Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
ХХІ століття – період нових форм конструювання культури. Сучасна культура презентує себе як вільне співіснування різних культурних світів, що робить актуальним питання дослідження культурної комунікації.
Музеї належать до трансляційної сфери культури, функція якої полягає у передачі культури у формі інформації від покоління до покоління, від людини до людини, групі, суспільству. Одне з головних завдань музеїв – документування, виявлення музейних об’єктів, які можуть слугувати певним документом, свідченням, що підтверджує реальність і є таким чином носієм історичної пам’яті. Музеї нашої країни сьогодні об’єктивно і всебічно висвітлюють історію свого регіону і України в цілому, в експозиціях велику увагу звертають на загальнолюдські і національні цінності культури і історії. У світовій та вітчизняній практиці останнім часом спостерігається розширення сфери суспільної ролі музеїв: від музею як сховища колекцій, до музею, де в центрі уваги людина.
Однак подальший розвиток нових тенденцій часто затримується хронічною недостатністю бюджетного фінансування, бідністю технічного оснащення музеїв, відсутністю інвестицій у розвиток музейного бізнесу, незнанням світового досвіду і невмінням співробітників музеїв працювати у нових економічних умовах.
Сучасний музей – це особливий ідентифікуючий та соціалізуючий засіб, яким кожна людина може скористатися, щоб отримати або звірити уявлення про свою належність до тієї чи іншої системи цінностей, культури, соціальної групи. Це місце впливу один на одного носіїв різних систем знань, ідеалів, цінностей і, як наслідок, – надбання почуття спільності з подібними до себе, усвідомлення своєї індивідуальності та несхожості на інших [1].
Комунікаційні можливості музеїв пов’язані з їх здатністю передавати інформацію за допомогою реальних предметів, вони дозволяють людині усвідомлювати природу, історію, культуру, орієнтуватися в історичному та культурному процесі, виходячи з цього, музей можна вважати універсальним центром культурної комунікації.
Музеї, знаходячись у межах певної території і регіону, вирішують невластиві іншим закладам завдання, а саме:
1.Музей є центром наукового документування регіону. Саме у музеї зосереджені матеріальні свідчення (документи) розвитку історії, культури або природи, які стали музейними предметами, несуть у собі справжню аутентичну інформацію, що має велике наукове і культурне значення.
2.Музей – один з центрів науково-дослідної діяльності регіону тому, що відбір, дослідження та використання музейних предметів у якості експонатів потребує великої дослідницької діяльності, а отримані результати часто є науковими відкриттями у культурних або природних процесах [4, с. 112].
3.Музей – це заклад культурного представництва регіону, оскільки представлені в експозиціях музейні експонати є зразками культурної спадщини. Музейні експозиції представляють собою нову культурну реальність, де акумулюються культурні норми, які домінують в конкретному суспільстві у певний час, а діяльність музейних співробітників здійснюється з урахуванням їх професійної культури.
4.Документальна, наукова і культурна цінність музею дають можливість вважати його освітньо-виховним центром, який здійснює передавання культурних норм, кращих традицій, досвіду поколінь з урахуванням тих вимог, які суспільство висуває у різні історичні періоди.
ХХІ століття характеризується загостреним усвідомленням суспільством крихкості і втрати культурних і природних цінностей не лише у випадку глобальних катастроф, але й змін, обумовлених науково-технічною революцією, стрімким нівелюванням життєвих устроїв різних народів і регіонів, переорієнтаціями, екологічними змінами [6, с. 55]. Дуже стрімке зростання музейної потреби призвело до прагнення суспільства взяти під захист ширше коло пам'яток, включення до поняття «культурні цінності» нових об'єктів і явищ, підвищення уваги до експозицій музеїв. У результаті відбувається зростання кількості музеїв і їх фондів, з'являються нові типи музеїв, розширюються експозиційні площі.
З розвитком культурного і освітнього туризму зростає інтерес до музейної проблематики в цілому і до музейної експозиції як каналу комунікації. Внаслідок чого і «проблематика сучасного музеєзнавства характеризується зростаючим інтересом суспільства до музейної культури», комунікативні можливості якої прямо пропорційні різноманіттю форм експозиційної діяльності [1]. Відбувається активний пошук нових музейних засобів, за допомогою яких музейний предмет, з його мовною семантикою, з його зв'язком з історичним, соціальним, естетичним буттям, міг би найбільш повно та об'єктивно характеризувати конкретну історичну епоху або її образ.
Для музеїв ХХІ століття характерне прагнення до гіпертекстуальної побудови експозиції, розширення її просторово-часових меж, використання прийомів театральних вистав, пошук нових концепцій побудови експозиції та засобів залучення відвідувачів до експозиції, зростання інтересу до матеріалу, що експонується, прагнення до цілісності художнього образу, збільшенню об'єму використання у експозиції аудіо- і відеоматеріалів та різноманітних інтерактивних засобів.
Як найвища інстанція (критерій оцінювання, еталон) музей є «дзеркалом культури», що дозволяє краще зрозуміти сучасні тенденції і перспективи розвитку культури в її цілісності [3, с. 20-21]. Центральним стає поняття музейної культури відвідувача – наявність у людини музейного відношення до дійсності, яке виявляється у повазі до історії, традицій, культури та вмінні оцінювати у реальному житті предмети музейного значення. Особлива увага приділяється освітній діяльності музеїв, здійсненню процесів передачі культурних значень і смислів, розкриттю інформаційного потенціалу експоната як частки культурної спадщини нації [5, с. 117]. Сучасна експозиція століть несе на собі відбиток процесу комп'ютеризації всієї культури і життя суспільства [6, с. 55]. Досконалі інформаційні технології стають фундаментом, який диктує свої тенденції і принципи функціонування, свої естетичні норми і закони сприйняття. Якщо раніше виставковий простір орієнтувався виключно на зорове сприйняття, то сьогодні до цього додається нюх, дотик, слух.
Питання інтерактивності експозицій ХХІ століття є найбільш дискусійним. Якщо раніше відвідувачі могли лише дивитися матеріал, що експонується, то сьогодні є можливість доторкнутися до витворів мистецтва у повному розумінні цього слова. Інтерактивність означає право відвідувача на виявлення волі і творчості у просторі музею. Вона ставить проблеми і, як наслідок, є стимулом для розвитку. Під музейною освітою розуміється розвиток людини – відвідувача музею: його розуму, особистісних якостей, душевних якостей, ціннісного відношення до світу, тобто знаходження людиною свого образу. Музей прагне створити атмосферу, де освітній процес можливий і доречний. Так, наприклад, у Харківському історичному музеї, на базі стаціонарної експозиції з археології краю, проходить захід «Таємниці археології», де учасники мають можливість розбити розкоп, знайти в ньому археологічні предмети і навіть спробувати ідентифікувати їх. Аудіо і відеоматеріали сприяють слуховому сприйняттю побаченого; фільми, мультфільми і мультимедійні програми допомагають реконструювати історичні події, знайомлять з еволюцією розвитку людини і суспільства у давні часи, виготовленням і використанням знарядь праці, фрагменти яких відвідувачі знаходили у цьому розкопі.
Музей – це унікальне суспільне утворення, яке покликане слугувати місцем зустрічі для продуктивної міжкультурної взаємодії, інформаційного і ціннісного обміну між різними спільнотами, етносами, поколіннями, різними професійними, віковими, територіальними та іншими субкультурами [2].
У такому розумінні сучасної місії музею очевидно, наскільки широко може бути коло його партнерів, зацікавлених у використанні посередницького, комунікаційного потенціалу цього соціального інституту.
Так, у таблиці представлені основні цільові групи музейної комунікації та умови їх взаємодії.
Таблиця 1.
| Необхідні групи взаємодії для розвитку музейних комунікацій | Умови взаємодії |
| Органи влади, місцеве самоврядування, міністерства | Привернути увагу до музею і культури в цілому. Здійснення контролю за діяльністю музею згідно діючого законодавства України. Підтримка і розвиток музейної діяльності. |
| Реальні відвідувачі і споживачі музейних послуг | Збільшення відвідування музею, збільшення потоку туристів, збільшення привабливості регіону і, в свою чергу, країни в цілому, можливості спілкування з музеєм, включення до музейного життя. |
| Представники ЗМІ | Взаємодія у просуванні музейного продукту, послуг. Популяризація музейної діяльності, надання необхідної інформації ЗМІ. |
| Представники творчих, благодійних, суспільних організацій, об'єднань | Організація спільних проектів, програм, конкурсів. Спільна робота з підвищення соціокультурного життя міста, області. |
| Спонсори (юридичні і фізичні особи) | Підтримка і розвиток музейної діяльності. |
| Музеї, галереї | Співробітництво і взаємодія, обмін інформацією та виставками. |
| Освітні заклади | Спільна робота у освітньо-виховному процесі розвитку молоді. Підготовка кадрів для роботи у музейному середовищі, обмін інформацією. |
Сьогодні без сумніву можна сказати про розквіт музейної справи. Роль музею починає зростати, все більше приходить до музею зацікавлених людей. Музей включився у вирішення основного завдання, що стоїть перед суспільством, яке полягає у визволенні позитивних суспільних енергій шляхом створення сприятливих для цього умов. Соціальний статус музеїв зростає і, у зв'язку із цим, збільшується інтерес до них. Музеї відкриваються скрізь і їх створення – це показник розвитку свідомості суспільства. Через музеї реалізується одна з важливих потреб суспільства у збереженні пам'яті про свою історію та спадщину.
В цьому важливу роль відіграє комунікаційна взаємодія у системі «Музей — Місто».
Таблиця 2.
| Музей - Місту | Місто - Музею |
| Вивчення і збереження історико-культурної спадщини міста, області і країни в цілому. | Підтримка матеріально-технічної бази музею. |
| Презентація історії і культури міста, області, країни. | Допомога у підготовці професійних кадрів для музею. |
| Організація дозвілля «вільного часу» мешканців міста. | Правове регулювання діяльності музеїв як усередині міста, області, країни, так і за їх межами. |
| Включення людини у культурний простір міста. | Пропаганда музейної справи. |
| Залучення мешканців у творчу діяльність. | Забезпечення безпеки і збереження музейних колекцій. |
| Формування культури моральності, порядності, милосердя, патріотизму мешканців міста і регіону. | Сприяння у залученні до музею відвідувачів. |
| Задоволення потреб туристів, які приїжджають до міста. | Мотивація музейних співробітників у вигляді грантів, заохочень. |
| Підвищення інвестиційної привабливості міста, регіону, які, в свою чергу, формують позитивний імідж країни в цілому. | Створення інвестиційного клімату для інвесторів, що надають кошти для розвитку музею. |
Отже, з таблиці видно, що музей сьогодні може формувати і розвивати імідж свого міста більш різноманітно, що сприяє збільшенню його авторитету, підкреслює унікальність міста в очах мешканців і сприяє соціальній солідарності, розкриває його красу і можливості перед туристами, інвесторами.
Як висновок, можна зауважити, що переоцінка цінностей, яка відбувається останнім часом у суспільстві, змушує переглядати відношення до культурної спадщини, проблематизує звичні засоби його музейної інтерпретації, що знову робить актуальним висловлювання академіка Д. С. Лихачова: «Вне культуры существование человечества на планете лишается смысла». Розробка проблем культурної комунікації допоможе по-новому сформулювати його соціальну місію, сконструювати адекватний сучасній соціокультурній ситуації імідж, визначати якщо не ідеальну, то функціональну модель цього інституту, визначити ті цільові орієнтири, якими музей міг би керуватися у своєму розвитку.
Сьогодні відвідувачі бажають бачити музей як «доброзичливий» по відношенню до них простір. Залучити ж аудиторію може, по-перше, створення оптимальних умов відвідування людиною музею: високий рівень комфорту, надлишок і різноманіття інформації, добрий стан будівлі музею, інтер'єрів, часта зміна експозицій (щоб уникнути висловів «все бачили багато разів»), високий рівень екскурсій з урахуванням психології і здатності сприймати інформацію різними віковими групами і т. п., а по-друге, розширення репертуару послуг, що пропонуються, створення проектів і програм, які орієнтовані на різні цільові групи: музей у віртуальному і інтернет-просторі (можливості представлення музею в інтернет-мережі, організація зворотного зв'язку з відвідувачами, віртуальні виставки і «віртуальний музей», проведення фірмових свят, театрально-концертних заходів, музейних акцій і т. п.)
Музейна комунікація сприяє активізації процесів формування особистості, розвитку її творчих здібностей, соціалізації, вироблення активної життєвої позиції. Одне із завдань музейної комунікації – створення передумов для активізації відвідувачів, зокрема для удосконалення контактів з музейними предметами як джерелами знань, емоцій, естетичних відгуків, і створення ефекту занурення у культурне середовище.
Таким чином, музейну комунікацію можна розглядати як трансляцію культурних традицій між поколіннями і різними групами, яка впливає на формування особистості, її цінностей і світогляду.
Література
1. Беззубова О. В. Теория музейной коммуникации как модель современного образовательного процесса [Электронный ресурс] / О. В. Беззубова. – Режим доступа: http://anthropology.ru/ru/texts/bezzubova/theory.html. – Заглав. с экрана.
2. Бодрийяр Ж. Общество потребления [Электронный ресурс] / Ж. Бодрийяр. – Режим доступа: http://knigosite.org/library/books/26581. – Заглав. с экрана.
3. Гнездовский М. Б. Современные тенденции развития музейной коммуникации [Текст] / М. Б. Гнездовский // Проблемы культурной коммуникации в музейной деятельности : сб. науч. тр. – М., 1989. – С. 16-34.
4. Мартынов А. И. Краеведческий музей как научный центр региона [Текст] / А. И. Мартынов // Теория и практика музейного дела в России на рубеже XX-XXI веков : сб. ст. – М., 2001. – С. 109-117.
5. Метельова Т. О. Людина в історії: пошук системних закономірностей [Текст] / Т. О. Метельова. – К. : Українська книга, 2002. – 447 с.
6. Парыгин Н. А. Научно-техническая революция и личность: социально-психологические проблемы [Текст] / Н. А. Парыгин. – М., 1978. – С. 54-55.