Половецькі кам’яні статуї на Харківщині

Ревенко В'ячеслав Іванович

Четверті Сумцовські читання : матеріали наукової конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження Є. К. Рєдіна, 18 квітня 1998 р. – Х., 1999.

Кам’яні антропоморфні статуї з’явилися на Півдні Східної Європи ще в епоху енеоліту. Були вони поширені і в іраномовних племенах скіфів. Їх встановлювали на курганах – поховальних спорудах того часу у зв’язку з релігійним культом шанування предків, що можливо існував. Найбільшого поширення виготовлення та встановлення кам’яних статуй набуло у тюркомовних кочових племен половців. Вони з’явилися у Дніпро-Донському межиріччі у середині 11 ст. і жили тут до середини 13 ст.

Кам’яні статуї-пам’ятки образотворчого мистецтва половців – привернули до себе увагу вже у 17-18 ст., тоді їх почали називати кам’яними бабами. В той час вони стояли на курганах, розташованих у високих місцевостях, або поблизу доріг. У результаті інтенсивної сільськогосподарської діяльності вже до середини 19 ст. багато кам’яних статуй було звезено з курганів, знищено, використано в господарських цілях.

У другій половині 19 ст. вони привернули до себе увагу вчених-істориків – П.М. Меліоранського, Ф.Е. Корша, М.І. Веселовського, О.С. та П.С. Уварових та інших. Вони спробували вирішити питання етнічної належності, обліку та збереження кам’яних статуй. У 1901 р. за рішенням Харківського попереднього комітету 12 Археологічного з’їзду Е.П. Трефільєвим та В.О. Городцовим на Харківщині були проведені розкопки курганів, в яких було знайдено пізньокочівницькі поховання.

До нашого часу на Лівобережній Україні та Південному Заході Росії археологами зафіксовано близько 1300 половецьких кам’яних статуй, зокрема на Харківщині – близько 140 (Плетньова, 1974). Частина їх була звезена до краєзнавчих музеїв.

На території Харківського історичного музею знаходяться 4 статуї, у музеї Природи держуніверситету – 23, Ізюмського краєзнавчого музею – 10. На початку 20 ст. В.О. Городцов та Д.І. Багалій у своїх роботах відзначили на території Харківської губернії близько 90 кам’яних баб (Городцов, 1905; Багалій, 1905). У статевому відношенні кам’яні статуї поділяються на чоловічі та жіночі. Серед кам’яних статуй з Харківщини чоловічих – 52; жіночих – 42; невизначеної статі – 47. Виготовлені вони з крупнозернистого або мілкозернистого сірого пісковику, рідше – з рихлого жовтого пісковику. Пози статуй – стоячі або сидячі. Майже всі зображені на статуях тримають у руках біля живота посудину. Ранні у хронологічному відношенні статуї (другої половини 11 ст.) зроблені досить примітивно, в них виділені тільки частини тіла (голова, ноги, руки), але в багатьох відсутні окремі риси обличчя (ніс, рот, брови, очі). Середня та пізня групи, що датуються 12 - серединою 13 ст., характеризуються детальною проробкою всієї статуї. Чоловіки та жінки зображені з вираженими статевими рисами, у відповідному одязі та взутті. Чоловіки зображені, як правило, у шоломах, перетягнуті ремнями з бляхами, на поясі у них розташовані зброя або побутові речі. У жінок простежується зображення головних уборів, зачісок, прикрас, побутових речей.

Відома дослідниця половців С.О. Плетньова вважає, що половецькі кам’яні статуї належить пов’язувати не з підкурганними похованнями, а з придорожніми жертовниками-святилищами половців. Вона аргументує це даними письмових джерел та тим, що на більшості курганів з половецькими похованнями не було кам’яних статуй, і, навпаки, на курганах без половецьких поховань стояли кам’яні статуї (Плетньова,1990). Цю точку зору неможливо вважати безсумнівно правильною, оскільки на більшості курганів на момент їх дослідження вже не було кам’яних статуй (вони були звідти звезені). Кургани з статуями досліджувалися майже всі на початку 20 ст. за примітивною методикою, коли впускні половецькі поховання могли бути просто не помічені,

Сучасний стан багатьох кам’яних статуй дуже поганий, в деяких відбиті голови або вони зовсім розбиті. Як цінні історичні джерела вони потребують нашої уваги для їх охорони та збереження.