Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Територія Харківської області до сьогоднішнього дня лишається майже суцільною білою плямою на карті пам’яток давнього кам’яного віку. Тому відкриття кожного нового об’єкту стає подією не тільки місцевого значення. У 2004 році біля с. Кам’янка Ізюмського району було відкрито стоянку епохи пізнього палеоліту, дослідження якої тривають.
Всі пізньопалеолітичні пам’ятки, відомі на території Харківської області, концентруються в середній течії р. Сіверський Донець на ділянці від м. Ізюм до с. Яремівка. Їх відкриття пов’язане з діяльністю М. В. Сібільова у 1920-40 рр. та роботами експедиції Харківського історичного музею у 1988-2013 рр. Можливість знаходження стоянки на мисі біля впадіння в р. Сіверський Донець р. Суха Кам’янка була передбачена М. В. Сібільовим на початку 1940-х років. У його щоденнику за 1941 рік, що зберігається в Науковому архіві Інституту археології НАН України, є запис, який наведено із збереженням стилю та орфографії автора: «На вершине горы между Синичиным и устьем Сухой Каменки над крутыми склонами встречаются сначала в небольшом числе, а дальше все в большем и большем по мере приближения к устью Каменки кремневые отщепы и изредка нуклеусы, сколотые и отжимные. Особенно многочисленны они на вершине горы недалеко от устья Каменки, там, где на поверхность местами выходит мел и стоит сторожевая вышка. Весь этот участок горы представлял собой сезонную стоянку по выделке кремневых орудий разного времени. Где находятся постоянные стоянки, пока еще не удалось установить, по-видимому, стоянка времени бронзы и, возможно, палеолитическая находятся в устье Каменки на ее левом берегу. Это место мы еще не осматривали» 5, с. 66-67. Саме на цьому місці, яке М. В. Сібільов не встиг оглянути, 2004 року було відкрито пізньопалеолітичну стоянку 3, с. 54-55.
Пам’ятка знаходиться на мисі біля впадіння в р. Сіверський Донець невеличкої правої притоки – р. Суха Кам’янка, в 1,5 км на південний схід від с. Кам’янка Ізюмського району. Мис являє собою горизонтально виположену терасу, що піднята над рівнем р. Сіверський Донець на 8-10 м. У 2004 році тут було зібрано численний підйомний матеріал, який включав комплекси пізнього палеоліту, неоліту, комплекс бронзової доби та раннього середньовіччя. На жаль, оранка знищила всі культурні шари, крім пізньопалеолітичного, який постраждав частково. Саме цей комплекс і став основною метою досліджень. В північно-східній частині мису було закладено 2 шурфи, опис геологічної стратиграфії яких було складено д. геогр. н. Н. П. Герасименко. На основі аналізу положення знахідок в культурному шарі, кількісного та якісного складу колекції крем’яних виробів із шурфів та зборів підйомного матеріалу, було зроблено висновок, що на мисі між річками Суха Кам’янка та Сіверський Донець локалізована нова пам’ятка, яку можна датувати пізнім палеолітом. Стаціонарні дослідження були розпочаті у 2005 р., на завершення сезону 2013 р. загальна площа розкопу становить 142 м2.
Культурний шар визначається рівнем розповсюдження знахідок, не має специфічного забарвлення. Представлений розщепленим кременем, що демонструє всі стадії обробки від жовна до знаряддя, фрагментами кісток тварин, дрібними шматочками червоної та жовтої вохри, вугілля. Зафіксовано наявність перепалених фрагментів кісток та кременю зі слідами перебування у вогні. Культурний шар розтягнутий по вертикалі, найбільша концентрація знахідок спостерігається, частково, в темно-коричневому, світло-коричневому та жовтувато-палевому суглинку, окремі артефакти зустрічаються також в гумусовому горизонті та в типовому лесі. Відзначено деяке падіння залягання культурного шару з півдня на північ і з заходу на схід, що відповідає зниженню рельєфу в бік річок Сіверський Донець та Суха Кам’янка, а також пов’язане з особливостями грунтоутворення в голоцені. Культурний шар пам’ятки пошкоджений внаслідок дії наступних постгенетичних факторів: відсутності консервації артефактів після завершення функціонування пам’ятки; переміщення артефактів вгору внаслідок процесів замерзання та відтаювання; впливу делювіальних процесів; діяльності риючих тварин.
На дослідженій площі знахідки розподілялись нерівномірно, утворюючи ділянки більшої чи меншої концентрації крем’яних артефактів. У формі переважної більшості досліджених на сьогоднішній день скупчень простежується тенденція до зміщення знахідок під впливом делювіальних процесів. Майже всі вони мають видовжену форму, орієнтовану на північ, північний схід та схід, у бік р. Сіверський Донець та р. Суха Кам’янка. В трохи згладженому вигляді це спостерігається і в сучасному рельєфі. Знахідки часто знаходяться в положенні на ребрі з нахилом в означений бік. Планіграфічна структура є типовою для стоянок-майстерень із одноактним формуванням культурного шару, розташованих поблизу джерел сировини.
Простежені тут скупчення, імовірно, відповідають робочим місцям з обробки кременю. На користь цього свідчать також і випадки ремонтажу артефактів.
В якості сировини використовувався напівпрозорий крейдяний високоякісний кремінь місцевого походження, сірого кольору (від світлого до темного). Крем’яні знахідки мають добрий стан збереженості, не обкатані, поверхня вкрита шаром патини від густої молочно-білої до легкої димчастої. На частині предметів кальцитові патьоки. Значна кількість заготовок і сколів з жовновою кіркою свідчать, що джерело добування кременю знаходилось порівняно недалеко від стоянки. Колекція, яка на сьогоднішній день нараховує 7538 предметів, розпадається на наведені нижче групи.
Нуклеуси та нуклевидні вироби. До цієї групи відносяться жовна з кількома сколами, так звані пренуклеуси, нуклевидні уламки, відбійники. Нуклеусів знайдено 62 екземпляри: 11 одноплощадкових конічних, 41 двоплощадкових призматичних та підпризматичних, (рис. 1, 18, 20) 10 трьохплощадкових кубовидних та аморфних. Усі демонструють ударну техніку сколювання. Характерною особливістю нуклеусів є наявність виступаючої реберчастої тильної частини (рис. 1, 19). Деякі спрацьовані нуклеуси використовувались як відбійники.
Група технічних сколів представлена сколами формування та підживлення нуклеусів, реберчастими сколами та їх фрагментами, різцевими відщепками. До відходів виробництва відносяться також лусочки 1711 екземпляр, з них 9 первинних, 32 напівпервинних, 6 зі слідами перебування у вогні; та уламки різних розмірів та форми 1093 екземпляри, 12 зі слідами перебування у вогні.
Рис.1. Кам'янка. Крем'яний інвентар
Метою первинного розщеплення були заготовки у вигляді видовжених пластинок та відщепів. Відщепів та їх фрагментів – 1759 екземплярів, з них 82 первинні, 292 напівпервинні; 361 пластинчасті. Пластини, пластинки та їх фрагменти налічують 443 екземпляри, мікропластинки та їх фрагменти – 101 екземпляр.
Вироби із вторинною обробкою утворюють нечисленну групу знарядь, що характерно для відносно недовгочасних пам’яток, розташованих поблизу виходів сировини. Різців – 13 екземплярів: 8 серединні (рис. 1, 1, 3), кутовий різець на масивному відщепі, боковий на пластині, ретушний трансверсальний на масивному відщепі, косоретушний на відщепі (рис. 1, 4) та багатофасетковий різець, до якого підібрався різцевий відщепок. Скребків – 7 екземплярів: 5 кінцевих, 2 подвійних (рис. 1, 5). До цієї групи примикають 3 скребловидні знаряддя на масивних відщепах (рис. 1, 11, 16). До проколок належать пластинчастий відщеп з виділеним у дистальній частині жальцем (рис. 1, 12) та фрагмент відщепу з двома невеличкими, виділеними ретушшю, жальцями з протилежних боків. На 13 артефактах зафіксовані ретушовані виїмки – 9 відщепів, 3 пластинки та скол підправки (рис. 1, 17). Одним екземпляром в колекції представлені наступні форми: масивна пластина з виділеним ретушшю кутовим елементом (рис. 1, 13) та стамескоподібне знаряддя на масивному сколі з нуклеусу. Невелика група знахідок, що визначає культурну приналежність пам’ятки мікропластинки з притупленим краєм їх 9 екземплярів, з них 6 у фрагментах (рис. 1, 8-10). В окрему групу можна виділити усічені пластинки: фрагмент трискатної пластинки зі слідами усічення на базальному кінці; фрагмент двоскатної пластинки з ретушованою ділянкою, усіченої в дистальній частині; 3 усічені пластинки та висока трапеція на неправильній пластинці. Ретушовані ділянки мають 2 масивні дископодібні заготовки, 7 відщепів та 3 фрагменти пластинок (рис. 1, 14, 15).
Зафіксовано також невелику групу артефактів 3 відщепи та 4 пластинки, що використовувались як знаряддя без вторинної обробки заготовки. Спрацьованість простежено за слідами ретуші утилізації.
В цілому, набір знарядь характерний для пам’яток східного епігравету.
Одним з найважливіших результатів дослідження археологічної пам’ятки є визначення її хронологічної позиції. Для встановлення віку палеолітичних пам’яток застосовуються різні методи датування, в залежності від стану збереженості та вмісту культурного шару. Для визначення часу існування стоянки біля с. Кам’янка використано стратиграфічний та палінологічний методи, оскільки кісткові рештки та вугілля представлені дрібними фрагментами, які не дають можливості провести аналіз на С14.
Стратиграфічні дослідження. Культурний шар пам’ятки значно пошкоджений постгенетичними процесами, тому важливо визначити ініціальний рівень відкладення культурних решток і його зв’язок з певними літологічними горизонтами. Для цього використано метод мікростратиграфії, який передбачає побудову мікропрофілів на основі проведення тривимірної фіксації якомога більшої кількості знахідок. Мікропрофілі дозволяють визначити найбільш насичену знахідками частину горизонту, яка відповідає ініціальному рівню культурного шару, та встановити безперервність чи дискретність його формування [2, с. 161]. Для стоянки біля с. Кам’янка рівень первинного відкладення артефактів визначено як одноактний процес, пов’язаний з жовтувато-палевим лесовидним суглинком верхньопричорноморського літологічного підгоризонту [4, с. 114].
Палінологічні дослідження. Палінологічний аналіз 9 проб, взятих із західної стінки розкопу 2008 р., було виконано д.геогр.н. Н. П. Герасименко в лабораторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проби було взято з поверхні, із нижньої частини гумусового горизонту і далі через кожні 10 см до дна розкопу. Для всіх зразків були одержані достовірні дані про склад споро-пилкових спектрів і на їх основі реконструйовані фази розвитку рослинності. Оскільки ініціальний рівень відкладення культурних решток пов’язаний з жовтувато-палевим суглинком та верхом причорноморського лесу, природне оточення давньої людини на пам’ятці було реконструйоване на підставі дослідження зразків 7 та 8.
Пробу 8 було взято з лесових відкладень. Під час формування горизонту територія знаходилась в межах степової зони з субперигляціальним кліматом. Деревинна рослинність представлена сосновим рідколіссям з чагарниковою березою в підліску. Вздовж русел в невеликій кількості росли вільха та верба. Трав’яниста рослинність представлена різнотравно-злаковими асоціаціями. Підвищений вміст пилку рожевих пов’язаний з наявністю куртиноутворюючих форм, топових зараз для сухих степів Чукотки. Даний інтервал можна віднести до кінця пізнього валдаю – ранньопричорноморському стадіалу, що передує пізньольодовиків’ю (давніше 13 тис. р. т.).
Пробу 7 було взято із жовтувато-палевого суглинку, з яким пов’язана основна кількість знахідок. Під час формування відкладів район також знаходився в межах степової зони. Індикативним є поява пилку ялинки, що розповсюдилась в середній частині долини р. Сіверський Донець в алерьоді (11,8 – 11,1 тис. р. т.). Поява деревовидних беріз, збільшення щільності трав’янистих ценозів свідчать про підвищення вологості, але клімат лишався засушливим та більш холодним, ніж зараз. Відклади сформувались в умовах переходу від стадіалу до інтерстадіалу і відносяться до самого початку пізньольодовиків’я.
Природне середовище, що оточувало давніх людей у період формування відкладів культурного шару стоянки біля с. Кам’янка, різко відрізнялось від сучасного. Рослинний покрив був одноманітним, біднішим за складом та більш розрідженим. Про холодний клімат свідчить наявність серед деревних порід лише бореальних та аркто-бореальних елементів. Утім, у порівнянні з ландшафтами, що існували в цей же час на плакорах Північного Донбасу, умови існування людей на стоянці біля с. Кам’янка були більш сприятливими. В долині була присутня деревинна рослинність, а степові ценози були не сухими полинно-злаковими чи полинно-маревими, як на плакорах, а ксеромезофітними різнотравно-злаковими та злаковими. Можливо, саме це, частково, обумовило вибір місця для стоянки [1, с. 99-103].
Таким чином, існування пам’ятки припадає на причорноморський етап пізнього плейстоцену і знаходиться в межах переходу від ранньопричорноморського стадіалу до початку пізньольодовиків’я.
В цілому, характер знахідок та їх планіграфічне розташування типове для стоянок, що знаходяться біля виходів крем’яної сировини. Незважаючи на значні постгенетичні пошкодження культурного шару, він є достатньо інформативним для вирішення питань реконструкції способу життя пізньопалеолітичного населення даного регіону.
Колекція, що репрезентує найдавніший період історії регіону, сьогодні представлена тільки в Харківському історичному музеї. Стоянка біля с. Кам’янка є перспективною для подальшого дослідження, отже, можна сподіватися на поповнення як музейних фондів, так і експозиційних вітрин.
Джерела та література
1. Герасименко Н. П. Реконструкция природной среды обитания человека на позднепалеолитической стоянке у с. Каменка [Текст] / Н. П. Герасименко, И. А. Снежко // Древности. 2012. – Х. : Харьковское историко-археологическое общество : НТМТ, 2012. – Вып. 11. – С. 97-104.
2. Палеоэкология равнинного палеолита (на примере комплекса верхнепалеолитических стоянок Каменная Балка в Северном Приазовье) [Текст] / Н. Б. Леонова [и др.]. М. : Научный мир, 2006. – 360 с.
3. Сніжко І. А. Відкриття нової пізньопалеолітичної стоянки на Харківщині [Текст] / І. А. Сніжко // Одинадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Подвигу народному жити у віках», присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, 15 квітня 2005 р. – Х., 2006. – С. 54-55.
4. Сніжко І. А. Дослідження пізньопалеолітичних пам’яток з пошкодженим культурним шаром [Текст] / І. А. Сніжко // Старожитності. 2010. – Х. : Харківське історико-археологічне товариство : НТМТ, 2010. – Вип. 9. – С. 107-115.
5. Экскурсии 1941 г. Дневник [Текст] // Науковий архів Інституту археології НАНУ. – ІА. а.ф.№16.