Помаранчева революція – яскравий феномен новітньої української історії

Орел Людмила Михайлівна

Чотирнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності», 18 квітня 2008 р. – Х., 2008.

Словом “революція” прийнято позначати будь-які швидкі й радикальні (засадні) зміни в будь-якій галузі людської діяльності-світогляді, науці, техніці, суспільно-політичному житті.

Зміни в суспільстві назрівають не тільки тому, що в життя вступає нове покоління. Жити в нормальному, тобто в демократичному суспільстві, бажає все більша кількість людей.

Помаранчева революція листопада-грудня 2004 року, що,  безумовно, відкрила нову сторінку історії української нації, демонструвала видимі зміни в міжнародні політиці. Революція, що зламала багато стереотипів про Україну і, зокрема, про українську націю та менталітет.

Незважаючи на адміністративний тиск та націленість влади на фальсифікацію результатів виборів у 2004 році, склалися об’єктивні історичні передумови для здійснення національної демократичної революції українського народу.

По-перше, всі основні політичні сили об’єдналися у потужну коаліцію “Сила народу”, до якої після першого туру виборів приєдналися Соціалістична партія О.Мороза і Партія промисловців та підприємців А.Кінаха. Опозиція сформувала потужну команду фахівців з державного управління, економічної політики, політичних технологій. Активісти виборчої компанії В.Ющенка спромоглися створити потужні структури в більшості регіонів України.

По-друге, опозиційні сили вперше очолив харизматичний лідер Віктор Ющенко, який не просто декларував свою виборчу програму, але зміг завоювати підтримку більшості населення України своїми конкретними справами – як “автор” національної валюти, успішний прем’єр-міністр та лідер найбільшого блоку політичної партії “Наша Україна”, що дав надію українцям на підвищення рівня їхнього життя.

По-третє, українських виборців консолідував навколо фігури В.А.Ющенка гранично невдалий вибір кандидатів від тодішньої української влади, яким стала особа з кримінальним минулим –В. Янукович.

По-четверте, команда В.Ющенка, за визнанням іноземних фахівців, провела одну з найбільш успішних у світовій історії виборчу компанію, в якій було майже ідеально поєднано ефективний менеджмент, системний характер роботи виборчих штабів та надзвичайно вдало підібрану символіку – помаранчевий колір (теплі і яскраві кольори Сонця), точні гасла (“Ющенко – так!”, “Вірю. Знаю. Можемо”, “Разом переможемо”), що гуртували народ. Було налагоджено агітаційно-інформаційну роботу практично в усіх населених пунктах, підготовлено десятки тисяч кваліфікованих спостерігачів та членів виборчих комісій, що дало змогу не лише переконати людей, але й проконтролювати їхній вибір та забезпечити близько 50% голосів за В.Ющенка.

Ще одна причина, чому демократичний лідер переміг олігархічного, - поява численних і потужних громадських кампаній, які вступили в боротьбу за свободу слова.

По-п’яте, важливим фактором, що вплинув на переростання виборчих процесів в мирну революцію після фальсифікації виборів, була моральна та політична підтримка демократичних процесів в Україні світовою громадськістю і демократичними державами. Ця підтримка надихала українців в їхній боротьбі за свої права.

По-шосте, найважливішою передумовою революції стало відродження українських національних традицій боротьби за загальну справу. Історики, політологи і, навіть, прості громадяни відмітили безпосередній зв’язок між подіями на Майдані і масовими виступами українців в історичні періоди, коли вирішувалася доля всього народу.

Хоча найвищим представницьким органом в  сучасній Україні є Верховна Рада, проте, в умовах узурпації влади кланами, майдан Незалежності в Києві став місцем багатотисячних народних зібрань, де протягом кількох тижнів щодня збиралися українці і слухали промови В.Ющенка, Ю.Тимошенко, Ю. Луценка та інших. Майдан став фактично революційним парламентом і народною армією, яка без зброї боролася проти злочинної влади і відстоювала волю народу.

По-сьоме, фактор без якого не відбулася би революція, - це безпрецедентна фальсифікація виборів багатьма місцевими виборчими комісіями та Центвиборчкомом, здійснена на замовлення тодішньої влади. Брутальна фальсифікація другого туру виборів 21 листопада стала поштовхом до публічного вияву цього обурення. Якщо говорити про ідеологію помаранчевих акцій - про цінність, на яких наголошували учасники протестного руху, - то слова “свобода”, “правда”, “єдність” і “нація” звучали найчастіше.

Існує очевидна підстава розглядати помаранчеву революцію як продовження громадських і національно-визвольних рухів попередніх періодів української історії. У ближній ретроспективі очевидно те, що єднає її, наприклад, із дисидентським та правозахисним  рухом 1960-1980 років: маю на увазі поціновування особистості, свободи (прав людини) та нації. Більшою мірою помаранчеву революцію можна розглядати як продовження масових рухів початку 1990-х років. Але вона відрізняється значно більшим числом учасників та ширшою представленістю різних груп - студентів, підприємців, інтелігенції, службовців. Друга відмінність полягає в тому, що вона мала політичних лідерів, які володіли багатим конструктивним політичним та адміністративним досвідом.

Джерело помаранчевої революції хоч і містить економічний складник (бідність переважної частини народу ), але основний її мотив-морально-правовий.

Якщо розглядати соціально-психологічний аспект помаранчевої революції, безперечно, вона не залишила байдужими людей не тільки в Україні, але й за її межами. Найперше питання: чому було обрано саме такі кольори в рекламних зверненнях В.Ющенка та В.Януковича? Адже відомо, що кольори також справляють певний вплив на психологічне сприйняття інформації. Так, синій-колір неба, спокою, здатен знімати біль. Найближчим супутником йому є білий. Саме такі поєднання й можна було споглядати в рекламних компаніях В.Януковича. Помаранчевий і жовті, які були застосовані в рекламних зверненнях В.Ющенка, становлять джерело світла, збуджують, уселяють надію на краще, полегшують сприйняття нових ідей. У виборчій компанії обох кандидатів використовувалася така психотехнологія, як “звернення до авторитету ”, тобто показ відомої й шанованої людини (братів Кличко, Руслани).

Важливою психологічною підтримкою для населення стали щоденні візити на Майдан лідерів революції, які з'являлися перед народом, щоб звітувати про здійснену роботу, адже, сама їх поява вселяла надію і впевненість, дозволяла людям переконуватися у тім, що стоять вони недарма.

Про важливість, оригінальність та масштабність Помаранчевої революції свідчать оцінки західної та російської преси. Зрозуміло без вагань, що Помаранчева революція листопада-грудня 2004 року, безумовно, відкрила нову сторінку історії української нації, демонструвала видимі зміни в міжнародні політиці. Європа та світ зіткнулися з  неочікуваним викликом нової хвилі демократизації-найпотужнішої з часів оксамитових революцій у Центрально-Східній Європі кінця-80-х років та розпаду Радянського Союзу. Очевидно, що Україна стала модним сюжетом для всього Заходу з кінця листопада 2004 року. Ані В. Ющенко особисто, ані жоден інший опозиційний лідер не могли мріяти про таку потужну й довготривалу увагу західних політичних еліт мас-медіа.

Приміром, американська газета “Chicago Tribune” відгукнулася на події в Україні, заявляючи, що США та практично всі країни Західної Європи не погоджувалися з підсумками голосування, і що відлуння протесту дійшло до української діаспори в Чикаго. Ось як про ці події відгукнулося німецьке видання “Die Welt”: “Дійсно, запізніла нація прокинулася.  Все, що виникло на просторі між Доном і Дніпром, – й елементи громадянського суспільства, і європейське самоусвідомлення, – все це п'ять років тому багато хто вважав неможливим”.Такі висловлювання можна було приводити далі, але й без того домінує думка, що українське суспільство зачепило потаємний нерв Заходу, розпочавши мирну боротьбу за демократію та верховенство права на холодних вулицях і майданах України; помаранчева революція спричинила в пресі, передусім у німецькій, американській, польській, справжній “інформаційний феєрверк”. Ця тема була на перших сторінках закордонних видань.

Підсумовуючи вище викладене, можна сміливо стверджувати, що помаранчева революція лише розпочалася. Та навіть без огляду на її продовження масові протести є важливим здобутком: вони великою мірою змінили ментальність народу. У когось події грудня 2004 року змінили світосприйняття,  комусь уселили надію на краще майбутнє, когось змусили пишатися своїм народом і щиро любити Україну, а комусь дали зрозуміти, що кожен із нас у змозі змінити історію, майбутнє України. Мовлячи іншими словами, “Майдан” дав населенню України досвід спільних історичних дій, він став втіленням солідарності, єдності, взаємодопомоги, боротьби заради високих ідей. Дивно, але особливістю помаранчевої революції є її миролюбність, навіть святковість.

Минув 2004 рік. Рік очікувань, надії, віри та переживань. Рік, який іще довго будуть пам'ятати сучасники, оцінювати та аналізувати експерти, який буде обговорюватися політиками та громадськими діячами, назавжди ввійде в аннали української історії. Рік Виборів Президента України... Виборів саме з великої літери, тому що відбулися без передачі влади “спадкоємцеві”, без приходу до влади злочинним шляхом. Це вибір українського народу, громадянина, людини. Людини, яка зробила свій вибір незалежно, самостійно, без тиску і примусу, без страху суворо відповісти за власні погляди. Рік Помаранчевої революції.