Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Кілька років поспіль до Європейської ночі музеїв у Харкові та області проводяться різноманітні заходи, участь у яких беруть щораз більша кількість музейних закладів. Національний літературно-меморіальний музей на пропозицію Харківського літературного музею у 2012 році долучився до проведення бліц-екскурсій під час Ночі музеїв, а у 2013 році, з нагоди Міжнародного дня музеїв та Європейської Ночі музеїв, було проведено фестиваль «De libertate», на завершення якого танцювальний колектив та духовий оркестр Харківського національного університету внутрішніх справ організували майстер-клас із бального танцю. Формат балу зацікавив багатьох відвідувачів, тож у 2014 році було вирішено продовжити експеримент. 17 травня 2014 року в Національному літературно-меморіальному музеї Г. С. Сковороди відбудеться бал «Розкішна квітка українського бароко», покликаний відтворити традиції XVIII ст. Цей захід має на меті розширити горизонти музейної діяльності, актуалізувати співпрацю з вищими навчальними закладами регіону, які братимуть активну участь у проведенні балу. Культурно-розважальна програма вечора буде спрямована на підвищення культурно-естетичного рівня студентів, гостей, а музей зможе таким чином привабити нових відвідувачів і підняти свій престиж. «Музеї прагнуть залучити вісім типів клієнтів. Їм важливо: 1) привабити нових відвідувачів; 2) перетворити одноразових відвідувачів на ентузіастів, які прийдуть ще; 3) перетворити відвідувачів на членів музею; 4) утримати наявних членів; 5) урізноманітнити аудиторію, зокрема привабити публіку дитячого та молодого віку, національні меншини; 6) перетворити членів музею на спонсорів; 7) набрати волонтерів; 8) привабити туристів» [4, с. 172], вважають науковці. Реконструкція традицій балу в садибі Андрія Ковалинського, першого й улюбленого друга Григорія Сковороди, не тільки відповідає основним задачам Ночі музеїв, а й дає імпульс до поглибленого екскурсу в історію.
Бали – улюблена розвага XVIII-XIX ст. Окрім вишуканих придворних балів, існували також громадські, які часто давалися в будинках Дворянського або міського зібрання, у театрах, резиденціях. Громадські бали влаштовувались не тільки дворянством, а й купецтвом, художниками й артистами та ін. Кошти на такі бали збиралися за підпискою, або на них продавали квитки, які міг придбати кожен охочий. Популярними були й сільські бали, які давали влітку у заміських маєтках. Окрім танцювальної програми, гостям пропонувалися музичні концерти, феєрверки та ін. Танцювали ж під відкритим небом на галявині або у величезних наметах, поставлених серед дерев.
Бальна культура – це культура аристократичного суспільства, соціальне й політичне явище з глибоким історичним корінням. До балу, зазвичай, готувалися надзвичайно ретельно, враховуючи найменші деталі, не шкодуючи ані сил, ані коштів. Мало значення все: час проведення, місце, костюми, зачіски, декорації і, звичайно, розважальна програма. На формування бальних традицій у Росії та в Україні, яка довгий час входила до складу Російської імперії, безумовно, вплинули звичаї різних країн і народів. Цікаві факти про перші бали містяться у книзі «Танцевальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам». Там ідеться про те, що Сократ отримав похвалу філософів наступних поколінь за те, що танцював на балах з «Афінською церемонією», а Платон, відмовившись танцювати на балу Сиракузького короля, – осуд [3].
Слово «бал» походить із німецької і в перекладі означає м'яч. Колись у Німеччині існував такий звичай: на Великдень сільські дівчата з піснями обходили будинки своїх подруг, які торік вийшли заміж. Кожній із них дарували по м’ячику, наповненому вовною чи пухом. У відповідь молода жінка зобов'язувалася влаштувати для сільської молоді частування і танці, найнявши за свій кошт музик. Скільки було в селі молодят, стільки давалося й м'ячів, чи балів, тобто вечірок із танцями [1]. Фактично, в українського народу подібна традиція також існувала у вигляді вечорниць, які влаштовувались для молоді.
У Росії перша згадка про бальний церемоніал ми зустрічаємо в описах придворного життя часів правління Лжедмитрія І. На весільному банкеті Лжедмитрія лунав оркестр Станіслава Мнішека, що надавало святу європейських ноток. Під кінець урочистостей цар запропонував гостям потанцювати. Бал відкрив С. Мнішек і князь Вишневецький, а за ними – інші. Падіння Лжедмитрія зашкодило балам укорінитися в російській культурі. Вони повернулись у придворне життя уже за Петра І. Тогочасна Росія була країною з іншим стилем життя панівного класу [1].
Цікаво, що до XVIII ст. жінки не мали права навіть бути в одній кімнаті з чоловіками на святах або показуватися на людях без їхнього дозволу. Ситуація змінилася лише за правління Петра І. 26 листопада 1718 року було підписано наказ про правила поведінки чоловіків і жінок на асамблеях (балах). Наприклад, у документі йшлося про важливість публічного оголошення про захід, зазначався час його початку і завершення та ін. Правитель вважав, що «ніщо, окрім поводження з жінками, не може сприятливо впливати на розвиток моральних здібностей російського народу» [7, с. 18, 55]. Це, як стверджують дослідники, була основна причина повернення Петром І балів. Тепер на балах грали в карти, шахи і фанти. Ці ігри особливо були популярними серед жінок, адже допомагали їм зняти стрес і швидше звикнути до ролі повноправних гостей балу.
Час правління Єлизавети Петрівни (1741-1761) називали «веселим», адже сама імператриця надзвичайно полюбляла бали, а під час танців їй взагалі не було рівних. Слава про царські бали-маскаради облетіла всю Європу, вражаючи своїм розмахом та пишністю. Приходити на них було обов'язково, а відмова сприймалась як особиста образа або як виклик. Дещо змінюється і характер проведення балів: тепер на них не просто розважалися і відпочивали, а часто вирішували політичні питання. Саме за правління Єлизавети Петрівни відвідує Петербург відомий український філософ, педагог, музикант Григорій Савич Сковорода у ролі співака придворної капели. Протягом двох років, розважаючи імператрицю та її гостей чудовим співом, юнак милувався і святковими дійствами у розкішному палаці, де на бенкетах були «вина разны», а їжа така, що «против ней – пустош панскіи обеды». Живі квіти стали новою вишуканою прикрасою залів, у яких «везде багреют розы пред глазами». Як відзначив відомий радянський літературознавець, культуролог Ю. М. Лотман: «XVIII – початок XIX століття – це родинний альбом нашої культури сьогодення, її “домашній архів”, її “близьке-далеке”» [5, с. 14].
В українській літературі також зустрічаємо опис балів. Приміром, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко у романі «Пан Халявський» пише наступне: «После обеда музыка заревела, и начались пляски и танцы… Веселье наше продолжалось до времени ужина, и когда стали накрывать стол, то все уселись играть в “фанты”. Это тоже – род королей, как бывало и на прежних банкетах, но уже с вариациями [...] Молодежь не унывала, целовались между собою преисправно, все шло по прежнему обычаю, как вдруг гаркнула вестовая пушка – и все бросились к окнам. То было приготовление к “фейварку”. Как быть балу без такой потехи? Загорелись ракетки и полетели вверх. Шипение их, тресканье, хлопанье, а в комнатах крик, визг пугливых из прекрасного пола, хохот, рассказы мужчин делали превосходную гармонию» [2].
Бали були також невід'ємною частиною життя і української еліти, яка не шкодували ані сил, ані коштів на розваги. Львів, Київ, Черкаси, Вінниця, Чернігів, Одеса славилися на всю країну гучними святами у розкішних маєтках. Нерідко на них можна було побачити навіть гостей із Німеччини, Франції та Польщі. Користувалися популярністю і бали-маскаради, концерти, ярмарки, що поєднувалися з театральними дійствами. Українські бали, безумовно, перейняли найкращі культурні традиції як Росії, так і Європи. Не є винятком і Слобожанщина. Часто гостював Григорій Савич Сковорода у маєтку свого друга Андрія Івановича Ковалівського в селі Пан-Іванівка, відвідуючи вечірні церемонії та насолоджуючись спілкуванням із цікавими людьми. Пізніше, у XVIII-XIX ст., звідусіль їхали гості у Шарівський замок цукрового магната Леопольда Кеніга, архітектурну перлину Харківщини, та в палац полковника Лаврентія Шидловського в Старому Мерчику, де часто влаштовували бали і концерти.
З часом традиції балу почали занепадати, але останні десятиріччя позначилися тим, що бал як культурний захід починає завойовувати дедалі більше прихильників. Все частіше хочеться відпочити від повсякденної метушні та полинути в дивовижний світ казки і свята. Тому стало модно влаштовувати старовинні бали, аби люди могли перенестися у часі, відчути дух епохи. Приміром, світський бал-маскарад в Одесі проводиться прямо посеред вулиці біля пам’ятника Дюку Рішельє, на «Слобідському гусарському балу» реконструюють давню традицію знаменитого «гусарського кутежу» Слобідського Сумського полку, цікавим є танцювально-музичний «Острозький бал» в етноклубі «Музей Івана Гончара», а щорічний столичний суспільний захід «Карнавалія», благодійний бал-маскарад, що проводиться Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця», збирає видатних людей України та ін. Мета таких балів – впровадження світської культури, розвиток українських і зарубіжних культурних традицій в Україні, підтримання благочинності і меценатства.
Наша вітчизняна культурна традиція надзвичайно сильна і живуча: уже понад 50 років поспіль Українське лікарське товариство Північної Америки (UMANA) організовує бал дебютанток. У розкішній бальній залі в Чикаго відбувається одна з найелегантніших подій в діаспорі – український бал і презентація дебютанток українського походження, яким уже виповнилося 17 років. На свій перший в житті бал дебютантки приходять у білій сукні в супроводі батьків і танцюють свій перший вальс з уважним кавалером. Кожна дебютантка презентує себе в традиційному низькому поклоні. Таким чином молоді дівчата демонструють свою пошану українській спільноті. Дівчата українського походження, народжені в Америці в другому чи в третьому поколінні, цінують українські традиції і знають українські танці. Тому бал завершує коломийка, яку танцюють босоніж і з українським запалом – це і є справжній український дебют в Америці.
На Харківщині ж бали проводять у вищих навчальних закладах, ініціативні групи, які прагнуть відродити традиційні аристократичні бали, навіть «Православна молодіжка Харкова». Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди вже має досвід із проведення балу. 18 травня 2013 року в селі Сковородинівка відбувся бал-концерт у рамках фестивалю «De Libertate». На ньому виступали творчі колективи та оркестр ХНУВС. Враховуючи успіх фестивалю і побажання гостей, цього року до Європейської ночі музеїв планується проведення балу «Розкішна квітка українського бароко» (саме так колись назвав Григорія Сковороду Дмитро Чижевський). Погодився долучитися до проекту і стати ключовим партнером Харківський національний університет цивільного захисту, студенти якого готують яскраві виступи, а духовий оркестр запропонує програму із музичних композицій бального характеру. Колектив музею має на меті відтворити ті дійства, які відбувалися саме за життя філософа, аби люди могли заглибитися в той час, відчути настрій епохи, стати частинкою прекрасного.
Як зазначалося вище, для того, аби підготуватися до свята, необхідно врахувати безліч деталей. По-перше, місце проведення і його оформлення. Музей розташований посеред англійського парку XVIII ст., планування якого практично не змінилося з часів перебування тут Григорія Сковороди, оточений прекрасними алеями, скульптурами, ставками та історичними пам’ятками. Гармонійно вписується сюди й архітектура будівлі.
Гості заходу зможуть насолодитися вокальними та танцювальними номерами творчих колективів університетів Харківщини, взяти участь у різноманітних конкурсах, пограти в шахи, карти, фанти, стати частинкою «живих картин», долучитися до майстер-класу із бальних танців. Приміром, під час балу буде запропоновано гру «Мова віяла». Для XVIII ст. важливе значення мало віяло як предмет вишуканого побуту і костюму. В цей час з’являється «мова віяла», особливий секретний код кавалерів і дам. Ненароком перекладене віяло з однієї руки в іншу могло вирішити долю коханого, висловити бажання, призначити побачення, причому із зазначенням точного часу і місця [8, c. 44]. Як відомо, невід’ємним атрибутом чи не кожного тогочасного балу було театральне дійство. Гості вечора зможуть спробувати себе у ролі акторів, розіграти сценки за допомогою віяла, створити мініатюри на різноманітні теми, пов’язані із перебуванням на балу. У 1911 році в Москві вийшла збірка «Хороший тон. Сборник правил, наставлений и советов, как следует вести себя в разных случаях домашней и общественной жизни», в якому кілька сторінок було присвячено мистецтву володіння віялом. Приміром, щоб показати прихильність чи симпатію, треба подати людині віяло верхнім кінцем, щоб висловити подяку – розкрити віяло з одночасним нахилом голови, а висловити заперечення – закрити віяло. Інколи один рух міг замінити ціле речення. «Мої думки завжди з вами» – наполовину відкрити віяло і кілька разів легко провести ним по лобі. «Я не відчуваю до вас приязні» – відкрити і закрити віяло, тримаючи його перед ротом. «Я вас люблю» – правою рукою вказати закритим віялом на серце. «Я вас не люблю» – зробити закритим віялом рух. «Не приходьте сьогодні» – провести закритим віялом по зовнішній стороні руки. Шекспір сказав: «Світ – театр і ми всі в ньому актори». А Сковорода додав: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили».
Окрім того, в музеї працюватиме «Ретро-салон»: перегляд німого кіно ХІХ-XX ст., зокрема однієї із перших світових документальних стрічок, фільму братів Люм'єр «Прибуття потягу» (1896 р.), і комедії Чарльза Чапліна «Граф». Гості зможуть повернутися до витоків світового кінематографу і насолодитися професійною майстерністю акторів.
Бал «Розкішна квітка українського бароко», що відбудеться на базі Національного літературно-меморіального музею Г. С. Cковороди, який є осередком і хранителем національно-культурних традицій Слобожанщини, сприятиме виконанню комунікативно-соціальної та просвітницької функцій музею, а також дасть можливість охочим долучитися до невичерпної криниці культурного багатства нашого народу.
Література
1. Захарова О. Русский бал XVIII – начала XX века. Танцы, костюмы, символика [Текст] / О. Захарова. – М. : ЦЕНТРПОЛИГРАФ, 2010. – 446 с.
2. Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Твори [Текст]. В 6 т. Т. 4 : Оповідання ; Пан Халявский / Г. Ф. Квітка-Основ’яненко ; підготували тексти та склали примітки С. Д. Зубков, Д. В. Чалий. – К. : Держлітвидав, 1956. – 422 с.
3. Компан Ш. Танцевальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам [Текст] / Ш. Компан. – М., 1790. – 438 с.
4. Котлер Н. Музейний маркетинг і стратегія: формування місії, залучення публіки, збільшення доходів і ресурсів [Текст] / Ніл Котлер, Філіп Котлер, Венді Котлер. – К. : Стилос, 2010. – 528 с.
5. Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (XVIII-начало XIX века) [Текст] / Ю. М. Лотман. – СПб. : Искусство-СПб, 1994. – 758 c.
6. Маркевич А. И. Меры против вечерниц и кулачных боев в Малороссии [Текст] / А. И. Маркевич // Киевская старина. – 1884. – Т. 10. – С. 178-180.
7. Русская старина [Текст] : карманная книжка для любителей отечественного на 1825 г. – СПб., 1824. – 366 с.
8. Шаталова А. Бальные танцы [Текст] : метод. пособие / А. Шаталова, В. Новиков, Н. Новикова, Е. Ерцкая ; под ред. С.В. Барановой. – М. : Новая Реальность, 2013. – 71 с.