Благоустрій міста Харкова у 1919-1934 рр.

Костюченко Марина Дмитрівна

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Багато значних подій для молодої Радянської України та Харківщини, на жаль, негативно вплинули на розвиток та становлення міста з 1919-1934 рр. Але життя у місці продовжувалося, а статус першої столиці сприяв її позитивним перетворенням

Буремні роки революції та громадянської війни негативно вплинули на стан трамвайного господарства та неухильно приводили до його розвалу. Зупинка трамвая – єдиного на той час виду міського транспорту – призвела до катастрофічного скорочення підвозу палива на центральну електричну станцію, що загрожувало повною зупинкою останньої, а отже, зупинкою міського водогону та каналізації.

З 1917-1920 рр. Харків зазнав небаченої паливної кризи, під час якої зелені насадження скоротились наполовину. Але, тільки за роки радянської реконструкції площа зелених насаджень швидко зросла: прикладом є вулиці Сумська, Пушкінська, Совнаркомівська, Володарська, Свердлова, проспекти Сталіна (сучасний Московський), зелена зона тракторного заводу, лісопарку та ін.

Харків за забезпеченістю водогінним та каналізаційним господарством у 1920-х рр. посідав третє місце після Одеси і Києва. Але періодично харківські медики виявляли вогнище черевного тифу, дизентерії, малярії. У 1920-х ‑ початку 30-х рр. скупченість населення дійшла до крайньої межі.

Проте повністю життя в місті у 1919-1923 рр. не припинялося: продовжували працювати амбулаторії та лікарні, музей, конка, водогін, каналізаційна мережа, газовий завод, базари.

Велике значення у побуті жителів  великого міста посідав міський транспорт. У 1921 р. в Харкові функціонували тільки чотири трамвайних лінії: вокзальна, панасівська, петинська і греківська з сімома маршрутами. Трамваї завжди були переповненими, ззовні обліплений людьми, але правило “вхід через задню площадку, а вихід через передню” виконувалося завжди. За даними 1928 р. у Харкові трамвайних ліній було прокладено – 41 км., де ходило 250 вагонів. Перші маршрутні автобуси з’явилися у місті наприкінці 1920-х рр., у 1928 р. їх налічувалося 36, маршрутів - 3. А ось повітряним сполученням з Києвом і Одесою Харків був з’єднаний раніше на 14 років (у 1925 р.) ніж була пущена перша тролейбусна лінія (у 1939 р.), яка була, до речі, і першою в Україні.

У 1919 р. розпочались заходи по переселенню міської бідноти у будинки буржуазії. Заселення відбувалось покімнатно. Так у Харкові народились “комуналки” ‑ явище знайоме і сьогодні.

Значну частину добротних будинків у місті зайняли радянські установи.

Знову вночі на центральних вулицях столиці з’явилось електричне освітлення ліхтарями, кількість яких збільшувалась. У далеке минуле пішов той час, коли у договорі по освітленню міста зазначалось “ в таблицю освітлення міста не входять ночі, які по календарю повинна освітлювати луна”. 

Нові міські межі Харкова були встановлені в 1924 р. (площа дорівнювала 110 км “проти дореволюційних 30,5 км”), тобто збільшено майже в 3,6 рази, до складу Харкова влилось 59 приміських населених пунктів (Павлівка, Іванівка, Сокольники, Помірки, Лиса Гора, Основа, Баварія, Качанівка, Журавлівка тощо.).

У 1935 р. був розроблений генеральний проект реконструкції Харкова. Згідно з цим планом передбачалось розгорнути велику роботу з впорядкування річок, відкрити судноплавство по Харкову, Лопані та Удах, спорудження величезного водосховища біля селища Кочеток, яке б забезпечило судноплавство. Для виконання цього проекту в середині 30-х рр. г береги річок Харків та Лопань у центрі міста були вбрані гранітом, на жаль лише частково .

На 1930 р. у столиці було забруковано тільки 30% довжини вулиць, зрозуміло, що в цей час “брудні канікули” по випадку бруду на два-три місяці у школах міста вже не оголошувались і відсоток брукування міста швидко зростав.

Темп будівництва житла у 1921-1923 рр. у місті був дуже кволий. В умовах житлової кризи харків’яни іноді вели будівництво без дозволу. Такі самовільні будівлі називали “нахалівками”. З пожвавленням економічного життя в роки непу темп житлового будівництва в українській столиці зріс. В 1924 р. у місті почалось будівництво “комунальних” трьох- чотирьохповерхових будинків, але і це складало у 1926 р. тільки 6 м² на одного жителя при санітарній нормі в Харкові 10,1м². У цей же час тільки 18,3% сімей мали окремі квартири.

Спробою пом’якшити дефіцит житла було будівництво на околицях міста, так званих “робітничих селищ”. Три таких селища виникли поблизу найбільших машинобудівних заводів Харкова на Московському проспекті (за універмагом “Харків” і в районі парку ім. Артема). Першим зразком містобудування нового типу було селище ХТЗ (архітектор Зеленін), яке створювалось разом із заводом та відокремлювалося від нього зеленою смугою. Утім, гостроти житлового питання це будівництво не зняло. Плани житлового будівництва у цей час хронічно не виконувались. Значна кількість робітників Харкова (55 тис.) у 30-х рр. продовжувала проживати в бараках тимчасового типу, електрикою були забезпечені тільки 41% помешкань, переважно центральних районів (нагірний - 90%). 

Молода столиця щодо електрифікації посідала третє місце в Україні, поступаючись лише Сталіно (Донецьк) - 55,8% і Києву - 54%.

На початку 30-х рр. потреби населення Харкова обслуговувала лише одна телефонна станція на 8 тис. номерів. У 1933 р. її потужність була збільшена до 15 тис., отже, один телефон припадав на 40 мешканців міста як правило центральних районів.

Незважаючи на прогрес у газовому питанні у міжвоєнному Харкові газом для побутових потреб користувалось не більше 7-8 тис. жителів, більшість харків’ян користувались керосинками. Коли вулицями продавець розвозив гас він дудів у ріжок, сповіщаючи про свою появу.

У 1927 р. столицю обслуговувало 7 міських пожежних команд.

У 1924 р. почала працювати перша в Україні радіостанція.

Отже, після встановлення радянської влади та закінчення громадянської війни, а особливо після перетворення Харкова на першу столицю УРСР, місто отримало блискучі перспективи росту. Тільки за перші дві п’ятирічки Харків став одним з найпотужніших промислових центрів УРСР та СРСР (тільки до першого року другої п’ятирічки валова продукція харківської промисловості зросла в 32 рази у порівнянні з 1913 р.). За своїм народногосподарчим значенням Харків увійшов в число перших міст Радянського Союзу.

Розвиток Харкова за період з 1920 по 1940 рр. дивував. Кількість населення зросла майже в чотири рази; територія міста досягла майже тридцять тисяч га., щільність населення зросла майже вдвічі. Більш ніж в 4 рази зріс житловий фонд.

Незважаючи на швидке будівництво житла візитною карткою Харкова є величні споруди: Держпром, будинок Харківського райвиконкому та страхового товариства “Росія”, міський купецький банк, реконструйований Будинок Червоної Армії ім. К.Є. Ворошилова тощо.