Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Харківський історичний музей – один з найбільших і найстаріших музеїв України, провідний науково-дослідний і методичний центр краєзнавства і музеєзнавства на Слобожанщині, який в січні 2010 року відмітив своє 90-річчя. Збірка музею нараховує понад 250 тис. пам’яток матеріальної і духовної культури, які є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.
Харківський історичний музей свій родовід веде від музею Слобідської України ім. Г.С.Сковороди, заснованого в січні 1920 року. Цей культурно-освітній заклад було створено шляхом реорганізації мережі музейних закладів Харкова. Він увібрав у себе кращі колекції музеїв Харківського історико-філологічного товариства, міського художньо-промислового та університетського музеїв, створених ще у 1880-х роках. Ім’я Г.С.Сковороди було присвоєно музеєві Слобідської України в 1922 році в зв’язку з 200-річчям з дня народження просвітителя.[8,c.11]
Біля витоків музею Слобідської України стояв видатний вчений, етнограф, історик, громадський діяч, академік Микола Федорович Сумцов, широко відомий в Європі як дослідник народного побуту і світогляду.М.Ф.Сумцов був першим директором музею (1920-1922 роки).[8,c.11] Він собисто визначив структуру музею, що включала історичний, художній і етнографічний відділи та розробив наукові засади його діяльності. Пріоритетним напрямком роботи музею було всебічне «…вивчення українського народного життя, насамперед місцевого, в усіх відображеннях її різноманітних галузів». І це повністю відповідало загальній тенденції розвитку краєзнавства 20-х років минулого століття, коли етнографія набувала важливого значення у зв’язку з необхідністю вивчення виробничих можливостей окремих районів, якнайповнішого виявлення місцевих ресурсів.
Рідний край М.Ф. Сумцов досліджував і вивчав все своє життя. Вчений розробив і здійснив спеціальну програму збирання етнографічних матеріалів у Охтирському, Харківському, Ізюмському, Старобєльському повітах Харківської губернії, організував експедицію у Курську губернію, займався вивченням і систематизацією колекцій. Експедиції під його керівництвом поповнили музей старовинними українськими кахлями, моделями помешкань, повною обставою покутя, народним вбранням, обрядовими печивами, зразками керамічного, чинбарського, ковальського, золотарського та ін. виробництв, мистецькими витворами. Складалися комплекси особистих матеріалів відомих діячів культури (Г.С.Сковороди, Г.Ф.Квитки-Основьяненка, М.В.Гоголя, Я.І.Щогольова та ін.).Основою художнього зібрання стала колекція картин та ескізів, яка заповідалася С.І.Васильківським. Подальше її поповнення було обумовлено регіональним характером музею. Колекції комплектувалися в основному витворами слобожанських художників.[2,c.13]
Після смерті М.Ф.Сумцова музей очолила його учениця і послідовниця Р.С. Данківська. Вона намагалася здійснити нереалізовані задуми свого вчителя. Так у травні 1925 року на базі музею відбулася Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, яка націлювала музеї на всебічне вивчення минулого та сучасного краю. При музеї були влаштовані етнографічні курси, створене Товариство друзів Музею Слобідської України, активним членом якого був відомий український історик Д.І.Багалій, музей видавав «Бюлетень», де друкувалися наукові праці з етнографії та звіти про роботу музею.[8,c.12]
На початку 30-х років ХХ століття більшість етнографічних установ була згорнута, наукові кадри зосереджені в Інституті історії матеріальної культури у Києві, а Музей Слобідської України ім. Г.С.Сковороди було перейменовано на історичний.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Харківський історичний музей ім. Г.С. Сковороди був одним з найкрупніших музеїв України. В його фондах зберігалися численні археологічні, образотворчі колекції, багато інших пам’яток історії та культури Слобожанщини. За даними дослідників, вони нараховували понад 100 тис. одиниць. В музеї працювали досвідчені фахівці своєї справи, такі як відомий археолог І.Ф.Левицький, мистецтвознавець Н.Л. Столбіна.[9,c.50]
Війна нанесла дуже тяжкий удар зібранням Харківського історичного музею: частина речей була втрачена під час фашистської окупації, інша частина дуже постраждала від бомбардування під час евакуації до Уфи (Башкирія).
Катастрофічний стан, в якому опинилися музеї, позбавлені опалення, електроенергії, охорони, вимагав від окупаційної влади прийняття невідкладних заходів. Вихід вбачався в об’єднанні музеїв для полегшення вирішення всіх нагальних проблем. Так було створено Музей Слобожанщини, який увібрав у себе історичний, краєзнавчий, антирелігійний музеї та музей Революції. Директором його було призначено О.М.Рудинського.[9,c.50] Відновлення культурного життя міста могло б стати показником прийняття «нового порядку» населенням, тому Місцева Управа вимагала від музеїв скорішого розгортання експозицій. В умовах холоду, голоду, відсутності кваліфікованих кадрів зробити це було нелегко, але нечисленні співробітники Музею Слобожанщини у стислі строки все ж таки виконали це завдання, і вже 14 грудня 1941 р. була відкрита експозиція відділу природи.[9,c.50] Вона розташувалася в будинку по вулиці Університетській, 10. Експонувався матеріал, що знайомив відвідувачів з минулим нашої планети, з давніми геологічними періодами, з розвитком рослинного і тваринного світу. В окремому розділі було репрезентовано комплекс матеріалів, що всебічно характеризували природу і клімат Слобожанщини. Етикетаж було подано німецькою та українською мовами.
Умови існування музею в окупованому місті змушували О.М.Рудинського пристосовувати його роботу до вимог нової влади. Так, для кращого обслуговування німецьких солдат та офіцерів він організовував для співробітників музею заняття з німецької мови. Екскурсії у відділі природи йому доводилося проводити особисто, оскільки він добре володів німецькою мовою. Нерідко йому доводилося виїзджати до німецьких військових частин з лекціями з історії української культури, які він супроводжував демонстрацією оригінальних предметів. 1 листопада 1942 року відбулося урочисте відкриття археологічної виставки, на якому були присутні представники німецького командування. Її побудова розцінювалася ними як ідеологічна акція, спрямована на доведення незаперечності прав німців на території, які займали племена готів у доісторичні часи. Тут були репрезентовані реконструкції найдавніших тварин, зокрема кістки мамонта, палеолітичне знаряддя з Гонцівської стоянки, численна кераміка та багато інших пам’яток археології, здобутих протягом десятиріч експедиціями В.О. Городкова, О.С.Федоровського, А.М. Покровського, В.Ю.Данилевича, В.О. Бабенка.[9,c.51]
Взимку 1943 р. хід воєнних дій докорінно змінився не на користь окупантів, і виставку вони вже не відвідували. В ніч з 14 на 15 лютого 1943 р. будинок, де були розташовані експозиції Музею Слобожанщини згорів. Речі, що уціліли, були перевезені співробітниками музею на вул. Університетську, 10. У серпні 1943 р. при відступі німців з Харкова була вивезена велика частина етнографічних та образотворчих матеріалів, присвячених мистецтву XVII–XXст. За період німецької окупації 1941-1943 рр. збірки харківських музеїв зазнали величезних, непоправних втрат. Загальна кількість знищених предметів, що належали історичному, краєзнавчому музеям та Музею Революції, перевищувала 300 тис. одиниць. [9,c.51]
Діяльність співробітників музеїв в окупаційний період була виключно самовідданою, вони прикладали героїчні зусилля, щоб зберігти свої збірки, незважаючи на загрозу суворого покарання з боку окупантів та перспективу опинитися у лавах «зрадників», які «співробітничали» з німцями. Доля деяких з них склалася трагічно.
23 серпня 1943 року Харків звільнено від фашистських окупантів, а вже 28 вересня постановою РНК УРСР «Про поновлення роботи історичного музею в м. Харкові» було продовжено діяльність цього культурно-освітнього закладу. Евакуйовані музейні предмети були перевезені з Уфи до Києва, а звідти – у Харків. З 1943р. Харківський історичний музей займав приміщення колишнього архієрейського будинку та магазину Жирардівської мануфактури (вул. Університетська 8 та 10).
У післявоєнні роки Харківський історичний музей, завдяки творчим зусиллям кількох поколінь працівників, перетворився на один з провідних центрів музейного будівництва в Україні. Гідним представником славної плеяди музейників України цього періоду став Микола Антонович Воєводін, який протягом 37 років (1946-1983) працював у Харківському історичному музеї, а з 1948 р. і до кінця життя був його директором.
Діяльність Харківського історичного музею була багатогранною. Колектив наукових співробітників проводив значну науково-дослідну, експозиційну, фондову та науково-освітню роботу. Під керівництвом М.А.Воєводіна важливого значення набуло наукове комплектування предметами, які характеризували радянський період в історії регіону, що дало змогу створення за цією тематикою однієї з перших в Україні повнопрофільної експозиції, яка дістала визнання громадськості та музейних фахівців.[4,c.53] Але поряд з цим увага колективу продовжувала спрямовуватися на вивчення історії краю. З цією метою регулярно проводилися наукові експедиції у старі квартали міста Харкова та райони області, в ході яких, завдяки наполегливій праці музейних співробітників під керівництвом завідувачів відділами З.І. Брязкун та М.Ф. Уманського, були зібрані комплекси землеробських та промислових знарядь, побутових речей, предмети народної творчості. Саме у ці часи зібрання музею поповнили цінні археологічні, етнографічні колекції, реліквії церковної старовини, цікаві пам’ятки історії і культури Слобожанщини, на базі яких стало можливим створення повнопрофільної експозиції музею з усіх періодів історії, побудувати виставки «До джерел з любов’ю» (Етнографія Слобожанщини), «Пам’ятки церковної старовини XVII-поч.XXст..», «Відкриті фонди», «Таємничі скарби», що мало величезне значення у справі духовного відродження суспільства.
Сьогоді Харківський історичний музей зберігає своє значення дослідницького, науково-методичного і культурно-виховного центру Харківської області. У 1993 році Харківському історичному музею було надано нове приміщення по вул. Університетській, 5.
В умовах незалежності України та зростаючого інтересу суспільства до вітчизняної історії перед Харківським історичним музеєм, як і всіма історичними музеями країни, постало важливе завдання у висвітленні об’єктивного показу історичного розвитку держави та почесна місія у процесі формування історичного світогляду народу. Досягнення поставленої мети передбачає широке вивчення невідомих сторінок історії та культури Слобожанщини. Під час наукових пошуків було виявлено заначний обсяг нових матеріалів, що дозволило співробітникам музею підготувати і захистити п’ять дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, видати монографії з археологічної та етнографічної тематики, щорічно публікувати у наукових, науково-популярних збірниках та періодичних виданнях понад 50 робіт, брати участь у міжнародних, всеукраїнських та міських наукових конференціях. З 1994р. в Харківському історичному музеї запроваджені Сумцовські читання на честь видатного українського вченого і громадського діяча, академіка АН України, першого директора Музею Слобідської України М.Ф.Сумцова. Щорічно в рамках Сумцовських читань проводяться наукові конференції на яких розглядаються актуальні питання з історії Слобожанщини, стан музейної справи в регіоні та перспективи їх подальшого розвитку, проблеми науково-дослідної, експозиційної, виставкової, науково-освітньої діяльності музеїв та питання пам’яткоохоронної роботи в області. За результатами наукової конференції видається збірник матеріалів.
Особливе значення має пошукова і науково-дослідна робота музею, що базується на цілеспрямованому науковому комплектуванні музейних фондів новими матеріалами, які висвітлюють маловідомі сторінки нашого краю. Останні роки музей комплектується матеріалами археологічних, етнографічних та історичних експедицій, меморіальними комплексами речей видатних харків’ян, фотографіями і документами, та речовимми матеріалами пов’язаними з діяльністю підприємств, закладів освіти та культури Харківщини. Щорічно співробітниками відділу археології музею проводяться охоронні археологічні дослідження на Верхньосалтівському археологічному комплексі- одному з найбільших міст великої степової імперії – Хазарського каганату ( сер.VII-кін. Х ст.) та на стоянці пізньопалеолетичного періоду біля с. Кам’янка Ізюмського району. Продовжуючи традиції музею Слобідської України, фонди ХІМ постійно поповнюються цікавими етнографічними предметами цілих родин корінних слобожан. Наприклад, матеріали родин Сидоренків-Обухових-Козирських чітко і наочно дають інформацію про життя харків’ян, їх культуру та побут за останні майже 100 років історії Харківщини. Відділ етнографії музею також підтримує тісні зв’язки з народними умільцями О.Грайко, З.Овсієнко, І.Дмитрієвим та ін. Кожен рік колекція музею поповнюється на 1500 предметів. Нині в фондах музею зберігаються цінні археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, зібрання вітчизняної, іноземної зброї та військового спорядження, прапорів, історичних документів, фотоматеріалів, меморіальних речей, творів живопису та інших пам’яток матеріальної і духовної культури, що висвітлюють історію нашого краю з давнини до сучасності.
Актуальним завжди буде залишатися питання створення відповідних умов для зберігання музейних предметів. За останні п’ять років музей придбав сучасне обладнання для таких груп зберігання як документи, кераміка та скло, газети, книги, брошури. Значну роль в фондовій роботі музею відіграє реставрація музейних предметів. Так за останні роки друге життя отримали такі унікальні предмети початку ХХ ст. з музейної колекції ХІМ, як твори Є.Г.Волошинова, деякі плакати, годинники, бюст Т.Г.Шевченка роботи скульптора П.Верна, посуд, меблі тощо.[3]
Справжньою подією 2008 року не лише для Харкова, а й усієї України стала реставрація унікальної національної реліквії України гетьманського прапора кінця XVIIст. з фондів Харківського історичного музею. Надзвичайну цінність цієї пам’ятки засвідчує той факт, що прапор є єдиною реліквією XVIIст.. у 20-мільйонному Музейному фонді України, і це лише одне з трьох гетьманських знамен, збережених на світовому рівні (друге зберігається у Москві, а третє – у Стокгольмі). Реставрація прапора проводилася з підтримки прем’єр-міністра України Ю.В.Тимошенко та при сприянні Фонду інтелектуальної співпраці «Україна – ХХІ ст.» у реставраційних майстернях Національного музею Кракова (Польша) з вересня 2007 р. по вересень 2008 р.. Після цього прапор був представлений для загального огляду на Міжнародній виставці «Україна-Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIIIст..)» у Національному музеї історії України, яку відкривали Президент України Віктор Ющенко та Король Швеції Карл XVIГустав. З квітня 2009 р. унікальна реліквія козацької доби експонується в Харківському історичному музеї і є справжньою гордістю Слобожанщини.[3]
Важливим напрямком діяльності з вивчення і популяризації пам’яток історії та культури Слобожанщини є подальше удосконалення виставкової роботи. Щороку музей організовує більше двох десятків різноманітних тематичних виставок. Особливо популярна серед відвідувачів була виставка «Свіча скорботи». Завдяки вдалому архітектурно-художньому рішенню та застосуванню сучасного технічного обладнання, матеріали виставки промовисто та емоційно розповідали про страшну трагедію, якої зазнав український народ у часи голоду 1932-1933 років. Зовсім інший характер мала колекційна виставка кераміки «Перлина Слобожанщини» - виставка будянського фарфору з фондів Харківського історичного музею. Прекрасний посуд, оригінальне художне оформлення виставки допомагали відвідувачу поринути у світ прекрасного, змушуючи забути про щоденні проблеми і нелегке життя в сучасних умовах. А виставка “Велич подвигу народного” висвітлює інший час і присвячена подіям Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.
З повагою і шаною студенти сприймають нагороди передвоєнних і воєнних часів, побутові речі фронтовиків і мешканців Харкова з цікавістю слухають розповіді працівників музею про фашистський режим у Харкові і роздивляються експонати цього періоду (макет “душогубки”, в якій знищували харків”ян і вивозили за місто, мотузки, на яких вішали людей у нашому місті, та інше). Гарною знахідкою музею є використання відеоматеріалів часу окупації Харкова та його визволення у роки Великої Вітчизняної війни — це має сильний емоційний вплив на студентів, вони замислюються про необхідність увічнення пам”яті полеглих захисників Батьківщини, про необхідність цінувати минуле і захищати сучасне, про патріотизм і дружбу між народами заради миру, щастя людей. А це дуже актуально особливо в наш нелегкий час.
У 2009 році, нарешті, вдалося відкрити довгоочікувану харків’янами стаціонарну виставку «Харківщина 1917-1940 років» на якій за допомогою документів, знайдених у архівах, фото, предметів побуту того часу, меморіальних комплексів відомих харків’ян співробітники музею спробували показати дуже складний і суперечливий період нашої історії – з одного боку, складний, трагічний, сповнений втрат і розпачу, сліз і крові, з іншого- героїчний, сповнений мрій та сподівань на краще життя, адже у 30-ті роки Україна перетворилася з аграрної на потужну індустріальну країну, і суттєве значення в цьому належить Харкову.
Колектив Харківського історичного музею підтримує міжнародні зв’язки у виставкові роботі. Так у жовтні 2009 року Фондом «Україна 3000» і Крайовим об’єднанням Райнланд (Німеччина) в приміщенні Харківського історичного музею була представлена міжнародна виставка «Тріщина через усе життя», що базується на спогадах примусових робітниць в землі Райнланд. Співробітники музею доповнили виставку документами, фотографіями, оригінальними речами з фондів музею, які документально доповнювали спогади робітниць та промовисто розповідали про всі етапи вербування українських робітників на роботи до Німеччини. Сухі віти з багряними гронами калина, червоними яблуками та польвими квітами досить емоційно передавали відчуття нашіх українок, коли вони згадували своє зкалічене життя в неволі. Виставка була подарована організаторами музею в ознаку спільної праці та подальшого творчого співробітництва.
Важливою характеристикою музею, як соціокультурного інституту є його орієнтація на контакти з публікою. Харківський історичний музей щороку обслуговує понад 240 тис. відвідувачів на рік. Основною нашою аудиторією є учні та студенти, для яких сучасний музей є важливим засобом не тільки безпосередньо історичного пізнання, але і формуванню світогляду. На базі експозицій та виставок в музеї ведеться активна науково-просвітницька робота. Лекторії, факультативні заняття, зустрічі з відомими харків’янами, ігрові вікторини для школярів з історичної та краєзнавчої тематики, музейні свята тощо- все це робить відвідування музею цікавим та пізнавальним, сприяє патріотичному вихованню молоді.
Дієвим засобом у популяризації історії краю, колекцій музею є співробітництво нашого закладу із засобами періодичної преси («Слобідський край», «Вечерний Харьков», «Культура», «Время», «Паралельные миры», «Аспекты», «Новая демократия», «Урядовий кур’єр”), обласним та комерційним радіо та телебачення, де співробітники музею виступають з повідомленнями про роботу музею, нові виставки та цікаві надходження.
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що колектив Харківського історичного музею наполегливо працює за всіма напрямками музейної діяльності, гідно виконуючи державне завдання – збереження, виявлення та збір музейних предметів та колекцій, вивчення музейних предметів та колекцій, публікація музейних предметів та колекцій та здійснення просвітницької та образотворчої діяльності. Сьогодні лише музеї стоять на сторожі національної гідності, формують історичну етику і складають останню справжність у скрізь віртуальному світі. Оскільки Музейний фонд України-це той «золотий» запас країни, який не підлягає девальвації, невичерпаний як сама Україна і її історія, який гарантує спадкоємність та неперервність цівілізаціоних процесів в країні і суспільстві. Саме таке розуміння місії музею у сучасній Україні покладене в основу Закона України «Про внесення змін до Закону України «Про музеї та музейну справу» від 5 листопада 2009 р.[2] Саме такою є і роль Харківського історичного музею-одного з найважливіших елементів культури регіону в умовах сучасної цивілізації. Для укріплення його позицій необхідне відновлення постійнодіючої повнопрофільної експозиції, яка б показувала історію Харківщини з найдавніших часів до сьогодення в контексті історії державотворення України; використання сучасних технологій як у науково-дослідній, фондовій, експозиційній, так і в масовій роботі.
Усе це зумовлює необхідність прийняття цільової обласної Програми відновлення повнопрофільної діяльності Харківського історичного музею. Програма має на меті зосередження зусиль органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на виконання пріоритетних напрямів роботи по відродженню повнопрофільної діяльності Харківського історичного музею в умовах сучасної цивілізації, як багатофункціонального інституту соціальної пам’яті з функціями документування, вивченя, збереження та популяризації історичних цінностей Харківського регіону – одного з найбагатших в Україні за кількістю пам’яток та об’єктів державного і світового значення.
Список джерел та літератури:
1.Документи про проведення наукововї конференції, присвяченої 75-річчю Музея Слобідської України ім.Г.С.Сковороди. Харків, 1995 р. Архів ХІМ ФР-5942, Ед. хр. № 999.
2.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про музеї та музейну справу” від 5 листопада 2009 р.
3.Звіт Харківського історичного музею за 1995 р. Архів ХІМ ФР-5942, Ед. хр.№ 988.
4.Звіти Харківського історичного музею за 2005-2009 рр.
5.Єрпульова В.М. М.А.Воєводін: сторінки біографії.// Трєті Сумцовські читання. Матеріали наукової конференції, присвяченої 95-річчю ХІІ Археологічного з”їзду.- Харків, 1995.- С. 52-54.
6.Івах О.Д. Харківський історичний музей в 21 столітті. Основні напрями діяльності.// Дев”яті Сумцовські читання. Збірник матеріалів наукової конференції “Музей і сучасність”.- Харків, 2004.- С. 5-9.
7.Засипкіна, Л.В.Рудь. Про використання фондів Харківського історичного музею при вивченні історії України у вищому навчальному закладі.// П”яті Сумцовські читання. Матеріали наукової конференції “Музей: історія і проблеми сьогодення”.- Харків, 1999.- С. 37-40.
8.Музей.- 2009.- № 11.- 90 с.
9.Рыбальченко Л.Л. О некоторых аспектах деятельности Музея Слободской Украины им.Г.С.Сковороды в 20-е - начале 30-х годов.// Перші Сумцовські читання. Тези наукової конференції, присвяченої 75-річчю музею Слобідської України ім.Г.С.Сковороди.- Харків, 1995.- С.11-13.
10.Рибальченко Л.Л. Харківський історичний музей у період німецької окупації 1941-1943 рр.// Матеріали наукової конференції, присвяченої 110-річчю Харківського художньо-промислового музею.- Харків, 1996.- С.50-51.
11.Велика Л.П. Музейне експозиційне мистецтво.- Х.: ХДАК, 2000.- 160 с.