Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Робота зі створення музейних осередків займає чинне місце в збереженні культурних надбань краю. В цих умовах особливого значення набуває етнографічний напрям в роботі шкільних сільських музеїв. Такі музеї зберігають народні традиції рідного населеного пункту та відіграють значну роль у вихованні юних патріотів. Процес створення таких музейних осередків важливий для розвитку народознавчого музейництва на Харківщині, яке в останні роки відчуває брак підтримки з боку структур освіти та культури. Маючи в своїх фондах унікальні експонати та етнологічні дослідження, що свідчать про своєрідність традицій та культури краю, шкільні музеї з етнографічними колекціями залишаються поза увагою музеєзнавців, про них не згадують, змальовуючи історичний шлях розвитку етнографічного музейництва в окремих регіонах України [9, с. 2]. Тому наша краєзнавча група приділила увагу обстеженню музейних осередків з етнографічними колекціями закладів освіти та культури Чугуївського району – як в профільних, так і в непрофільних, зареєстрованих та незареєстрованих. Подібне дослідження допомогло виявити можливості та намітити перспективи розвитку шкільного музейництва, яке повинно зайняти гідне місце в музейній мережі Харківщини.
Район дослідження був обраний з причин наближеності до обласного центру, проведення попередніх обстежень, наявності сприятливих умов для розвитку шкільної музейної мережі. Цей район посідає третє місце за кількістю музеїв (11) в закладах освіти, поступаючись Балаклійському (15), Харківському (12) та розділяючи його з Дворічанським і Барвінківським [3, с. 9, 19].
Обстеженню підлягали заклади освіти та культури певних населених пунктів Чугуївського району. Це 14 населених пунктів, серед яких – 10 сіл та 4 селища міського типу (Введенка, Кочеток, Нова Покровка, Малинівка). Майже половина населених пунктів Чугуївського району, які підлягали обстеженню, існують вже більше ніж 300 років. Це смт. Кочеток [6, с. 144], с. Стара Покровка [10, с. 202], с. Базаліївка [10, с. 209], смт. Введенка [5, с. 24], с. Тернова [7, с. 251], смт. Малинівка [10, с. 200], с. Кам’яна Яруга [10, с. 196; 4, с. 925]. П’ять населених пунктів вникли в середині ХVІІІ ст. (с. Стара Гнилиця [10, с. 261], с. Леб’яже [10, с. 261], с. Коробочкіне [7, с. 122], с. Волохів Яр [6, с. 55], смт. Нова Покровка [10, с. 202]), одне – в першій половині ХІХ ст. (с. Нова Гнилиця [7, с. 201]) та одне – на поч. ХХ ст. (с. Іванівка) [7, с. 101].
Під час обстеження вищезазначених населених пунктів ми виявили 5 зареєстрованих музеїв та 7 незареєстрованих музейних осередків в закладах освіти (у Старогнилицькому НВК, Новогнилицькій ЗОШ музейні осередки відсутні) та 4 незареєстровані музейні осередки в закладах культури: Новогнилицькому будинку культури, Старогнилицькій сільській бібліотеці, Базаліївському будинку культури, Тернівській сільській бібліотеці. Етнографічні матеріали були виявлені як в профільних музеях (етнографічний музей «Слобідський край» Малинівської гімназії, Музей-світлиця Іванівського НВК), так і в музеях історико-краєзнавчого (історико-краєзнавчий музей Введенського НВК, історико-краєзнавчий музей Волохів’ярського НВК, Музейний комплекс Кочетоцького НВК) та військово-патріотичного профілю (Кам’яноярузький Музей Бойової Слави).
В основному фонді 5-х зареєстрованих музеїв від 70-ти до більш ніж 200 експонатів: в «Світлиці» Іванівського НВК – 127 експонатів різного призначення первинного походження, етнографічному музеї «Слобідський край» Малинівської гімназії – 211, в «Українській світлиці» Кочетоцького НВК – 130, в історико-краєзнавчому музеї Введенського НВК та етнографічному розділі «Музею Голодомору» Волохів’ярського НВК – близько 70-ти етнографічних експонатів основного фонду.
Метод побудови експозицій в «Світлиці» Іванівського НВК – ансамблевий, в етнографічному музеї «Слобідський край» Малинівської гімназії та в «Українській світлиці» Кочетоцького НВК – інтегрований, в історико-краєзнавчому музеї Введенського НВК та в «Музеї Голодомору» – тематичний. Серед своєрідних оригінальних експонатів музею «Світлиця» Іванівського НВК – рушник 1916 р. Пелагеї Сироватської, свита до рясів – різновид верхнього одягу з домотканого сукна, який відрізнявся від інших видів свит розширенням нижньої частини за рахунок вшивання прямокутних клинів [9], весільний костюм кінця ХІХ – поч. ХХ ст. із села Червоний Яр, ткацький верстат із с. Мосьпаново. В етнографічному музеї «Слобідській край» Малинівської гімназії такими предметами є рушники та жіночий костюм поч. ХХ ст., в «Українській світлиці» Кочетоцького НВК – жіночі сорочки з домотканого полотна кінця ХІХ – поч. ХХ ст., а в історично-краєзнавчому музеї Введенського НВК – унікальна колекція рушників поч. ХХ ст. В історико-краєзнавчому музеї Волохів’ярського НВК представлені схожі з колекціями вищезгадуваних музеїв матеріали, але унікальними є світлини 30-х років ХХ ст. За подібними матеріалами в цьому музеї можна створити цілу експозицію, відтворюючи етнографію радянського періоду.
Етнографічні фонди згадуваних музеїв знаходяться в задовільному стані. На жаль, ситуація в історично-краєзнавчому музеї Введенського НВК, що склалася внаслідок реконструкції, не дозволяє цього сказати про стан предметів осередку.
Серед незареєстрованих музейних осередків ми спостерігали етнографічний куточок рідного села в Старопокровській ЗОШ, «Світлицю» в Новопокровському НВК, історико-краєзнавчий куточок Базаліївської ЗОШ, краєзнавчий розділ Музею Бойової Слави Кам’яноярузького НВК, міні-куточки обереги в Коробочкинському НВК та Тернівському НВК. Окремо необхідно сказати про роботу історико-краєзнавчого куточку Базаліївської ЗОШ та етнографічного розділу Музею Бойової Слави Кам’яноярузького НВК, так як ці осередки постійно розвиваються та мають певні перспективи. Куточок Базаліївської ЗОШ було поповнено матеріалами колишньої «Бабусиної світлиці», та до них додалися етнографічні предмети з с. Юрченкове, де було закрито освітній заклад. Невеликі розміри куточку все ж дали можливість розмістити поряд з краєзнавчими матеріалами унікальну колекцію з 10-ти рушників (друга чверть та середина ХХ ст.), 7-и вишитих картин, жіночих сорочок (поч. ХХ ст.), нагрудного одягу у вигляді безрукавок. Серед сюжетів вишивок рушників: ромашки, стилізовані квіти, сині та синьо-коричневі птахи, півні, дерева, чаша з півоніями, грона винограду, бузок, папуги, павичі, букети квітів. Серед вишитих картин – 4 зразки сюжетного та 3 рослинного характеру.
Розвитком цього музейного осередку опікується вчитель історії та учні краєзнавчого гуртка. Проводячи обстеження с. Базаліївка, ми спостерігали цікаві житлові об’єкти: будинки, господарчі будови, господарчо-житлові комплекси, що зберегли традиції слобожанського житлобудівництва. В селі багато пустих домівок, що свідчить про зменшення кількості жителів села, але в населеному пункті ще працює клуб з етнологічними матеріалами та школа з музейним етнографічним осередком.
Етнографічний матеріал в непрофільному Музеї Бойової Слави Кам’яноярузького НВК збирався менш ніж три роки, але в ньому вже розміщено виставку з 10-ти рушників, горщиків (близько 30-ти) та предметів побуту. Серед сюжетів вишивок рушників: квіти троянд, ромашок, незабудок, калинової гілки, хмелю, грона винограду, образи лисиці, мухи, папуги, чоловіків. Цікаво, що серед керамічного матеріалу поч. та сер. ХХ ст. розміщені фрагменти горщиків українського або черкаського типу (нанесення червоним ангобом орнаментів у вигляді гачків та хвилястих ліній). Ініціатор створення етнографічного розділу Музею Бойової Слави Гопанчук Римма Фяридівна натхненно вірить в подальший розвиток цього осередку і особисто прикладає зусилля для поповнення народознавчої експозиції.
Обстежуючи незареєстровані музейні осередки, ми спостерігали перебування етнографічного матеріалу в різних станах. Серед них – стан вимушеної консервації негативно позначається на збереженості етнографічних колекцій музейних осередків. Це – музейні осередки в Новопокровському та Тернівському НВК, що тимчасово припинили своє існування. Ми відмітили, що в історії цих населених пунктів є багато чого спільного. На території Новопокровки та Тернової розміщені археологічні пам’ятки епохи бронзи [4, с. 924; 1, с. 336, 337; 6, с. 123; 7, с. 252], черняхівської культури [1, с. 344], періоду Київської Русі [1, с. 346]. На поч. ХІХ ст. населення цих селищ було переведено в стан військових поселян [6, с 125; 7, с. 252]. В 30-х роках, у період колективізації, в с. Тернова та Нова Покровка виникають колгоспи «Паризька Комуна» та «Зоря», і, можливо, тому голод 1932-1933 рр. в цьому районі мав не такі тяжкі наслідки, як в сусідніх селах. На сьогодні в с. Тернова проживає невеликий осередок старовірів, чиї традиції значно вплинули на своєрідність культури цього населеного пункту. Так чи інакше, ці два населених пункти гідні для відтворення їх історії в музейних осередках закладів освіти. Але «Музей-світлиця» в Новопокровському НВК та краєзнавчий куточок в Тернівському НВК припинили своє існування і були переведені у стан вимушеної консервації, внаслідок якої предмети побуту поч. ХХ ст. в Новопокровському НВК закриті в кабінеті і покриваються пилом, а в Тернівському НВК вони складені на полки, підлогу та у мішки. З усього видно, що ці осередки виникли на основі достатньо плідної роботи вчителів, учнів та їх батьків. Так, в Новопокровському НВК зібрана колекція ікон, одежі, горщиків поч. ХХ ст., а в Тернівському НВК – унікальна колекція вишитих картин 70х70 см та рушників.
Щоб відрізнити стан консервації з порушенням норм зберігання музейних предметів від консервації з дотриманням цих норм, ми визначаємо стан тимчасової консервації, яка характерна для етнографічних матеріалів Коробочкинського НВК. З ряду причин в закладі існуючий незареєстрований народознавчий куточок було закрито і відкрито кімнату військово-патріотичного профілю. В останні роки, коли школа отримала можливості розширити свою площу після реконструкції, то з’явилися умови для відродження роботи закритого колись куточку. Матеріал, який став знову надходити до школи було розміщено в скрині, яка сама по собі є етнографічним об’єктом. Експонати були підготовлені до тимчасової консервації в класній кімнаті, де в майбутньому запрацює осередок етнографічного музейництва.
Такий стан як домашнє зберігання характерний для тих закладів, які з ряду причин відмовились від етнографічних осередків, але на майбутнє мають наміри відтворити їх за зміни обставин. На нашу думку, відмова від народознавчого осередку в школі – це політика адміністрації, яка відповідає в цілому політиці в районних відділах освіти, яка зорієнтована на першочергове відтворення музейних осередків військово-патріотичного профілю. А про долю етнографічних музейних осередків піклуються лише там, де є любов до рідного села та склалися позитивні умови для відродження народознавчого музейництва. До закладів освіти з домашнім зберіганням етнографічних предметів ми віднесли Леб’язький та Тернівський НВК. Так, в першому з них вже зберігаються деякі етнографічні предмети. Коли кількість учнів стала зменшуватися, то з’явилася ідея у звільненому кабінеті розмістити експозиції з історії села за етнографічними та етнологічними фондами. До того часу, поки не відкриється музей, на домашньому зберіганні знаходяться унікальні рушники кінця ХІХ – поч. ХХ ст., предмети побуту, портфель начальника залізничної станції, фотоматеріали. Таким чином, етнографічні предмети Леб’язького НВК одночасно знаходяться в двох станах – домашнього зберігання та попередньої підготовки. Останній стан також характерний і для етнографічного куточку рідного села в с. Стара Покровка.
В Тернівському НВК про наміри відродити колишній краєзнавчий куточок говорять скептично. Відсутність місця – ось головний аргумент тих, хто не бажає щось робити. На домашньому зберіганні знаходяться більше 60-ти унікальних рушників, які в разі потреби місцеве населення видає робітникам школи. Така необхідність виникає під час проведення етнографічних ярмарок «Весілля в Малинівці», «Печенізьке поле», «Свято Івана Купали». Якщо звернути увагу, в якому жахливому стані іноді в школі опиняються етнографічні предмети, то таке переховування та збереження в домашніх умовах є найбільш прийнятним для обох сторін.
Обстежуючи музейні осередки закладів освіти Чугуївського району, ми виявили декілька видів стану, в якому знаходиться етнографічний матеріал. Подібні стани як вимушена консервація, домашнє зберігання характерні для незареєстрованих кімнат та куточків, чия доля не цікавить ні істориків школи, які першими повинні опікуватися такими установами, ні адміністрацію, яка не відчуває з боку районних відділів освіти ніяких інструкцій щодо розвитку народознавчих напрямів. Всі намагання Чугуївського районного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді підтримати такі осередки стосуються лише зареєстрованих музеїв, а доля незареєстрованих осередків етнографічного музейництва залишається залежною від справжніх патріотів своєї землі, яких ми не раз зустрічали під час нашого обстеження.
Особливістю перебування етнографічного матеріалу в закладах освіти в незареєстрованих музейних осередках є наявність міні-куточків – своєрідних оберегів класної кімнати, де вони розміщені. Такі мініатюрні етнографічні експозиції ми спостерігали в Коробочкинському та Тернівському НВК. Два таких куточки в Коробочкинському НВК зберігають ікони Тихвінської Пресвятої Божої Матері та рушники поч. ХХ ст., а в складі куточка-оберега в Тернівському НВК, крім ікони Ісуса Христа Спасителя, виконаної масляними фарбами по дереву, розміщені унікальні глиняні миски кінця ХІХ ст., збанок та опішнянські горщики сер. ХХ ст.
Для незареєстрованих музейних осередків у побудові експозицій використовується систематичний метод. Зрозумілим є той факт, що інвентаризація в таких осередках відсутня (окрім історико-краєзнавчого куточку в Базаліївській ЗОШ), як відсутні й інші важливі документи роботи музею. Такі осередки потребують методичної допомоги, яку ми пропонували кожний раз під час обстеження.
Розвиток шкільного етнографічного музейництва має вирішити проблему збереження пам’яток матеріальної та духовної культури населених пунктів Харківщини, особливо тих, які знаходяться на межі зникнення. Але в останній період склалися негативні умови для подальшого розвитку подібних музейних осередків: недостатність методичної допомоги, незацікавленість педагогічного колективу, в деяких випадках – відсутність підтримки адміністрації закладів, пріоритетний розвиток військово-патріотичних кімнат та куточків. В музейних осередках закладів освіти та культури Чугуївського району зберігаються унікальні матеріали, що свідчать про своєрідну культуру та традиції населення обстеженого нами району. Окрім того, вони присутні в сільських бібліотеках с. Нова Гнилиця та с. Стара Гнилиця, а етнологічні матеріали – в сільському клубі с. Базаліївка та сільській бібліотеці с. Тернова.
На наш погляд, для подальшого розвитку шкільного музейництва необхідне урахування різних етнографічних джерел, обстеження будівельних конструкцій з традиціями слобідського житлобудівництва, що зробить можливим реконструювання історичних процесів та традиційних комплексів.
Логічним повинно стати відображення в музейних осередках складного етнічного процесу, який проходив на землях Чугуївщини в період освоєння цих земель, коли в ХVІІ ст. зіткнулися два колонізаційні потоки переселенців – українців та росіян.
Підсумовуючи нашу роботу, ми звертаємо увагу на той факт, що учням Харківщини слід ознайомитися з унікальними етнографічними пам’ятками музейних осередків Чугуївщини та залучитися до суспільно значимої роботи з надання методичної допомоги у збереженні етнокультурних скарбів рідного краю.
Література
1. Археологічні пам’ятки Української РСР. Харківська область [Текст] / ред. колегія Д. Я. Телєгін, М. П. Кучера, Г. Т. Ковпаненко. – К. : Наукова Думка, 1966. – 462 с.
2. Величко Т. В. Етнографічне музейництво Півдня України: історична та регіональна своєрідність, сучасні тенденції [Текст] : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.05 / Величко Тетяна Вікторівна ; НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. – К., 2009. – 20 с.
3. Діяльність музеїв навчальних закладів Харківської області [Текст] / упоряд. І. І. Пушкар. – Х., 2011. – 132 с.
4. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]. В 26 т. Т. 21. Харківська область / П. Т. Тронько, М. П. Бажан, І. К. Білодід та інш. ; під ред. В. Г. Ткаченка. – К. : Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – 1002 с.
5. Историко-краеведческое описание пгт. Введенка [Текст] : дополнительный материал по изучению курса «Харківщинознавство» в школе / под ред. В. М. Шульги. – Чугуев, 2004. – 44 с.
6. Мій рідний край – Чугуївщина [Текст] : нариси з історії селищ і сіл Чугуївського району (до 85 річниці створення Чугуївського району (1923-2008 рр.) // Навчально-методичний посібник до вивчення історико-краєзнавчих предметів і курсів. – Чугуїв, 2008. – 378 с.
7. Мій рідний край Чугуївщина [Текст] : до 90-річчя Чугуївського району. – Х. : Золоті ворота, 2013. – 296 с.
8. Ніколаєва Т. Різновиди традиційного одягу [Електронний ресурс] / Т. Ніколаєва. – Режим доступу: http://etno.uaweb.org/mynuvshyna/r09.html
9. Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. Становлення та розвиток [Текст] / Г. А. Скрипник. – К. : Наукова думка, 1989. – 304 с.
10. Филарет (Д. Г. Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии [Текст]. Т. ІІ. / Д. Г. Гумилевский. – Харьков : Факт, 2005. – 432с.