Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
У 1932 році за рішенням Паритетною комісії з Державного Ермітажу в Україну були передані матеріали шести скіфських курганів Мельгунівського (Лита Могила), Шульгівки, Чмиревої Могили, Іллінецького, Першого Мордвинівського та Олександропільського (Лугова Могила). Кожна із згаданих пам'яток має унікальну долю за складом колекції, історією розкопок або за своїм місцем у колі старожитностей скіфської доби. Але і у цьому сузір'ї найяскравіших комплексів своїм масштабом вирізняється Олександропільський курган один із представників «великої четвірки» курганів IV ст. до н.е., що традиційно пов'язуються безпосередньо з персонами скіфських царів (однак останнім часом відсутня одностайність з цього приводу традиційній точці зору, що відносить Олександропіль до найвищих скіфських курганів (висота 21 м) [11, с.146], опонує Ю.В. Болтрик, який вважає ці параметри завищеними (висота 17 м) і зараховує похованих у Олександрополі до більш низького рангу членів царської сім'ї [8, с.86, 88]). За кількістю переданих з Державного Ермітажу в Україну предметів колекція Олександропільського кургану була найбільш представницькою загалом із цього комплексу надійшло щонайменше 4339 предметів (534 інвентарних номера), в Державному Ермітажі для зняття гальванокопій залишено всього 79 предметів. Під час війни ця колекція зазнала дуже вагомих втрат, проте за кількістю речей, що пережили перипетії окупації та евакуації, вона залишається найбільш репрезентативною серед інших скіфських комплексів з Ермітажу, представлених лише поодинокими збереженими речами (Мельгунівський та Перший Мордвинівський кургани, Чмирева Могила) або ж втрачених повністю (Шульгівка, Іллінецький курган).
У даний час передані в Україну матеріали з Олександропільського кургану знаходяться у фондах двох харківських музеїв – історичного (ХІМ) та Музею археології та етнографії Слобідської України при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (МАЕСУ). Збереглися: у ХІМі навершя із зображенням жіночого божества [7], золоті краплеподібні підвіски, золоті бляшки трьох видів штампу з оленем, 8-пелюстковою квіткою та аканфом (ще 24 олександропільські золоті бляшки разом з двома срібними наконечниками ніжок із Мельгунівського кургану були викрадені з експозиції відділу історії феодального суспільства ХІМу 1 травня 1957 р. [6, с.24]); в МАЕСУ – місяцеподібні підвіски, 9 великих фрагментів та 12 уламків одного «рогу», 64 бронзові пронизки, фрагмент набірного срібного поясу, 7 срібних бляшок з грифоном в уламках. Найбільш репрезентативна колекція круглих вирізних блях гладких та у вигляді багатопелюсткових розеток, що були прикрасою похоронного кортежу. У ХІМі знаходиться більше 100 подібних блях, у МАЕСУ понад 300.
Дана публікація присвячена рідкісним, по суті унікальним, краплеподібним підвіскам. Ці прикраси належать до знахідок, виявлених під час розкопок 1855 р., проведених під керівництвом О.Ю. Люценка, при дослідженні камери центральної катакомби. Камера містила колективне поховання (троє небіжчиків), яке зазнало нищівного пограбування. Різноманітні золоті прикраси в кількості більше 700 екземплярів були «розкидані у великому безладді», переважно у північно-східному куті камери [10, с.11, 12]. Були виявлені також предмети озброєння (бронзові та кістяні наконечники стріл, фрагменти залізного пластинчастого панцира, плаковані золотом), уламки столового давньогрецького посуду тощо.
Підвіски практично ідентичні, мають краплеподібну форму і складаються із двох плоских, з'єднаних між собою пластин. У верхній частині, у місці найбільшого звуження, по обидві сторони симетрично відходять дві маленькі пелюстки. Увінчує підвіску коротка поперечина, до якої припаяне маленьке дротяне вушко. Внутрішнє поле обох боків підвіски окантоване по периметру обідком, що переходить у верхній частині в пелюстки. З обох сторін поле заповнене орнаментом у вигляді п'яти «крапель» продовгуватої центральної та двома парами бокових, розташованих одна над одною. Розміри підвісок 3,4х1,9 та 3,2х2,0 см.
Подібний орнамент за загальною схемою дещо нагадує добре відому за численними виробами давньогрецьких торевтів стилізовану пальмету, утворену центральною та декількома парами бічних пелюсток. Відома серія зображень пальмет саме з краплеподібними закінченнями пелюсток, які можна побачити на нижньому фризі золотих обкладок горитів чортомлицької серії [16, рис.54; 13, рис.141; 4, с.224–234, кат.189; 19, p.123, cat.89], гирлі піхов золотих обкладок мечів із Чортомлика [4, с.105, 236, 244, кат.191], кургану № 8 групи П'ять братів [18, рис.4], а також із кургану Чаян у північно-західному Криму [14, с.175], золотій бляшці з кургану № 29 Пісочинського могильника [5, с.136, рис.37, 6], на пальметах штампованого орнаменту чорнолакового столового посуду тощо.
Таким чином, можливо, майстер намагався в окресленому орнаментальному полі підвіски відтворити саме пальмету, втім це було втілено вкрай схематично. Однак показово, що в ермітажній інвентарній книзі ці прикраси описані як підвіски «у формі крапель з деревовидним орнаментом». Додаткове декорування зображенням рослини можна спостерігати на краплеподібній підвісці більш витягнутих пропорцій з того ж Олександропільського кургану, внутрішнє поле якої орнаментоване п'ятьма парами загнутих назовні стеблин, що стоять одна на одній, та увінчаних гостролистою верхівкою [10, табл. X, 29].
Близьких за формою підвісок серед численних прикрас скіфської доби невідомо. Серед аналогій за формою можна назвати краплеподібної форми «фестони», якими оформлений нижній край декількох ажурних пластин з Олександрополя [10, табл.X, 4; XII, 8; XV, 6, 7] та поховання 2 кургану № 11 Рогачицького курганного поля, а також обривок подібної пластини з цього ж комплексу [9, с.54, рис.1, 13, 15].
Значно краще у цей час були поширені у декорі одягу, головних уборів, сережок тощо об'ємні підвіски різноманітної форми. Номінативний ряд, який використовується дослідниками для іменування таких підвісок, виходячи з їх морфологічних особливостей, дуже широкий. Це амфоровидні, жолудеподібні, краплеподібні, зерновидні, кубковидні тощо. При більшій чи меншій зовнішній схожості підвісок тієї чи іншої форми з «епонімним» прототипом, слід, мабуть, визнати умовність багатьох назв із цього переліку. Схожу ситуацію демонструє, зокрема, приклад з вудилами чорногорівського типу, кінці яких отримали найменування «стременоподібних», хоча власне стремена як предмет кінського спорядження з'являються майже на півтора тисячоліття пізніше. Не менш яскраву ілюстрацію номінативних курйозів репрезентують різноманітні найменування тих чи інших типів перехресть скіфських мечів ниркоподібних, серцеподібних та метеликоподібних. Незважаючи на начебто доведену фалічну символіку подібних форм [1, с.39–40; 3, с. 276–278] (інша точка зору на цю проблему – [17, с. 41–54]), а також аргументовану критику про недоцільність використання «ентомолого-анатомічних назв» [15, с. 11], вони продовжують вживатися практично повсюдно через свою максимальну зручність (порівняй термін «антенне навершя»).
Не доводиться сумніватися у тому, що і самі скіфи, і інші племена, широко використовуючи подібні підвіски в оздобі головних уборів, намиста, декору одягу тощо, сприймали їх у якості не абстрактного декоративного символу, а цілком визначеного образу, органічно вписаного у загальну композицію орнаменту костюма. Навряд чи його семантика передбачала присутність фігурок амфор, кубків або крапель. У деяких випадках, іноді з напрочуд точною морфологією, підвіски дійсно імітують жолудь, що був, передусім, рослинним символом. Та все ж найчастіше вони відтворюють бутон квітки, як символ зародження нового життя і готовності до її продовження. Відомо багато підвісок «амфоровидної» форми, що знизу закінчуються багатопелюстковою розеткою. Рівень технічної майстерності виготовлених підвісок коливався від найпримітивнішого з гладкою поверхнею, що унеможливлює ототожнення з тим чи іншим прототипом із рослинного світу до справжніх шедеврів ювелірного мистецтва, що вирізняються своєю філігранністю та витонченістю (Куль-Оба, Велика Близниця). Відомі також випадки, коли майстер намагався якомога правдивіше відтворити природну форму бутона тієї чи іншої рослини. Так, у підвісках з курганів Павлівського, Першого Туектинського, № 1 могильника Єлунінський-II дослідниками були легко упізнані горішки бука [12, рис.160].
Цілком очевидно, що в переважній частці підвісок слід бачити, перш за все, віддзеркалення символіки рослинного світу. У середині IV ст. до н.е. завдяки художнику Павзію із Сікіона у античному мистецтві виник і отримав розвиток напрямок нового орнаментального стилю у вигляді великомасштабних рослинних композицій [20, p.486]. У цей час в античному світі з'являється велика кількість ювелірних виробів з пишним рослинним орнаментом. Саме в IV ст. до н.е. різноманітні рослинні композиції набувають велику популярність і у скіфському середовищі, насамперед серед орнаментів численної золотої пластинчастої аплікації, а також на різних прикрасах, посуді і навіть предметах озброєння і кінського спорядження. Збільшення частки рослинних сюжетів серед образів, що використовувалися при її виготовленні, А.Ю. Алексєєв розглядає як важливий хронологічний індикатор для визначення більш пізніх комплексів [2, с.38], причому подібну тенденцію наочно демонструє склад бляшок безпосередньо Олександрополя, що відрізняється великою різноманітністю рослинних аплікацій. Отже, широке розповсюдження у цей час різноманітних прикрас з «рослинними» підвісками повністю відповідало загальним тенденціям розвитку естетичних уподобань.
Ймовірно, і у нашому випадку, незважаючи на «краплеподібний» абрис, у підвісці слід бачити бутон з пелюстками, що ледь пробилися на верхівці. На відміну від більшості порожнистих підвісок, що кріпилися з боку основи бутона, дротяне кілечко було припаяне з боку квітки.
Скоріше за все, ці підвіски були не самостійною прикрасою, а традиційним доповненням до однієї з комбінованих оздоб, у конструкції якої широко використовувався подібний елемент, а саме головних уборів, скроневих прикрас, намиста, сережок, бляшок тощо. Проте, через нищівне пограбування могили, навіть гіпотетично складно передбачити, придатком якої з прикрас вони могли бути.
Література
1. Алексеев А. Ю. О скифском Аресе [Текст] / А. Ю. Алексеев // Археологический сборник Государственного Эрмитажа. – 1980. – Вып. 21. – С. 39-47.
2. Алексеев А. Ю. Заметки по хронологии скифских степных древностей IV в. до н.э. [Текст] / А. Ю. Алексеев // Советская археология. 1987. № 3. С. 28-39.
3. Алексеев А. Ю. Этюд об акинаках [Текст] / А. Ю. Алексеев // Клейн Л. С. Археологическая типология. Л., 1991. – С. 271-280.
4. Алексеев А. Ю. Чертомлык. Скифский царский курган IV в. до н.э. [Текст] / А. Ю. Алексеев., В. Ю. Мурзин , Р. Ролле. К. : Наук.думка, 1991. 416 с.
5. Бабенко Л. И. Песочинский курганный могильник скифского времени [Текст] / Л. И. Бабенко – Харьков : Райдер, 2005. 284 с.
6. Бабенко Л. И. К истории коллекции предметов из Литого (Мельгуновского) кургана [Текст] / Л. И. Бабенко // Российская археология. – 2012. № 3. – С. 20-27.
7. Бабенко Л. І. Навершя з Олександропільского кургану у збірці Харківського історичного музею [Текст] / Л. І. Бабенко // Дев’ятнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства» (проводиться в рамках ХІХ Сумцовських читань), 18 квітня 2013 р. – Х. : Майдан, 2013. – С. 219-225.
8. Болтрик Ю. В. Социальная структура Скифии IV в. до Р.Х., отраженная в погребальных памятниках [Текст] / Ю. В. Болтрик // Cimmerians. Scythians. Sarmatians. – Krakow : Księgarnia akademicka, 2004. С. 85-90.
9. Болтрик Ю. В. Украшения из скифских погребальных комплексов Рогачикского курганного поля [Текст] / Ю. В. Болтрик, Е. Е. Фиалко // Старожитності степового Причорномор’я і Криму. – Запоріжжя, 2007. – Т. XIV. – С. 51-93.
10. Древности Геродотовой Скифии : сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях [Текст]. – СПб., 1866. – Вып. I. – 28+XVI с.+XXI табл.
11. Полин С. В. Проблемы датировки скифского царского кургана Александрополь (сезон 2006 г.) [Текст] / С. В. Полин, М. Н. Дараган // Revista Arheologică. – 2008. – Vol. IV. – № 2. – P. 146-163.
12. Полосьмак Н. В. Всадники Укока [Текст] / Н. В. Полосьмак. – Новосибирск : ИНФОЛИО-пресс, 2001. – 336 с.
13. Тереножкин А. И. Мелитопольский курган [Текст] / А. И. Тереножкин, Б. Н. Мозолевский. – К. : Наук. думка, 1988. – 264 с.
14. Уильямс Д. Греческое золото. Ювелирное искусство классической эпохи. V-IV века до н. э. [Текст] / Д. Уильямс, Д. Огден. – СПб. : Славия, 1995. 272 с.
15. Черненко Е. В. Древнейшие скифские парадные мечи: (Мельгунов и Келермесс) [Текст] / Е. В. Черненко // Скифия и Кавказ. К. : Наук.думка, 1980. С. 7-30.
16. Черненко Е. В. Скифские лучники [Текст] / Е. В. Черненко. – К. : Наукова думка, 1981. – 168 с.
17. Шелехань О. В. До питання про форму перехрестя клинкової зброї скіфського часу [Текст] / О. В. Шелехань // Археологія. – 2013. № 4. – С. 41-54.
18. Шилов В. П. Золотой клад скифского кургана [Текст] / В. П. Шилов // Археологические раскопки на Дону. Ростов н/Д : Изд-во Ростовского гос. ун-та, 1962. С. 52-69.
19. L'Or des Amazones. Peuples nomades entre Asie et Europe VIe siècle av. J.-C. – IV siècle apr. J.-C. Musèe Cernuschi musèe des Arts de l’Asie de la Ville de Paris. 16 mars – 15 juillet 2001 [Text]. – Paris, 2001. – 302 p.
20. Robertson M. A History of Greek Art [Text] / M. Robertson. Cambridge, 1975. – 1200 p.