Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
У колекції ХІМ групи «Кераміка, скло» є збірка різноманітних предметів, вироблених зі скла. Своєрідними є пляшки, а саме пляшки для пива. Серед них можна відзначити зовсім нечисленну (10 шт.) групу предметів досить різних на перший погляд: конусні, циліндричні і багатогранні; високі та середні; із скла брунатного, жовтуватого, зеленого, прозорого та світло-блакитного кольорів. Але є те, що їх об’єднує: рельєфні зображення двоголового орла, товарного знаку «глобуса», медалей та напис «Калинкинъ С.-Петербургъ/ Москва». Всі пляшки відносяться до періоду сер. XIX – поч. XX ст. На жаль, предмети, які підтвердили б роботу заводу у подальші часи, у фондах музею відсутні. Експонати до музейної колекції надходили з кінця 1940-х рр. і до кінця 1980-х рр., як від школярів різних шкіл, так і від дорослих мешканців Харкова. А за кожною пляшкою, звичайно, стоїть цікава історія заводу.
Пиво на Русі було відоме з давніх часів. Варили його у мідних котлах та глиняних корчагах, зазвичай у березні та листопаді, потім «засікали» бочками у лід на зберігання. Воно, як і мед, було обов’язковим напоєм і на княжих бенкетах, і під час селянських свят. О. С. Пушкін у своїй поемі «Руслан и Людмила» особливу увагу приділяє наявності пива на княжому бенкеті. І закінчується цей твір словами: «И я там был, мёд-пиво пил!». До дня Святого Миколая, якого пивовари вважали своїм заступником, готували пиво і святкували три дні. Російське прислів’я говорить: «Красна Никольщина пивом да пирогами».
Пивоваріння набуло свого розвитку ще за часів правління Петра Великого. Заснувавши Санкт-Петербург, він видав накази про будівництво у місті пивоварень на «голландський манер»: «Сделать пивоварню на Выборгской стороне каменную для варения пива на флот, а также погребов деревянных на шесть тисяч бочек» [4, с. 367]. Пиво постачали не тільки на флот, але й у шпиталі. Петро І знав про цілющі властивості напою та розумів, що він буде відмінним засобом від цинги.
«…Пусть у Калинкина завода всяк шапку снимет с головы!
Будь знатен или низок родом – пред Пивом люди все равны!
Тя Провиденье направляло! Указ преславный подписала твоя державная рука!
Сколь лепа нам сия картина!
Так славься сим, Екатерина, Пивным заводом на века!..»
(Ода до Імператриці Катерини Великої на підписання Наказу про заснування Калинкінського пиво-медовареного заводу) [1].
У 1795 р. в Санкт-Петербурзі був заснований найстаріший промисловий пивоварний завод Росії під заступництвом імператриці Катерини ІІ. А засновником цього заводу вважається Абрахам Крон (1766-1827 рр.). Народився він у селищі Позері на острові Рюген у родині вихідців з Німеччини. У віці 19 років, отримавши освіту пекаря, молодий Крон приїхав у Петербург до свого дядька, який служив капельмейстером в Імператорському оркестрі. З його допомогою Абрахам став учнем пекаря, а через чотири роки зайняв його місце. Він повинен був постачати свіжий хліб до столу імператриці. Як свідчить сімейний переказ, за Указом Катерини ІІ за свою хорошу роботу пекарем він отримав ділянку для будівництва пивоварного заводу в районі Олександро-Невської Лаври разом з тридцятьма тисячами рублів [1]. Кронівське пиво набуває популярності по всій Росії, і з 1818 р. Абрахам Крон стає Постачальником Імператорського Двору. На пивних пляшках, що надходили до Двору, стояло клеймо з буквами «И.Д.П.К» Імператорський Двір. Пиво Крона». Поступово фірма розширюється і об’єднується з пивоварним заводом Петра Казалета, розташованим біля Калинкіна моста над річкою Фонтанкою. Назву свою міст, а потім і завод отримали від назви фінського села «Кальюлла», російською – «Калина», яке існувало ще до заснування Петербурга [2, с. 463–511].
Завод розвивався і процвітав. Потужність його на початку XIX ст. досягала 100000 відер портера і пива, з яких більшу частину відправляли до Москви, Києва та інших міст. У тому ж 1818 р. за Указом імператора Олександра І була видана книга про завод під назвою «Описание пивоваренного завода, находящегося в Санкт-Петербурге, и способов приготовления на оном пива и портера по английской методе», яку написали самі власники заводу Абрахам Крон і його головний пивовар Фридрих Даніельсон. Вивчивши це «Описание…», в Міністерстві внутрішніх справ прийшли до висновку: у книзі є настільки докладні і зрозумілі відомості про методи варіння пива, що вона цілком може стати посібником для подібних закладів.
Завод приносив великий прибуток державі. Власники сплачували акциз за право варіння пива в розмірі 30 копійок з відра, тобто зі 100 відер по 30 рублів, а з 100000 відер 30 000 рублів на рік. До того ж, пиво, що за якістю не поступалося іноземному, продавалося за помірними цінами і було доступне всім категоріям жителів Російської імперії. Оскільки пивоварний завод приносив величезну вигоду казні і служив «на користь громадськості», міністр внутрішніх справ клопотався про виділення власникам підприємства коштів, які допомогли б їм у розвитку пивоварного виробництва. За якість продукції Абрахам Крон і Фрідріх Даніельсон були нагороджені золотими медалями з написом «За корисне» для носіння на шиї на Аннинській стрічці [3]. Їм було дозволено на своїй продукції та рекламі ставити Малий державний герб «Орла». У 1821 році подібне виробництво було відкрито і в Москві, надалі завод належав синам Ф. Даніельсона, їх нащадкам і пізніше став відомою фірмою, але пиво серед москвичів і у 2-й пол. XIX ст. славилося під ім’ям «кронівського». Але у Москві акциз був збільшений у два рази до 60 копійок за відро пива. Пиво варили з середини вересня до середини травня, в середньому три рази на тиждень. Кожне варіння становило близько ста бочок, в цілому виходило до 8000 бочок на рік. Вже на початку 40-х років ХIХ ст. продуктивність заводу сягала майже 170 тисяч відер на рік. Працювало на заводі 150–200 чоловік, ще близько 100 працювали в пивних крамницях, яких було кілька десятків. Пиво варили на «англійський манер» (з дріжджами верхового бродіння). Такий спосіб застосовувався при виробництві англійських сортів пива елю. З середини 40-х рр. ХIХ ст. стало набувати популярності баварське пиво. У той час вважалося, що баварське пиво руйнує перешкоди між суспільними станами, відкриває душу і серце. Петербурзький пивоварний ринок моментально відреагував на зміни і став переходити на роботу з низовими дріжджами. Преса Петербурга відзначала роль, яку зіграв Олександр Казалет у розвитку столичного пивоваріння. «Северная Пчела» 2 травня 1839 р. писала на своїх сторінках, що багато хто із вельможних персон, які супроводжували Її Величність государиню імператрицю за кордон, виявили бажання, щоб у «тутешній столиці» варили пиво, відоме в Німеччині під ім'ям Баварського, яке при своїй легкості славиться цілющими якостями. Це бажання населення столиці виконав мануфактур-радник Олександр Ноєвич Казалет. Говорили, що це нове баварське пиво не таке міцне, як колишнє, і ним можна утамовувати спрагу. Пиво продавалося в крамницях Олександра Казалета в 47 місцях у різних частинах міста. Для уникнення непорозумінь, вивіски Казалета відрізнялися тим, що вони були прикрашені золотим орлом і на них цілком прописані ім'я та прізвище заводчика. Баварське пиво продавалося в шампанських пляшках з червоною сургучною печаткою, на якій теж був витиснутий державний герб, ім'я та прізвище власника О. Казалета і ціна. «От времени пиво делается лучше. Не одним же немцам пить хорошее пиво вот оно у нас!», писала газета.
У 1861 році на базі заводу «Казалет, Крон і Ко» було створено Калинкінське товариство пиво-медоваріння із сукупним капіталом у 2 млн. рублів. 21 вересня 1862 р. в Царському Селі імператор Олександр II затвердив Статут товариства. Засновниками його стали британський підданий Вільям Міллер, потомствений почесний громадянин Едвард Казалет і пруський підданий Юлій Шотлендер.
Юлій Адольф Август Шотлендер народився в Берліні, потім переїхав до Петербурга і став директором-розпорядником заводу. Під його енергійним впливом був побудований новий завод, значно більший за розмірами, ніж колишній, почали широко використовуватися парові машини, покращилася якість виробленої продукції, збільшився збут, а сам завод за короткий термін отримав репутацію кращого в Росії. Склади готової продукції знаходилися не тільки в Петербурзі та околицях, а також у Саратові, Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді, Пензі, Рибінську, Самарі, Сімферополі, Харкові, Ревелі (Таллінні), Баку, Костромі, Тулі, Києві, Одесі, Вільно (Вільнюсі) і Приморському краї. Фахівці, які працювали на Калинкінському заводі, користувалися особливою популярністю на інших російських пивоварних підприємствах, виконуючи, в основному, обов'язки головних пивоварів. У 1876 році було побудовано спеціальне приміщення солодовні в «цегляному стилі » за проектом архітектора Е. Г. Юргенса (нині пам'ятка промислової архітектури), будувалися нові корпуси заводу і реконструювалися старі. На діючому підприємстві постійно велася модернізація обладнання. Серед інших шести пивоварних заводів столиці завод виділявся своєю потужністю. Там було три парові машини в 52 кінські сили, 10 заторних чанів, 350 робітників. Калинкінський пивоварний завод був найбільшим у Російській імперії і випускав до 1914 року 5,5 млн. відер пива. Відділення заводу у Москві виробляло сиропи, морси, мінеральну і газовану води. Завод брав активну участь у Всеросійських виставках – у 1870 р. в Петербурзі і у 1896 р. в Нижньому Новгороді. На кожній виставці було підтверджено високу якість продукту і отримані ще два Герби «Орли» як державні нагороди того часу. Пляшки з пивом мали рельєфний напис «Калинкинъ», товарний знак «Глобус» та напис «Заявл. Отд. Промышл.» або «Засвід. Правит.»; пляшки були рейнської і бордоcької форми, об'ємом в 1/20 і 1/40 відра. Про це свідчать предмети з колекції ХІМ, які згадувалися раніше. Велика частина пива транспортувалася у дубових бочках, завод мав 149 вагонів-льодовиків. У прейскурантах 1910–1911 рр. вказані ціни за бочку або ящик пива. Вартість залежала від сорту пива. Так, «Баварське світле» і «Баварське темне» за ящик в 30 пляшок коштувало 2 руб. 80 коп., пиво «Глобус» 2 рублі за ящик, «Мюнхенське» – 3 руб. 85 коп., «Пель-ель» (світле пиво з дріжджами верхового бродіння) – 4 руб. 30 коп. за ящик; найдорожчим був «Портеръ», вищий сорт в на півпляшках – ящик його у 30 напівпляшок коштував 3 руб. 85 коп. [3]. Всі ці ціни вказані для приватних покупців, для оптових торговців ціни були нижчими на 30-70 копійок з ящика пива. До 1914 р. завод стає лідером пивоваріння Російської імперії, хоча споживання пива на душу населення в Росії наблизилося лише до 6,9 літрів на рік. Наприкінці ХIХ ст. на заводі працювало вже близько 700 осіб. На підприємстві були лікар і фельдшер, а на випадок хвороби робітників пивзавод мав у своєму розпорядженні чотири ліжка в Олександрівській лікарні. Під час лікування робітники одержували половину утримання. Діти робітників мали можливість отримати початкову освіту, існував також пенсійний фонд. Капітал акціонерного товариства зріс до семи мільйонів рублів. Головну увагу продовжували приділяти поліпшенню якості продукції. У 1883 році Калинкінське товариство стало власником пивзаводу «Вена», заснованого австрійцями в 1872 році. Його територія використовувалася як склад з холодильниками.
Калинкінське товариство було членом заснованого в Петербурзі в 1896 році Союзу пивоварних заводчиків, брало участь у Всесвітній виставці пивоваріння, яка відкрилася 11 липня 1909 р. в Кінногвардійському манежі.
«Сухий» закон Першої світової війни, революція і громадянська війна в Росії майже зупинили основну діяльність підприємства. Воно почало випускати дріжджі, крохмаль, працювало кавообжарювальне відділення. У 1922 році в СРСР приймається Постанова про виробництво пива для населення, і Петроградське єдине споживче товариство (ПЄCТ) бере в оренду колишній Калинкінський пивзавод, який у цьому же році отримує нове ім'я Степана Тимофійовича Разіна. Важко простежити зв'язок між образом лихого козацького отамана і пивоварінням у Петрограді. Мабуть, тому і виникла наступна жартівлива версія про історію перейменування. Нібито перша партія звареного пива була доставлена в Петроград депутатам на пробу. Пиво вдалося на славу пінисте, хмільне. Спробували депутати та затягнули: «Из-за острова на стрежень...». І вирішили: бути пивзаводу пітерському «Стенькой Разиным» [2, с. 463-511]. Це тільки легенда, оскільки варити пиво почали з березня 1923 року, вже після перейменування заводу. Директором заводу був призначений Василь Степанович Максимов, під керівництвом якого йшло швидке відновлення заводу. На підприємстві налагодили випуск таких самих сортів пива, які варили і до революції. Працювали ті ж самі пивовари П. Е. Ієшке, Е. К. Звігурь, Ю. М. Дакс, Н. І. Гржиб, К. Ф. Шенефельд, І. Ф. Алтретер усі вони увійшли до секції пивоварів Радянського Союзу, створеної при Всесоюзній асоціації інженерів влітку 1923 року [3]. З 1928 року при Ленінградському технологічному інституті були відкриті курси підвищення кваліфікації працівників пивоварної галузі. Пивоварні заводи міста не могли впоратися зі зростаючими потребами городян у пиві і газованих напоях. Тому вже в 1934 році фахівцями пивзаводу «Степан Разін» було надано техніко-економічне обгрунтування виробничої та будівельної реконструкції, але приступили до неї лише 1940 року, а закінчити не встигли, завадила війна. До цього часу завод став іменуватися офіційно імені Степана Разіна. У роки Великої Вітчизняної війни і блокади Ленінграду завод пива випускав життєво важливу продукцію – харчову целюлозу, яка йшла наповнювачем у блокадний хліб. Виробляли хвойні вітаміни, закладали в сховища капусту та овочі, сушили продукти з машин, що потрапили в ополонки на Ладозькому озері. Замість пива розливали у пляшки горючу рідину, підлітки виточували гільзи для артилерійських снарядів. За роки війни до пивзаводу потрапили сотні снарядів, три фугасні бомби, які частково зруйнували деякі цехи. Після війни зусиллями невеликого колективу був складений план відновлювальних робіт і почалася поетапна реконструкція та модернізація заводу. З 1958 і до 1965 р. був повністю механізований розлив пива в пляшки, встановлена лінія для пастеризованого пива з пастеризаторами продуктивністю 6 тисяч пляшок на годину та механізовані багато інших процесів, проведена модернізація солодовні, реконструкція квасного виробництва, відновлено виробництво соків. У 1959 році завод пива «Степан Разін» змонтував вакуум-насосну станцію, підйом зеленого солоду для сушіння був переведений на пневматичний транспорт. У 1961 році підприємство було повністю газифіковане. Вперше у Радянському Союзі на заводі була розроблена конструкція ізотермічної ємності і впроваджено спосіб безтарного перевезення пива, що знайшов потім широке поширення по всій країні. У 1966 році колективу підприємства, єдиному серед пивоварних заводів СРСР, був вручений орден Трудового Червоного Прапора за збільшення випуску продукції високої якості і впровадження комплексної механізації. Сорти пива «Жигулёвское», «Ленинградское», «Двойное золотое», «Мартовское», «Бархатное», «Славянское», «Портер» були відомі всій країні. З 1971 до 1986 р. завод входив до складу Ленінградського виробничого об'єднання пивоварної та безалкогольної промисловості імені Степана Разіна, куди, окрім головного підприємства, увійшли ленінградські пивзаводи «Червона Баварія», «Вена», Виборзький, Петрозаводський заводи, завод мінеральної води «Полюстрово», Гатчинське виробництво безалкогольних напоїв, Гостинопольське соко-екстрактне виробництво, вуглекислотне виробництво і т. д. У складі об'єднання імені Степана Разіна почалося будівництво нового ленінградського пивзаводу в промзоні «Парнас» (у 1990 році він вийшов зі складу комбінату імені Степана Разіна і отримав назву «Балтика»). У 1986 році був утворений Ленінградський комбінат пивоварної та безалкогольної промисловості. У 1993 році комбінат акціонувався, і перші збори акціонерів відбулися в серпні 1994 року. У 1995 році комбінат широко відзначив своє 200-річчя. До цієї події був приурочений випуск нового сорту пива «Калінкінъ», звареного за старовинними рецептами, випущені сорти пива «Праздничное», «Степан Разин. Темное», відновлений сорт «Двойное золотое». За останні роки за високу якість продукції та вірність традиціям комбінат отримав Гран-прі «Золотой Садко», «Пётр Великий», «Янтарная звезда», був нагороджений 15-ма золотими медалями. Ці нагороди підтверджують, що якість пива «Степан Разін», пронесена крізь два століття, відповідає світовим стандартам.
У 2005 році, на жаль, комбінат у зв’язку зі складними економічними обставинами влився як Товариство Обмеженої Відповідальності «Комбінат «Степан Разін» до групи компаній Heineken в Росії [1]. На підприємстві було встановлено нове обладнання на лініях розливу, водопідготовки, а також замінено інше технологічне обладнання для поліпшення якості продукції, що випускається, побудовано новий склад, проводиться постійна модернізація технологічного обладнання. А з кінця 2007 року завод став називатися «Пивоварний завод ім. Степана Разіна».
Література
1. Гвичия Г. Мы сохранили для вас вкус пива. История о российских пивоварах [Текст] / Г. Гвичия, О. Иванова. – CПб. : Лисов-АБС, 2000. – 195 с.
2. Горбачевич К. С. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Ленинграда [Текст] / К. С. Горбачевич, Е. П. Хабло. – 3-е изд., испр. и доп. – Л. : Лениздат, 1985. – 511 с.
3. Калинин В. Д. Из истории питейного дела в России (XV – нач. XX вв.) [Текст] / В. Калинин ; Ин-т экономики РАН, Отд. статистики и эконом. анализа. – М., 1993. – 47 с.
4. Материалы для истории русского флота [Текст]. В 17 ч. Ч. 4. – СПб., 1867. – 744 с.