивченні теми визволення Харківщини від німецько-фашистських загарбників цікавими, на мій погляд, можуть бути і такі раритетні видання як: Карпов А. «Бои за Харьков». – Х., 1943; «Сліди фашистських звірів. Збірник статей про німецький розбій у Харкові». – К., Х., 1944; «Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Харківщині (Збірник документів)». – К, Х, 1944; «Рідне місто. Харківські письменники до річниці визволення Харкова». – Х., 1944. Серед нових надходжень до бібліотеки музею, присвячених Великій Вітчизняній війні, можна назвати такі видання: Скоробогатов А.В. «Харків у часи німецької окупації (1941-1943)». – Х., 2004; «О доблестях, о подвигах, о славе: К 60-летию Победы в Великой Отечественной войне». – Х., 2005; «Память сердца. Докум. очерки ветеранов Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Харькова и Харьковской области». – Х., 2009; «Победа в памяти слобожан. Фото-альманах». – Зап., 2010; «Они сражались за Родину. Харьковская гор. организация евреев-инвалидов Великой Отечественной войны и участников боевых действий». – Х., 2001; «Книга пам'яті Дробицького яру. Спогади. Нариси. Документи». – Х., 2004; Панин А. «Памяти невынутый осколок: Рассказы о войне». – Х., 2004. Названі книги можна доповнити наступними статтями: Буряковская Т. Памяти павших будем достойны! // Время. – 2012. – 26 авг. № 154; Гетманец М. Великая Отечественная: Непредвзятый взгляд? Размышления ветерана // Время. – 2011. – 23 авг. № 151; Знаковский В. Суровый урок истории: [Бои за Харьков] // Слобода. – 1999. – 22 июня; Неделько В. Почему Харьков не получил звание города-героя: [Малоизвестные обстоятельства обороны Харькова] // Вечерний Харьков. – 1998 – 24, 26 окт.; Неделько В. Третий «взрыв» Холодногорского путепровода // Панорама. – 1995. – № 33; «Тридцатьчетверка» на пьедестале // Слобода. – 1999. – 27 авг. – № 68; Сосков А. Впереди как всегда были саперы: [о разминировании Харькова в 1943 году] // Время. – 1992. – 5 авг.
Гідний внесок у визволення Харківщини від фашистських загарбників, у загальну справу перемоги над ворогом внесли підпільники та партизани області, яким доводилося діяти в дуже складних умовах: область була насичена гітлерівськими військами та іншими каральними органами, 15 місяців по її території проходила лінія фронту, окупанти встановили режим кривавого терору та насильства.
У цілому партизанський рух в області відзначався розмахом, організованістю і наполегливістю у боротьбі: активно діяли 49 загонів, десятки антифашистських угруповань чисельністю 3580 бійців. Майже за два роки героїчної боротьби вони знищили понад 23 тисячі окупантів і їх посібників, розгромили 4 штаби противника, вивели з ладу 88 паровозів і 777 вагонів, знищили 260 автомашин, 107 підвод з боєприпасами, захопили багато різних трофеїв [2, с. 6]
Книга Мірошников І. «Нескорені харків’яни». – К., 1969 присвячена мужнім підпільникам і партизанам Харківщини, які у роки Великої Вітчизняної війни сміливо стали на боротьбу проти фашистських загарбників. Керував їх діяльністю підпільний обком партії, очолюваний І.І. Бакуліним. Про секретаря підпільного обкому партії І.І. Бакуліна, його товаришах по підпіллю, про мужню боротьбу харків’ян з фашистами розповідає книга Ельшина Н.Х. «Хранить постоянно». – М., 1979. В організацію антифашистської боротьби певний внесок зробив і підпільний обком комсомолу. За мужність і героїзм, виявлені у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, секретареві підпільного обкому комсомолу О.Г.Зубарєву присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Мужнім і безстрашним комсомольцям-підпільникам присвячена книга Милюхи В., Шаповала Я. «Кроки в безсмертя». – Х., 1968. Книга «Пламенные строки. Сборник документов и материалов». – Х., 1975 наводить тексти листівок підпільних партійних та комсомольських організацій, партизанських загонів, які розповсюджувалися на тимчасово окупованій території Харківської області. Партизанському руху і діяльності харківського підпілля присвячені наступні статті в періодичних виданнях: Вохмянін В., Неделько В. Окупація «без купюр» // Слобідський край. – 2005. – 15 січня. – № 7. – С. 6; Гарус Э. «Мы по-прежнему рядом: [Из истории подпольного движения в Харькове 1941-1943 гг.]» // Панорама. – 1998. – 10 окт. – С. 12; Семененко В. Більшовицький партизанський рух на Харківщині (1941-1943 рр.) // Зб. харк. іст.-філолог. товариства. Нова серія. – Х., 1995. – Т.4. – С. 29-42; Слободянюк М.А. Радянські підпільники у боротьбі з нацистськими окупантами на території України // Укр. історичний журнал. – 2010. – № 3. – С. 46-64.
Широкого масштабу набула також підпільна діяльність медиків. Так, групі лікарів на чолі з професором О.І. Мещаніновим, які працювали в 9-й міській лікарні, вдалося сховати від гітлерівців, вилікувати і врятувати від концтабору близько 2000 поранених радянських солдатів та офіцерів. Чимало з них були переправлені через лінію фронту або до партизанів [8, с. 37].
Цим подіям присвячена книга Донського Я., Шаповала А. «Бойцы в белых халатах». – Х., 1966. Для забезпечення матеріальних умов Перемоги багато зробив народ України в тилу. Сотні тисяч трудящих брали участь в нарощуванні воєнно-економічної могутності країни, самовіддано працювали в промисловості та сільському господарстві. Про самовіддану працю робітників, колгоспників, інтелігенції Харківської області в період евакуації до східних районів країни в роки Великої Вітчизняної війни йдеться в книгах: «Трудящиеся Харьковской области в Великой Отечественной войне». – Х., 1960; «Далеко от линии фронта. Воспоминания, документы и материалы». – Х., 1977. У книзі «Т-34: Путь к Победе: Воспоминания танкостроителей и танкистов». – Х., 1985 робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, ветерани заводу ім. Комінтерну м. Харкова розповідають про створення прославленого танку, що став кращою базовою машиною в роки другої світової війни, про те, як в неймовірно тяжких умовах було налагоджено його виробництво на новому місці – у Нижньому Тагілі, про самовіддану працю жінок та підлітків, що замінили у народному господарстві батьків і старших братів, які на фронтах боролися з жорстоким ворогом.
Тема героїзму в роки війни нескінченна, бо має вічне джерело, витоки якого – у народній пам’яті. Ця пам’ять не згасна – вона у наших серцях. Книги, присвячені подіям Великої Вітчизняної війни, героїзму нашого народу, визволенню України і Харківщини від німецько-фашистських загарбників допоможуть знати і не забувати ціну війни і Перемоги.
Література
1. Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. – К. : Книга Пам’яті України, 2000. – 944 с. : іл.
2. В боях за Харьковщину. Воспоминания участников Великой Отечественной войны. – Изд. 3-е испр. и доп. – Х. : Прапор, 1973. – 435 с.
3. Исаев С. И. Герои-освободители Харьковщины / С. И. Исаев, В. Н. Левченко. – Х. : Прапор, 1988. – 316 с. : ил.
4. История Великой Отечественной войны Советского союза 1941-1945. – Т. 3. – М. : Воениздат, 1964. – 650 с.
5. История второй мировой войны 1939-1945: в 12 т. – Т. 7. – М. : Воениздат : Мин. обор., 1976. – 551 с. : ил, карт.
6. Калинин В. В. Герои подвигов на Харьковщине / В. В. Калинин, Д. Г. Макаренко. – Х. : Прапор, 1970. – 463 с.
7. Клюенко Д. М. В боях за визволення України / Д. М. Клюенко. – К. : Політвидав Укр., 1984. – 176 с.
8. Книга пам’яті України. Харківська область. – Х. : Наукова ред. Харк. обл. вид-ня Книги Пам'яті України, 1994. – 702 с.
9. Колтунов Г. А. Курская битва / Г. А. Колтунов, Б. Г. Соловев. – М. : Воениздат, 1970. – 400 с. : ил. и цв. сх.
10.Манагаров И. М. В битве за Харьков / И. М. Манагаров. – Х. : Прапор, 1975. – 197 с.
11.Прокофьева Е.Ю. Курская битва. Учебное пособие / [Е. Ю. Прокофьева и др.]. – Белгород : Издательство БелГУ, 1998. – 171 с. : ил.
12.Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг. В 3 т. – Т. 2. (1942-1943 г.). – К. : Изд-во Пол. лит. Укр., 1975. – 511 с.