Процес над “Спілкою визволення України” 1930 р.

Яковлєва (Подольська) Наталія Олексіївна

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Сфабрикований процес над організацією “Спілка визволення України” (СВУ) проходив з 9 березня  по 19 квітня 1930 р. у приміщенні Харківського оперного театру. На лаву підсудних сіло 45 чоловік: академіки, професори, лікарі, кооператори, священики, письменники, студенти, викладачі вузів, вчителі. Звинувачувальний висновок, який газета “Вісті” друкувала в кількох номерах, стверджував, що всі вони були членами ретельно законспірованої шкідницької підривної націоналістичної організації, звичайно ж, керованої міжнародним капіталом. Майже двомісячний судовий фарс завершився протизаконним присудом.

254 томи справи СВУ вивчили співробітники тодішнього КДБ у 1989 році. Якихось серйозних речових чи документальних доказів самого факту існування та діяльності СВУ суду представлено не було. Звинувачення ґрунтувалося на визнаннях самих підсудних, вибитих з них слідчими, їхнього особистого листування та щоденниках. На підставі цих даних члени “організації” звинувачувалися у шкідництві, шпигунстві, націоналізмі, антисемітизмі, терористичній діяльності, підготовці до інтервенції проти СРСР і до повстання всередині країни та інших злочинах.

Методика була вже розроблена: вигадати “центр”, розробити його “програму”, дібрати жертви, придатні для виконання ролей, що для них приготували, й організувати гучний процес.

Організаторами і членами “керівного центру СВУ” стали колишній керівник буржуазної “Української партії соціалістів-федералістів”, член Всеукраїнської Академії наук С.О.Єфремов, колишній прем’єр-міністр петлюрівського уряду в Українській Народній Республіці, діяч й керівник автокефальної церкви В.М.Чехівський, видатний діяч УПСФ, міністр іноземних справ УНР А.В.Ніковський (амністований радвладою, він повернувся з-за кордону для підпільної діяльності), колишній видатний діяч УСДРП, науковий співробітник ВУАН Й.Ю.Гермайзе, завідувач школою ім..Шевченка в Києві В.Ф.Дурдуківський, педагог О.З.Гребенецький та ін. Саме ці особи у 1926 р. створили організацію під назвою “Спілка визволення України”.

У вироку було вказано, що під безпосереднім керівництвом С.О.Єфремова та В.Ф.Дурдуківського була створена спеціальна бойова терористична організація – “Спілка української молоді” (СУМ), яка прийняла програму і тактику СВУ та влилася до неї як складова частина. Очолювали СУМ М.П.Павлушков та В.Ф.Матушевський.

Окрім того, діяли осередки, якими керували: шкільним – В.Ф.Дурдуківський та О.З.Гребенецький, педагогічним – Г.М.Іваниця, в Інституті української наукової мови – Г.Г.Холодний, літературним – Л.М.Старицька-Черняхівська. Периферійні відділи СВУ очолювали П.О.Єфремов (Дніпропетровськ), К.П.Товкач, В.О.Щепотьєв (Полтава), П.С.Близнюк (Миколаїв), В.Д.Атамановський (Вінниця), М.Є.Слабченко (Одеса). У природі цих секцій і філій взагалі не існувало.

По всій республіці до слідства було залучено 474 особи. До вищої міри покарання було засуджено 15, ув’язнено у концтабори – 192 чоловіки. Вислано за межі України – 87, умовно засуджено – 3, звільнено від покарання – 124, передано на розгляд Верховного Суду УРСР справи на 45 чоловік, із яких 13 обвинувачених – С.Єфремова, В.Чехівського, В.Дурдуківського, Й.Гермайзе, А.Ніковського, Л.Старицьку-Черняхівську та її чоловіка О.Черняхівського, О.Гребенецького, В.Ганцова, М.Павлушкова, А.Барбара,  В.Удовенка, В.Підгаєцького засудили до страти, але “з уваги на політичну і господарську могутність радянської республіки та з уваги на каяття обвинувачених” суд визнав за можливе не застосовувати  до них цієї кари, а замінити на позбавлення волі строком від 8 до 10 років і на позбавлення громадських прав після виходу на волю від 2 до 5 років. Решту обвинувачених засудили на тюремне ув’язнення строком від 2 до 5 років, причому 9 – умовно. 11 обвинувачених засуджено на депортацію з України після відбуття покарання.

Головна постать на процесі – віце-президент ВУАН, визнаний лідер в українському літературознавстві, академік С.О.Єфремов (список його праць до середини 1920-х років досяг майже 3 тис. назв), який став об’єктом організованого цькування ще до процесу. Спочатку за вироком Верховного Суду УРСР від 19 квітня 1930 р. С.О.Єфремов (голова), В.Ф.Дурдуковський, Й.Ю.Гермайзе, А.В.Ніковський, Г.К.Голоскевич, К.І.Товкач були визнані винними у створенні й керівництві підпільною контрреволюційною організацією “Братство Української Державності” (БУД), яка ставила за мету тривання збройної боротьби й після 1919 р. У вироку вказувалось, що С.Єфремов з 1920 по 1921 роки готував збройне повстання, керував куркульським та диверсійним бандитизмом в Україні, тому нікого уже не здивував його арешт у липні 1929 р. як керівника СВУ.

Поза сумнівом, у тодішніх функціонерів владно-каральних структур були всі підстави, щоб “незлюбити” цих людей. Адже вони явно не хотіли інтегруватись у мовчазну (вимушено мовчазну) більшість молодої тоталітарної держави, мали власні стійкі погляди й переконання. Гостро критично ставились вони і до більшовицької влади, відверто вказували на реальні недоліки її політики, особливо національної. Звичайно, супротив новій владі був, але мова може йти скоріше про інтелектуальну опозицію. Безумовно, С.О.Єфремов та інші його “співпроцесники” були українськими патріотами, що нова влада розцінювала як український буржуазний націоналізм. Вони активно працювали в ім’я національно-культурного відродження України. Однак діяли абсолютно легітимно і аж ніяк не за директивами українського або інших еміграційних центрів.

Незаконність, брехливість і аморальність процесу були незаперечними для багатьох його очевидців. Однак організаторів судилища юридичний, а тим більше моральний бік справи не цікавив. Їм важливо було привернути увагу громадськості до класового аспекту політико-показового спектаклю. Та майже всі, хто був причетний до фабрикації справи СВУ, під час “великого терору” 1936-1938 рр., а дехто й раніше, страчені – для чого тримати живих свідків?

Процес над “Спілкою визволення України” став останнім показовим політичним процесом над інтелігенцією. У подальшому потреба в таких заходах в Україні відпала. Доводити відданість інтелігенції націоналізму більше не вимагалося.

Потрібно було майже 60 років, щоб встановити справедливість. 11 серпня 1989 р. Пленум Верховного суду республіки відмінив судове рішення у цій справі і припинив її у зв’язку з відсутністю у діях засуджених складу злочину та реабілітував усіх членів так званого СВУ.