Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Важливим елементом сучасного культурного процесу є виставки, які, виконуючи різноманітні соціальні функції, є виразом актуальних загальнокультурних факторів. Виступаючи формою історичного діалогу, де через виставкову канву йде діалог відвідувача з минулим, виставки стають каналом комунікації, завдяки якому людина не тільки збагачує культурно-історичний і соціальний досвід, але й накопичує новий емоціонально-психологічний досвід.
Традицією Харківського історичного музею стало створення короткотермінових виставок, присвячених видатним діячам науки та культури, зокрема письменникам, висвітлення життя та творчості яких щоразу відкриває перед експозиціонерами шлях пошуку нових моделей.
Історія виставок, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку, демонструє безліч підходів і експозиційних рішень, що використовувалися різними поколіннями співробітників музею. Багатогранна особистість українського генія дозволяла обирати різні методи, що визначали характер інтерпретації експонатів, співвідношення у виставці змісту та форми, взаємодію наукової і художньої складових.
Відповідно до указу президента України від 16.05.2005 р. № 784/2005 2013 рік був проголошений роком підготовки до відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.
Харківський історичний музей, виконуючи роль осередку, що формує історичну свідомість нації, гордість за історичне минуле свого народу, національну гідність, долучився до цього створенням у 2013 році двох тимчасових виставок, присвячених Великому Кобзарю – «Співець народної долі» та «Слобожанський уклін». Обидві мали на меті показати неоціненну роль Шевченкової спадщини в розвитку естетичної, соціальної і національної свідомості українського народу.
Але кожна з виставок мала свої особливості. Перша – «Співець народної долі» – представила Т. Г. Шевченка як безкомпромісного борця проти самодержавності та поневолення українського народу, який, під впливом баченого і пережитого у власному житті, у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить той факт, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. Головну ідею виставки можна окреслити словами М. І. Костомарова: «Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, тільки новою, – такою піснею, яку міг би заспівати увесь народ, – яка повинна була вилитися з народної душі, з народної сучасної історії. З цього боку Шевченко був обранцем народу в прямому розумінні цього слова; народ мовби обрав його співати замість себе» [1, с. 19].
На двох інформаційних планшетах відвідувачі музею могли побачити основні віхи життя Т. Г. Шевченка, які знайшли яскраве відображення в його творчості. У своїх творах Т. Г. Шевченко часто описував ті умови, в яких проходило його власне життя, змальовував епізоди з дитячих років, батьківську садибу, село Кирилівку. Тому були представлені: зображення хати в с. Моринці, в якій народився Шевченко; малюнок «Тарас – пастух» художника І. Їжакевича; портрети К. П. Брюллова та В. А. Жуковського, зусиллями яких молодого поета викупили з кріпацтва; зображення будівлі Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, де Т. Г. Шевченко писав свої перші вірші; автопортрет «Т. Г. Шевченко – солдат» та малюнок Т. Г. Шевченка «В Орской казарме», куди він був відправлений за антидержавну діяльність, головним доказом якої стали революційні твори з відібраного під час арешту альбому «Три літа», і де письменник мав відбувати солдатську службу; сучасне зображення Національно-меморіального комплексу «Могила Т. Г. Шевченка» у Каневі, де був похований Т. Г. Шевченко.
Особливе емоційне спрямування на планшетах мали вірші Т. Г. Шевченка, написані в один із найважчих періодів у житті і творчості поета – час арешту й заслання. Зокрема, поезія «Чи ми ще зійдемося знову» (закінчується словами «Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В останню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть!), де з приголомшливою силою виявлено любов до України, та ліричний твір автобіографічного характеру «І виріс я на чужині, і сивію в чужому краї…», в якому Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання.
Оригінальні предмети з фондів Харківського історичного музею символічно розкривали тему виставки. Кайдани, як символ самого кріпацтва, яке так засуджував Т. Г. Шевченко. Чорнильниця з пером, книги «Кобзар», «Гайдамаки» – символи, які окреслювали Шевченка як співця народної долі в поетичних творах. Літографії «Покарання шпіцрутенами», «Казахи», «Аральське узбережжя», «Посли у Хмельницького», «Український пейзаж» з малюнків Т. Г. Шевченка – високохудожній вираз настрою геніального митця, який не тільки відображав у творах епоху, в якій жив, але і вдало використовував прекрасне знання народного побуту, історичної та художньої традиції українського народу. Символічною була на виставці й бандура – Т. Г. Шевченко виступає співцем народу, його прагнень, сподівань, мрій про кращу долю.
Але не тільки Т. Г. Шевченко був співцем народної долі, народ став співцем долі Тараса. Це виявилося і в народному мистецтві, зокрема, у рушникові з вишитим «Заповітом», представленому на виставці, і в монументальному мистецтві – у нечисленних пам’ятниках Т. Г. Шевченку у Харкові, Києві, Санкт-Петербурзі, Вашингтоні, зображення яких були представлені на планшетах.
Виставка «Слобожанський уклін», відкрита у травні 2013 року до дня перепоховання Т. Г. Шевченка, стала ідейним продовженням попередньої. Вона не тільки розкрила особистість Т. Г. Шевченка, а й показала, як вшановується пам'ять Великого Кобзаря на Слобожанщині, зокрема у Харкові. Виставка мала на меті допомогти кожному жителю нашого міста відчути свою причетність до життя і творчості культурного генія.
Одним з акцентів виставки стало зображення пам’ятника Т. Г. Шевченку у Харкові (скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард) – одного з найдовершеніших втілень образу геніального митця. Встановлений у 1935 році (фотографія урочистого відкриття пам’ятника 24 березня 1935 року була представлена на планшеті), цей унікальний монумент став одним із символів нашого міста.
Слобожанський уклін великому синові українського народу неможливо не побачити і у присвоєнні його ім’я найрізноманітнішим об’єктам міста Харкова, зображення яких були представлені на планшетах: Харківський державний академічний драматичний театр, який з 3 квітня 1935 року носить ім’я Т. Г. Шевченка; вулиця Шевченка – одна з найстаріших вулиць Харкова, названа на честь Шевченка у 1918 році; парк імені Т. Г. Шевченка – названий ім’ям поета з відкриттям у 1935 році на території саду пам’ятника Т. Г. Шевченку; Харківський державний приладобудівний завод імені Т. Г. Шевченка, побудований у 1900 році, якому ім’я поета було присвоєно у 1922 році.
Про щорічне вшанування пам’яті Кобзаря у Харкові на державному рівні свідчили фотографії урочистих заходів, присвячених 199-ій річниці від дня народження Т .Г. Шевченка, які проходили біля пам’ятника поету у парку Шевченка.
Велика любов та повага слобожан до Т .Г. Шевченка виявилися у найрізноманітніших витворах народного та декоративного мистецтва, де сюжетами стали життя та творчість поета. На виставці були представлені: декоративний рушник з вишитим портретом Шевченка, скульптура «Катерина», декоративна тарілка з портретом Кобзаря.
Епіграф виставки – вірш Олекси Коваленка, Якова Гулака-Артемовського та ін. «Чи чуєш ти поете рідний, милий, що ми прийшли до тебе на могилу, поклін тобі кладем гуртом ми щирий…», прочитаний 6 травня 1904 р. [1, с. 27].
У 2014 році вся Україна відзначатиме 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Цей рік указом президента оголошений роком Тараса Григоровича Шевченка.
Ювілейна пам’ятна дата спонукала експозиціонерів Харківського історичного музею вкотре схилитися перед величчю генія та вшанувати його пам’ять створенням виставки з пошуком нових підходів, нових смислів та постановкою нових цілей. Це вимагає не лише детального вивчення теми, зокрема життя та творчості письменника, але і вивчення наукових і практичних підходів до музейного експозиційного мистецтва, тісної співпраці наукового співробітника і художника. Повноцінно виконувати свої функції нова виставка зможе лише тоді, коли вона дозволятиме відчувати час і враховуватиме ціннісні орієнтири, рівень знань і духовність сучасної людини. Данні чинники вимагають, в ході розробки проекту музейної виставки, одночасного вивчення як публікацій, присвячених різним проблемам життя та творчості Т. Г. Шевченка, так і загальних тенденцій розвитку експозиційної діяльності.
Сучасному українському суспільству пропонується новий образ Т. Г. Шевченка – образ поета, творчість якого має безліч інтерпретацій, тому є практично невичерпною [4, с. 8]. Враховуючи це, новостворена виставка повинна спонукати відвідувача взяти до рук «Кобзаря», вчитатися і збагнути: це він крізь два століття до нас, сьогоднішніх, говорить… [2, с. 38]. Але що саме говорить – кожен відчує своє.
Слово поета-пророка відіграє особливу роль в переломні моменти буття нації, виразником прагнень якої і є постать Т. Г. Шевченка. Виставка «Скарби Великого Кобзаря» була створена, щоб підкреслити місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні, показати актуальність його творчості в наш час та ще раз виказати всенародну шану Великому Кобзарю.
Досягти якомога повного розкриття теми співробітники музею змогли шляхом експонування різноманітного експозиційного матеріалу, що дало змогу висвітлити всі аспекти Шевченкової спадщини, її ролі для наступних поколінь. Це: живописні та скульптурні зображення Т. Г. Шевченка, літографії малюнків митця ХІХ ст., аркуші з альбому «Рисунки Т. Г. Шевченко» 1914 р., харківський альманах «Молодик» (1843-1844 рр.), де було надруковано вірші Т. Г. Шевченка, численні рідкісні видання «Кобзаря», різноманітні ілюстративні матеріали, пов’язані з вшануванням пам’яті Т. Г Шевченка в Україні та світі.
Структура виставки підкреслювала багатогранність та різнобічність життя, діяльності та творчості Т. Г. Шевченка. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом, і обдарованим митцем, і активним громадським діячем та просвітителем. Всі сторони життя Шевченка формують особистість сміливого борця за справедливість, сіяча в душах народу ідей рівності і національної гідності.
Особливий інтерес відвідувачів викликала тема «Т. Г. Шевченко і Харків». У вищезгаданих виставках 2013 року вже було показано, як вшановується пам'ять Т. Г. Шевченка у сучасній Україні, зокрема на Слобожанщині. Але зв’язки поета з Харківщиною мають значно глибшу історію. Великий внесок у вивчення цієї теми зробив перший директор Музею Слобідської України (зараз – Харківський історичний музей) М. Ф. Сумцов. У статті «Харків і Шевченко» вчений приходить до висновку, що хоча Т. Г. Шевченко ніколи не був у нашому місті, але вплив старої харківської літератури, зв’язки з представниками харківської інтелігенції та діяльність харків’ян у справі вшанування пам’яті Кобзаря мають набагато більше значення, ніж особисте перебування поета у Харкові [2, с. 3-11].
Висвітлення цієї теми було досягнуте шляхом експонування предметів з фондів Харківського історичного музею: листівок з портретами Г. Ф. Квітки-Основ`яненка, П. П. Гулака-Артемовського та ін., копій листів Г. Ф. Квітки-Основ`яненка та М. П. Корольова до Т. Г. Шевченка, фотографій М. Ф. Сумцова та Х. Д. Алчевської, книги «Вісник Харківського історико-філологічного товариства» зі статтею М. Ф. Сумцова «Харків і Шевченко» та ін.
Привнести у виставку нове, відмінне від традиційного, бачення образу Т. Г. Шевченка допомогли роботи (вишивки та малюнки) талановитих учнів Харківської гімназії № 8, з якою тісно співпрацює Харківський історичний музей. Відвідувачі змогли відкрити для себе Т. Г. Шевченка в образах та формах, створених дітьми – майбутнім нашої країни. Роботи школярів, виконані з великою майстерністю та любов’ю, ще раз довели, що Великого Кобзаря чує крізь два століття кожен українець незалежно від віку.
Розглянувши діяльність співробітників Харківського історичного музею у справі вшанування пам’яті поета можна дійти висновку, що кожна виставка підкреслює індивідуальну неповторність особистості письменника, а всі художні засоби спрямовані на те, щоб зробити акцент на унікальності такого генія в українській культурі як Т. Г. Шевченко. Революційна творчість Великого Кобзаря була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються й до сьогодні.
Література
1. Великий Кобзар в пам’яті народній [Текст] : збірник висловлювань про Т. Г. Шевченка. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1961. – 179 с.
2. Друкарня. Промова Кобзаря [Текст] // Українська культура. – 2013. – № 8. – С. 38-47.
3. Сумцов М. Ф. Харків і Шевченко [Текст] / М. Ф. Сумцов // Вісник Харківського історико-філологічного товариства. – 1911. – Вип. 1. – С. 3-11.
4. Харчук Р. Про Тараса Шевченка в незалежній Україні [Текст] / Роксана Харчук // Українська культура. – 2013. – № 8. – С. 4-9.