Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Протягом 1817-1850-х рр. частина західних губерній Російської імперії була перетворена на військові поселення, складовою яких виступало також Слобідсько-Українське військове поселення кавалерії, що охоплювало Вовчанський, Зміївський, Ізюмський, Старобільський та Куп’янський повіти Слобідсько-Української губернії. Організація військово-поселених округів мала значний вплив на розвиток регіону, зокрема, на зазначеній території було побудовано новий військово-адміністративний лад, що не мав аналогів в російській історії [7, с. 108], була створена особлива господарча система, що мала забезпечити самоокупність поселених полків [7, с. 103]. Зміни торкнулися також соціальної структури, що складалася з декількох чітко визначених категорій населення та відзначалася суворою ієрархічністю [7, с. 104]. Окрім того, створення військових поселень знайшло відображення також у повсякденному житті міщан та селян, що набули статусу військових поселян. Зокрема, господиням, чий день мав починатися о 4 годині ранку, на всі заняття домашнім господарством та прибирання території, що прилягала до будинків відводилися певні години. Нагляд за виконанням зазначених робіт покладався на чергового унтер-офіцера або офіцера, господині що не справлялися з господарством підлягали покаранню [2, с. 439]. Проте найбільш яскравою сторінкою в існуванні як Слобідсько-Українського військового поселення кавалерії, так і військових поселень в інших регіонах Російської імперії, стало масштабне будівництво, на яке державою виділялися значні кошти. Роботи із зведення адміністративних, громадських, промислових та житлових споруд відбувалися щорічно протягом 6 місяців – з 15 квітня до 15 жовтня, під керівництвом чиновників, обізнаних у будівельній справі, силами вільнонайманих майстрів, військово-робітничих батальйонів та власне військових поселян і солдат поселених полків [1, с. 136–137]. Слід зазначити, що будівництво в поселених округах не обмежувалося зведенням нових будинків, а передбачало цілковите перепланування населених пунктів та роботи із впорядкування вулиць і майданів [5, с. 21–22]. Містобудівельна система, що була сформована в період військових поселень, до сьогодні зберігається в містах та селищах Харківської та Луганської областей, як і деякі зразки громадської, житлової та промислової архітектури, зведені у стилі класицизм, який був досить характерним для I пол. ХІХ ст. [6, с. 106]. Таким чином, військово-поселена система виступає цікавим, багатогранним та досить неоднозначним періодом як в цілому в історії Російської імперії, так і, зокрема, Харківської губернії та знайшла своє відображення музейними засобами. Так, постійні експозиції Новопсковського та Сватівського краєзнавчих музеїв, в контексті представлення історичного розвитку краю, включають вітрини та окремі стенди, що присвячені існуванню зазначених населених пунктів в якості штаб-квартир поселених полків 2-ї кірасирської дивізії. Зокрема, відвідувачам демонструються елементи військового спорядження та зброї, що доповнюються зображеннями військової форми кірасир, витяги з архівних документів, плани населених пунктів. Слід зазначити, що вказані вітрини не дають змоги відвідувачам створити всебічну картину функціонування військового поселення 2-ї кірасирської дивізії, а представляють лише загальні відомості про даний період. Головне місце в зазначених вітринах займають фотокартки, зроблені як на початку ХХ ст., так і в останні десятиріччя, що зображають різноманітні будівлі періоду військових поселень, які збереглися дотепер в с. Новопскові та Булавинівці і в м. Сватовому. Проте, зазначені споруди, як і будівлі, що збереглися в архітектурних ансамблях інших міст та селищ, що входили до складу Слобідсько-Українського військового поселення кавалерії, зокрема, в м. Чугуєві і с. Коробочкине, сьогодні не виступають туристичними об’єктами – частина споруд використовується за своїм утилітарним призначенням або є місцем розташування музейних закладів та різноманітних установ, а частина є покинутими та руйнуються, у зв’язку з чим будинки потребують популяризації, дієвим інструментом якої можуть виступати саме музейні експозиції.
Окрім того, експозиція Новопсковського краєзнавчого музею включає розділ, присвячений купцю Іванову, що жив у місті за часів існування військово-поселеної системи, який становить собою реконструкцію житлового інтер’єру сер. ХІХ ст. та знайомить відвідувачів з побутом певних категорій населення Новопскова як одного з центрів Слобідсько-Українського військового поселення кавалерії. З побутом військових поселян, плануванням та особливостями архітектури поселенської садиби знайомить меморіальний відділ Художньо-меморіального музею ім. І. Ю. Рєпіна в контексті розповіді про життя художника, батьки якого були військовими поселянами. Проте, зазначені експозиції представляють міський уклад життя і відображають життя заможних верств суспільства, не торкаючись особливостей повсякденного життя інших соціальних категорій. Однак, слід зазначити, що відображення поселенського побуту музейними засобами має ряд складнощів, що пов’язані, перш за все, з тим, що предметна складова побуту військових поселян, як то меблі, посуд, одяг, різноманітні декоративні елементи, не мала суттєвих відмінностей від міського чи сільського побуту сусідніх з військово-поселеними округами регіонів. Відмінності полягали, головним чином, у розпорядку дня, необхідності виконувати різноманітні повинності [4, с. 934] та поєднувати несення військової служби з веденням сільського господарства [3, с. 277–278], а також суворій регламентації життя військових поселян, тому при зображенні поселенського побуту музейними засобами головну увагу слід звертати на соціальну структуру суспільства, відношення між різними верствами населення.
Таким чином, на сьогоднішній день в музеях Харківської та Луганської областей не було створено експозиції, яка б усебічно зображала різні аспекти функціонування Слобідсько-Українського військового поселення кавалерії, окремі розділи постійних експозицій містять в собі лише загальну інформацію про склад поселених військ і, в цілому, зосереджені на демонстрації адміністративних, громадських, промислових та житлових будівель, що збереглися дотепер в архітектурних ансамблях міст і селищ.
Джерела та література
1. Богданович М. И. История царствования императора Александра I и России его времени [Текст]. В 6 т. Т. 6 / М. И. Богданович. – СПб., 1871. – 675 с.
2. Бондаренко Б. А. Військові поселення ХІХ ст. та їх архітектурні пам’ятки в Чугуєві [Текст] / Б. А. Бондаренко // УІЖ. – 1971. – №11. – С. 105-106.
3. Кандаурова Т. Н. Военные поселения в Европе и России XVIII – XIX веков [Текст] / Т. Н. Кандаурова // Новая и новейшая история. – 2010. – №5 – С. 84-109.
4. Крымов М. А. Отрывки из воспоминаний офицера Новгородского поселения [Текст] / М. А. Крымов // Военный сборник. – 1862. – №4. – С. 437-444.
5. Полное собрание законов Российской империи [Текст]. Собрание первое. Т. 34 (1817). – СПб. : Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – 959 с.
6. Полное собрание законов Российской империи [Текст]. Собрание второе. Т. 17 (1842). Отделение I. – СПб.: Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – 916 с.
7. Статистическое описание и история Чугуевского уланского полка [Текст]. –1835. – 65 с.