Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
«Перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання, це, безумовно, вишита сорочка. Це той чи не єдиний елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним у гардеробі українця» [5, с. 2]. Сорочка належить до одного з найстаріших елементів одягу наших предків. Вона була поширена як вид натільного одягу на всій території України ще з часів Київської Русі, однак у традиційному селянському костюмі з'явилася десь у середині ХVІІІ ст. Для селянина вишита сорочка була оберегом душі. Народ вірив у її магічну силу, тому з сорочкою було пов'язано безліч повір'їв. Так, продати свою сорочку означало продати своє щастя. Жінки вірили, якщо вдягнути безплідній жінці сорочку жінки, яка вже мала дітей, то і в неї будуть діти. Та особливо магічну силу мала весільна сорочка. У самій символіці вишивки весільної сорочки містились побажання довгого і щасливого сімейного життя.
В народному костюмі сорочка могла використовуватись одразу в декількох призначеннях: це святкові – пишно оздоблені, і повсякденні – більш стримані в декоруванні.
Однією з особливостей української жіночої сорочки є вишивка. «Вишивка – один з найбільш поширених і улюблених в Україні різновидів народної творчості. Її твори – це піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого» [3, с. 1].
Вишивками оздоблювали горішні частини рукавів, що називаються «поликами»; вузенькою смужкою вишивалися рукава біля зап'ястків, комір, якщо він є; часом вишивали пазуху, і завжди – долішній край сорочки «поділок». Інші частини жіночої сорочки ніколи не вишивалися. Найбільше та найкраще прикрашалися вишивкою сорочки дівчат, молодиці дещо скромніше вишивали свій натільний одяг, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольнялися лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір не оздоблювались.
Найчастіше, саме за узорами вишивки та її колористикою, варіантами крою, визначають район побутування сорочки. Адже кожний регіон, ба навіть кожна область чи місто, має свої локальні особливості у пошитті та оздобленні одягу.
Своєю особливістю виокремлюються серед інших зразків і полтавські сорочки. На Полтавщині були поширені додільні сорочки без коміра, замість нього виріз збирався складочками або «пухликами» та обшивався тоненькою полотняною «стьожкою». Рукава були уставкового типу, широкі. Верхній край рукава пришивали до уставки, попередньо зібравши його дрібненькими зборками, а нижній край збирали та вшивали в «чохлу». Жіночі сорочки вишивалися переважно білими та сірими нитками. Узори були на уставках, підопліччі, манжетах (чохлах) та пелені. Орнамент на рукавах розташовувався як по всьому полю вертикальними смугами, так і в шаховому порядку. В сорочках переважали рослинні, поєднані рослинні з геометричними чи геометризовані мотиви. Найбільш поширеними були узори «гілка», «дубове листя», «рожі», «ламане дерево», «калина» тощо. Серед геометричних фігур часто зустрічаються звичайні ромби, трикутники, квадрати, хрестики та зірчасті мотиви. За технікою виконання узори розподілялися приблизно на: вставки лиштвою або вирізуванням з лиштвою, рукава – вирізуванням, а пелена – пруткованням або мережкою. Часто траплялося, що вся сорочка вишивалася лиштвою. Полтавська сорочка вирізнялась з поміж інших саме вишивкою білим по білому. Для підкреслення орнаменту часто використовували поряд з білою ще сіро-блакитну чи сіро-жовту нитки. Але й зустрічалися сорочки, де поряд з лиштвою до білої нитки додавали кольорову, переважно червону, а іноді вся сорочка вишивалася кольоровою ниткою. В таких випадках уставки та пелена вишивалися занизуванням, а рукава – лиштвою. Мережку ж вишивали тільки білою ниткою. З кольорів найбільш поширеними були чисто червоний або синій, сірий, блакитний, зелений, коричневий. Вишивання ж сорочок квітками, червоно-чорною заполоччю (хрестиком) почалося з поч. ХХ ст.
В колекції НМІУ зберігається 30 яскравих зразків полтавської жіночої сорочки. Походження деяких з них науковцям нашого музею вдалося встановити. Однак, більша їхня частина лишається недослідженою повністю через втрату документації. Адже формування етнографічної колекції НМІУ розпочалося ще на початку ХХ ст. Однак, на превеликий жаль, через її розпорошеність та розрізненість, сьогодні дуже складно розібратись що, звідки і коли було привезено до музею. Це стосується і вишитих сорочок. Перші експедиції по збору етнографічного матеріалу були зорганізовані директором нашого музею М. Біляшівським ще у 1902 році. Свідченням цього є етнографічна книга за 1902–1912 рр., що зберігається у фондах музею. Проводилися дослідження сіл Київської, Полтавської, Чернігівської, Подільської і Волинської губерній. Серед речей, привезених з цих експедицій, були і жіночі сорочки. А 1 лютого 1906 року в музеї було відкрито виставку «прикладного искусства и кустарных изделий». У зв'язку з цим до музею надходили справжні шедеври народного мистецтва, зокрема й традиційний український костюм, елементом якого є вишита сорочка. Після закриття виставки майже всі її експонати лишилися в музеї і стали основою етнографічного відділу. Та на сьогоднішній день більша частина цих матеріалів знаходиться в музеї народного і декоративно-прикладного мистецтва, і тільки невелика частина – в фондах НМІУ. Колишній співробітник історичного музею В. М. Тиндик досліджувала це питання і в своїй роботі зазначає: «Активна збиральницька робота проводилась в музеї в 1907–1910 рр. Було зорганізовано ряд експедицій на Волинь, Поділля, Київщину. До музею надходили зразки вишивки, гапту, чоловічий та жіночий одяг. Тільки в нашому історичному музеї таких зразків вишивок зберігається більше трьох тисяч» [10, с. 30]. Поповнювалась колекція НМІУ й за рахунок приватних осіб. Серед відомих меценатів-колекціонерів, що збагатили музейні фонди зразками народного вбрання та вишивок, були Н. Янковська, Д. Щербаківський, родина Ханенків та ін. Купувалися речі і у антикварів, зокрема вишивка. Олена Пчілка писала: «Українські вишиванки й тканки вславилися своєю красою. Від якого часу на їх звернув ширший світ: з тихих закутків селянських вони пішли на виставки, та продаж у великі городи наші і далекі краї заграничні. На Вкраїні вже не тільки поодинокі люди клопочуться коло тих українських виробів, а вже заходжуються й цілі товариства, земства, торгові фірми: замовляють роботу по селах, або готують її в своїх майстернях, а потім продають ті шиті й ткані вироби в своїх складах, або посилають куди инде. На сьому полі найбільшої слави придбали собі – Полтавське Земство й Київське кустарне Общество; маючи пильний догляд при тій справі за чистотою українського стилю, вони додержують стародавній «український хист у його своєрідній красі»» [4].
На 1924 рік музейний відділ народного мистецтва нараховував 30000 речей, 16000 з яких були саме вишивка і тканини. Тільки вишитих поликів і уставок нараховувалось понад 12000, також були зібрані коміри, пазухи, поділки. Та, на превеликий жаль, нині кількість цих зразків народного мистецтва значно менша.
Серед досліджених нами 30 полтавських жіночих сорочок ХІХ – початку ХХ ст. переважають саме вишиті геометричним та рослинним орнаментом сірими або білими нитками. Так, зразок з інв. Т–52 (довжина 129 см, ХІХ ст.) має вишивку з геометричним узором білого кольору виконаним технікою вирізування. Встановлено, що дві наступні сорочки ХІХ – поч. ХХ ст. походять з Пирятину. Одна – вишита геометричним орнаментом білими нитками вирізуванням, гладдю та верхоплутом (Т – 520, довжина 130 см). Вона була придбана в 1910 році. Інша (Т – 521, довжина 133 см) – вишита білими нитками гладдю, штапівкою та мережкою з рослинним та геометричним орнаментом. Ще дві сорочки ХІХ ст. були куплені в 1936 р. в селі Тарасівка Зіньківського повіту Полтавської губернії: Т – 522 (довжина 132 см), вишита гладдю коричневими та сірими нитками з геометризованим візерунком; Т – 523 (довжина 127 см) має геометризований і рослинний орнамент вишитий гладдю, вирізуванням та хрестиком сірого кольору. Техніку гладі та мережки представлено на сорочці з інв. Т – 524 (довжина 122 см., поч. ХХ ст.), що була придбана в 1936 р. Вона прикрашена геометрично-рослинним візерунком білого кольору. Цікавою є чорно-біла вишивка гладдю та мережкою і на жіночій сорочці з села Гаркушинці Миргородського повіту, що надійшла до музею в 1939 р. (Т – 525, довжина 114 см., ХІХ ст.). З села Ковалівка була привезена в 1914 р. сорочка ХІХ – поч. ХХ ст. з геометрично-рослинною вишивкою білого кольору (Т – 526, довжина 125 см). Техніка виконання – мережка і гладь. Одразу чотири техніки поєднані в сорочці з інв. Т – 527 (довжина 130 см): вирізування, хрестик, мережка, прутик. Узор виконано геометричним і геометризовано-рослинним мотивами, поєднаними червоно-білими нитками. Сорочка датується ХІХ – поч. ХХ ст. До нашого музею вона надійшла у 1913 р. з села Вереміївка Золотоношського повіту. В цьому ж році в місті Градижськ Кременчуцького повіту був куплений і наступний експонат з інв. Т – 528 (довжина 129 см). Тут узор геометричний, вишитий білими нитками виколом, гладдю та мережкою. Чотири наступні сорочки надійшли з Переяславського повіту в 1905 році. Дві – з села Війтове (Т – 531, довжина 116 см., вишита білим по білому гладдю та мережкою геометричним орнаментом; Т – 533, довжина 135 см, з геометричним орнаментом білого кольору, виконаним техніками вирізування, гладдю та ляхівкою). Дві інші сорочки були придбані в селах Березань (Т – 532, довжина 147 см) та Помоклі (Т – 537, довжина 127 см). Вони вишиті біллю методом вирізування і гладі. На жаль, не вдалося встановити коли і звідки надійшли до нашого музею наступні експонати, але вони є яскравими зразками саме полтавського типу жіночої сорочки. Це вишивка білим по білому з рослинним, геометричним чи геометризованим візерунком й характерними техніками: гладь, вирізування, мережка, лиштва та ін. До таких відносяться: сорочки з інв. Т – 534 (довжина 129 см), Т – 536 (довжина 125 см), Т – 663 (довжина 122 см), Т – 666 (довжина 123 см), Т – 670 (довжина 114 см, придбано в 1914 р.), Т – 903 (довжина 137 см), Т – 905 (довжина 130 см). Звертають на себе увагу й сорочки з вишивкою нитками різних кольорів. Серед них цікавими є поєднання червоного і білого тонів: Т – 535 ( довжина 130 см), Т – 664 (довжина 125 см., техніки гладь, ляхівка і шабак). Досить характерним для Полтавщини екземпляром є сорочка вишита білими, червоними та синіми нитками гладдю, вирізуванням, мережкою (Т – 662, довжина 130 см). В 1910 році наша колекція збагатилась ще на один експонат: Т – 692 (довжина 142 см). Наступні дві сорочки були придбані в селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Сорочку з інв. Т – 5986 (довжина 114 см) шила і вишивала мешканка цього села Лісова П. П. в 1923 р. Вишивка виконана сірими, фарбованими попелом, нитками настилуванням та прутиком. Інша ж сорочка була куплена в Сорочинцях у 1918 році. Вона вишита білими нитками ручним тамбурним швом. І останній зразок полтавського типу представлений у нас у вигляді виробу з вишивкою різнокольоровими нитками вирізуванням й настилом. Його вишила у 1917 р. жителька Хутора Ракитна Таран Х. М. У музейних фондах сорочка зберігається під інв. № Т – 6012 (довжина 120 см).
Таким чином, вже на прикладі дослідженого матеріалу можна зробити висновки, що у фондах НМІУ зберігаються надзвичайно цінні зразки матеріальної та духовної традиційної української культури. Ці сорочки є унікальними пам'ятками прикладного мистецтва нашого народу, їхня вартість неоціненна. Тому потрібно оберігати, примножувати та досліджувати ці скарби. Адже творчість наших предків завжди надихає на великі подвиги. Такі колекції дають нам можливість зазирнути у далеке минуле, доторкнутися до нього руками. Вони відкривають для науковців широкі можливості для їхніх досліджень і, можливо – нових відкриттів. Велику роль такі збірки відіграють і в науково-експозиційній діяльності музеїв. Адже це можливість, в першу чергу, виставити на широкий загал зразки багатої культури українського народу; прикрасити експозицію музею яскравими, унікальними експонатами; збільшити кількість відвідувачів. Завдяки науково-освітній діяльності музейників вдається заохотити молоде покоління відвідувати різні культурні заходи, займатися наукою та й взагалі цікавитися історією свого народу, що на сьогоднішній день є дуже важливим.
Література
1. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології [Текст] / Х. К. Вовк. – К. : Мистецтво, 1995. – 336 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис [Текст] / О. Воропай. – К. : Оберіг, 1993. – 592 с.
3. Кара-Васильєва Т. Українська сорочка [Текст] : альбом / Т. Кара-Васильєева – К. : Томіріс, 1994. – 32 с.
4. Комзюк В. М. Ольга Косач-Кривинюк – збирач народних узорів на Катеринославщині [Електронний ресурс] / В. М. Комзюк // Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. – Режим доступу: http://museum.dp.ua/article0088.html.
5. Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців [Текст]. В 2 т. Т. 1. Лісостеп. Степ / О. Ю. Косміна. – К. : Балтія-друк, 2008. – 160 с.
6. Ліщинська-Кравець Г. Л. Початкова дизайн-освіта: готовність учителя до організації художньої праці з обдарованими учнями [Текст] / Г. Л. Ліщинська-Кравець. – К. : Інформаційні системи, 2010. – С. 335-382.
7. Мамуня В. М. Українські жіночі народні сорочки в колекції державного історичного музею Української РСР [Текст] : каталог / В.М. Мамуня. – К., 1970. – 35 с.
8. Николаева Т. А. Украинская народная одежда: Среднее Поднепровье. [Текст] / Т. А. Николаева. – К. : Наукова думка, 1987. – 248 с.
9. Половна-Васильєва О. А. Комплекс народного вбрання нижнього Подніпров'я ХІХ – початку ХХ століть. На матеріалах Дніпропетровщини [Текст] / О. А. Половна-Васильєва // Вісник ХДАДМ. – 2010. – № 4. – С. 40-45.
10. Тиндик В. М. З історії етнографічної колекції НМІУ (1902-1915 рр.). [Текст] / В.М. Тиндик // Шляхи становлення Національного музею історії України: від першовитоків до сьогодення : зб. наук. пр. – К., 1994. – С. 28-33.