Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Однією з найбільших трагедій початку ХХ ст. для європейського суспільства стала Велика війна, чи, як її в подальшому назвали, після початку Другої світової, Перша світова війна.
Війни на Балканах (1912-1913 рр.) загострили політичну ситуацію в Європі до такої міри, що війна 1914 року стала неминучою. Росія виступає на боці Англії та Франції (Антанти). Австро-Угорщина, Німеччина та Італія утворюють Троїстий союз. Поділ Європи на два воєнно-політичні блоки завершився. У 1895 р. Генеральний штаб Другого рейху почав розробляти диспозицію на два фронти, яка дістала назву плану Шліффена [4, с. 15]. Німеччина за перші тижні війни повинна була завдати поразки Франції [2, с. 29]. План ґрунтувався на тому, що Росії з її відстанями потрібно вдесятеро більше часу, ніж Центральними державами, для проведення мобілізації. Тим часом, після поразки Франції, Німеччина переводила всі свої війська на Східний фронт – проти Росії. Генеральні штаби Антанти розробляли стратегію майбутніх воєнних дій з урахуванням відомого їм плану Шліффена. На нарадах 1912 1913 рр. було вирішено, що Росія завдасть удару по Берліну або вторгнеться у Східну Пруссію двома арміями на 15-й день війни, тобто значно раніше, ніж її збройні сили досягнуть чисельності воєнного часу. Інші чотири армії призначалися для операцій на Південно-Західному фронті, вони повинні були вивести з війни Австро-Угорщину [4, с. 15].
Прийнята у 1912 р. Велика воєнна програма передбачала досягнення Росією до 1917 р. якісних зрушень у рівні озброєнь та спорядження і зменшенні строків мобілізації (до 18 днів). В мирний час територія Російської імперії ділилася на 12 військових округів на чолі з Головнокомандувачем. Сухопутні війська складалися з постійної армії та ополчення. Загальна військова повинність була встановлена в Росії у 1861 р., в часи правління імператора Олександра ІІ (1855-1881 рр.). Військовозобов’язаними були чоловіки від 21 до 43 років. Чисельність армії залежала від можливості її озброєння та спорядження [3, с. 48]. Військове спорядження – це комплект предметів, який знаходиться на забезпеченні військовослужбовця та призначений для носіння особистої зброї, боєприпасів, засобів захисту, шанцевого інструменту, запасів продовольства, води і особистих речей. В Росії табельне спорядження було введене при створенні Петром І регулярної армії [5, с. 404].
Наказом уряду № 52 від 4 лютого 1909 р. вводилися нові елементи одягу та спорядження. Зростання промисловості дозволив збільшити виробництво взуття та інших шкіряних виробів для армії.
Як же виглядало спорядження солдата Російської армії періоду Великої війни? На початок Першої світової війни спорядження піхотинця складалося з просторої полотняної сумки (речовий мішок), в якій вміщалося 60 запасних набоїв, кружка, 3 пари онуч, зміна білизни. Цей речовий мішок, який зав’язувався мотузкою, зовні дуже скидався на звичайну селянську торбину. В гвардійських частинах функції речового мішка виконував ранець. Речовий мішок носили на лівому плечі. Сумка для набоїв, що виготовлялася зі шкіри, вміщала 30 патронів і носилася на поясному ремні. Також, до спорядження входила невелика алюмінієва фляга [6, с. 50]. Найбільш характерним елементом російського спорядження була шинель, розроблена під час російсько-японської війни. Вона була скручена й згорнута у рулон-скатку. Носили її на плечі, кінці скатки ховались в алюмінієвий казанок без кришки, ємністю на 2 л, що мав металеву ручку з оцинкованого заліза. Загальна вага спорядження піхотинця, разом з боєзапасом, складала близько 25,6 кг [3, с. 53]. З 1916 р., через дефіцит шкіри, окремі частини спорядження стали виготовляти із брезенту. Реманент необхідний для відпочинку (палатка тощо) у похідному варіанті переносили 6 солдат [1, с. 23].
У січні 1915 р. на Східному фронті під містом Болівом вперше за час Великої війни були застосовані отруйні речовини. Ця подія призвела до створення протигазів, які також стали частиною спорядження. Російська армія не мала єдиного зразку протигазового обладнання. Здебільшого, у військових частинах застосовувався протигаз Зелінського, виготовлений у другій половині 1916 р. Він компактно складався до сумки, військовослужбовці носили його в чохлі на ремені через праве плече [1, с. 24].
Після невдалої війни з Японією командуванню російської армії стала зрозумілою необхідність введення нової форми – польової сіро-зеленого кольору (хакі), яка більше відповідала вимогам ведення бойових дій у сучасній війні. Парадна російська форма того періоду була дуже схожою на форму російської армії часів Наполеонівських війн. Перша світова війна привела до спрощення всієї військової уніформи – з’явилася повсякденна форма, а окрім неї ще й літня гімнастерка, що носилася навипуск. У 1912 р. наказом по військовому відомству № 218 для нижніх чинів російської армії всіх воїнських частин була введена гімнастерка, чи, як тоді називалася, похідна сорочка [1, с. 106]. Існувало декілька варіантів гімнастерок. Звичайна мала 1-2 кишені на грудях, застібалася вертикально по центру, чи зі зміщенням на 5 металевих або кістяних ґудзиків; зимовий варіант виготовлявся з неворсованого мундирного сукна захисного кольору, без кишень зі стоячим коміром, застібався біля лівого плеча справа наліво на 2 ґудзики. На формі військового часу погони кріпилися на плечах гімнастерки. Вони були твердими, кольору хакі. На погонах піхотинці носили номери жовтого кольору, а стрілки – червоного. Взимку носили вовняний одяг, влітку – бавовняний. Поясний ремінь 1904 р. мав металеву бляху з державним гербом [3, с. 56].
Офіцери носили пальто з сіро-синього сукна, інші чини – шинелі з сіро-брунатної вовни. Вони були двобортними з відкладним коміром, застібалися на правий бік за допомогою гачків та петель. У фронтових умовах офіцери для захисту від негоди використовували плащі вільного покрою.
Плаский кашкет був замінений кашкетом з козирком, який для застосування на фронті фарбувався в зелений колір (хакі). Спереду, по центру околиша, носили штамповані кокарди. Вони були трьох видів: для офіцерів, унтер-офіцерів та рядових. Забарвлення кокарди було кольорів державного прапору Дому Романових – помаранчевою, чорною та білою. Наприкінці 1916 р. до армії стали надходити пілотки, які наслідували головний убір льотчиків. Носили їх під стальним шоломом. Навесні 1917 р. пілотки отримали всі юнкери. Взимку кашкет замінила папаха, також для захисту від негоди впроваджувалися башлики.
На початку Великої війни майже всі воюючі армії були споряджені тільки стандартними головними уборами. Індивідуальному захисту голови не приділялось особливої уваги, але з часом, поранення голови стало серйозною проблемою. Тому в 1915 р. був розроблений шолом, що захищав не тільки від осколків снарядів, а й від шрапнелі (гребінь). Розробником цього шолому став французький генерал Огюст Луї Адріан. Виготовлявся шолом зі сталі завтовшки 0,7 мм, загальною вагою 700-800 гр. Спочатку всі каски були блакитними чи синіми, окрім тих, що використовувалися в Африці (пісочного кольору). Шолом виявився доволі ефективним, дешевим і простим у виробництві й тому під кінець Першої світової війни став частиною спорядження військовослужбовців багатьох держав Європи. В російській армії захисні шоломи («адріанки») з’явилися в квітні 1916 р. Спочатку вони імпортувалися із Франції, згодом уряд Росії замовив для потреб своєї армії 2 млн. касок. Вони отримали назву М 1916 і відрізнялися від французьких емблемою й світло-охряним кольором [1, с. 156].
У червні 2014 р. в Харківському історичному музеї планується створення короткотермінової виставки, присвяченої 100-річчю з дня початку Великої війни «Харків’яни на фронтах Першої світової війни». В перспективі, для цілісного сприймання історії нашого краю, повинна бути створена повнопрофільна стаціонарна виставка, одним із розділів якої стане період війни 1914-1918 рр. Насамперед, сприймання кожної війни йде через бойові дії, ефективність зброї та героїзм військовослужбовців. Фонди музею мають чудову добірку фотографій військових дій того періоду та унікальні документи, але найбільшу увагу відвідувачі завжди приділяють речовим експонатам. Розповідь про харків’ян, які воювали на фронтах Першої світової війни, буде неповною, якщо на виставках не будуть задіяні предмети спорядження й обмундирування того часу. Екскурсантам буде цікаво побачити одяг та амуніцію війни, яка вже відійшла в минуле.
Особливе місце на майбутній виставці займуть рідкісні експонати періоду 1914-1918 рр. Насамперед, це шоломи французького виробництва. Один з них, можливо, належав військовослужбовцю Збройних сил Румунії, яка виступила на боці Антанти в 1916 р. Шолом має єдину відмінність від французьких – фронтальну емблему у вигляді румунської літери «Ф» з королівською короною над нею. Ще один французький шолом того ж періоду міг належати і нашому земляку, але шолом не має фронтальної емблеми. Сторону супротивника представляє німецький сталевий шолом (М 16) з вентиляційними отворами, розроблений у вересні 1915 р. Ця металева каска замінила шолом – пікельхельм, який був введений указом Вільгельма І для прусської піхоти у жовтні 1882 р.
Великий інтерес представляють і фляги часів Великої війни. Варіантів фляг було багато. Найчастіше використовувався варіант стандартної фляги – пляшки з нефарбованого алюмінію, з кришкою, що загвинчується. В експозиції можуть бути представлені фляги в чохлах захисного кольору. Термоізолюючий чохол не дозволяв воді замерзати взимку, а влітку, у мокрому стані, утримував воду холодною. Одна з фляг має кружку (манерку), що кріпиться в нижній частині за допомогою шкіряних ремінців. Доповненням до фляг російського виробництва стане австрійська фляга зеленого кольору.
Унікальні і патронні мішки – це зразки, затверджені Військовим відомством Росії в 1916 р. На них вказана назва підприємства виробника та розміщений державний герб. Доповненням до спорядження будуть ремені, пряжки, аксельбанти, льотні окулярі в чохлі (чохол має вигляд гаманця) тощо.
Всі ці музейні предмети можна подати на виставці окремо, але для кращого висвітлення теми має сенс подати їх у комплексі. Можливо створити два комплекси – спорядження та обмундирування російських та німецьких військовослужбовців. До комплексу військовослужбовців російської армії увійде: офіцерський мундир, аксельбанти, поясний ремінь з портупеєю, кобура, планшет. Також до комплексу буде долучений еполет військовослужбовця Чугуївського полку. Солдатське обмундирування та спорядження представлять: солдатський кашкет, погони захисного та зеленого кольору, ремені, фляги, саперна лопатка, сумка для дисків кулемету та сумки-патронташі, шолом Адріана. Для повного сприйняття трагічних подій того часу в експозицію необхідно помістити гвинтівку-трилінійку, як символ кривавих битв на полях війни. Чільне місце в комплексі російських військових займуть зразки військово-морської форми Російської імперії: офіцерський морський кітель; сорочка, безкозирка, стрічка що належали матросу.
Комплекс німецького військовослужбовця буде складатися з мундиру резервного 173 полку та шолому пікельхельм. Доповнить комплекс фляжка австрійського виробництва.
Етикетаж та пояснювальні тексти полегшать сприймання ідейного змісту виставки та нададуть цікаву інформацію про унікальні експонати Харківського історичного музею.
Пам'ять про наших земляків, які воювали на фронтах Великої війни повинна назавжди залишитися в історії нашої країни та сформувати громадську повагу до минулого.
Література
1. Введенский Г. Э. Пять веков русского военного мундира (Энциклопедия русской армии) [Текст] / Г. Э. Введенский. – СПб. : Атлант, 2005. – 336 с.
2. Канник П. Военная Униформа: Все страны мира [Текст] / П. Канник. – СПб. : Полигон, 2002. – 384 с.
3. Коршин Н. Русская армия 1914-1918 [Текст] / Н. Коршин ; пер. с англ. А. И. Дерябина. – М. : АСТ : Астрель, 2005. – 69 с.
4. Литвин В. М. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.) [Текст] / В. М. Литвин. – К. : Альтернативи, 2003. – 488 с.
5. Советская Военная Энциклопедия [Текст]. В 8 т. Т. 7. Радиоконтроль – Тачанка / пред. гл. ред. комиссии Н. В. Огарков. – М. : Воениздат, 1979. – 687 с.
6. Функен Ф. Первая мировая война 1914-1918: Пехота – Бронетехника – Авиация [Текст] / Ф. Функен, Л. Функен ; пер. с фр. Китайцевой А. А. – М. : АСТ : Астрель, 2002. – 152 с.