Формування колекцій та пам’яткознавча діяльність Музею українського мистецтва в Харкові (1920-1933 рр.)

Романовський Валерій Станіславович

Музей українського мистецтва (далі – МУМ) виник на базі давніших колекцій, які необхідно було зберегти в нових соціальних умовах. Цей заклад постав у 1920-1922 рр. як Церковно-історичний музей. 1920 р. реорганізацію музеїв у Харкові координував ГубКОПМИС, при якому діяла музейна секція. Переміщення старих колекцій до нових музеїв у 20-х рр. не завжди було виправданим, але про формування МУМ цього сказати не можна. Це був перший, створений за радянської влади, державний музей всеукраїнського значення, що спеціалізувався на вітчизняному мистецтві. Його колектив, керований великим ентузіастом С. Таранушенком, на ділі закладав основи українського мистецтвознавства ХХ ст. Завважимо, що лише в першій чверті ХХ ст. з’явилися загальні курси історії українського мистецтва окремими виданнями (М. Голубця у Львові та Д. Антоновича в Празі).

У фондах музею було об’єднано три давніших колекції церковних цінностей, що відразу сприяло тематичній визначеності напрямів досліджень.

1. Церковний відділ Музею красних мистецтв і старожитностей Імператорського Харківського університету. Після ХІІ археологічного з’їзду, що відбувся в Харкові 1902 р., в університетському музеї залишилися церковні експонати з виставки, зібрані та впорядковані переважно проф. Є. К. Рєдіним. Університетський музей створювали й оберігали професіонали, але він не мав достатніх приміщень. 1920 р. церковний відділ університетського музею відійшов до Церковно-історичного музею (згодом – МУМ).

2. Харківський єпархіяльний церковно-археологічний музей (діяв у 1913-1918 рр.). Єпархіяльний музей тимчасово існував із 1903 р. при Харківській духовній семінарії, успадкувавши частину експонатів ХІІ археологічного з’їзду, які передбачалося повернути до храмів. Над створенням музею працював насамперед його завідувач, протоієрей П. Г. Фомін, який входив до підготовчого комітету ХІІ археологічного з’їзду (1900 р.). 1912 р. по вул. Каплунівській, № 4 збудовано Єпархіяльний будинок, де розмістився музей разом із типографією та бібліотекою. Праці музею сприяли науковці Харківського університету та члени українського архітектурно-мистецького відділу Харківського літературно-художнього гуртка. Проте загрози нищення пам’яток української архітектури ускладнювали їхні стосунки з церковною владою. На початку 1918 р. складачі єпархіяльної типографії захопили залу музею, скинули експонати в купу та влаштували небезпечну газетну складальню. Протести пам’яткознавців проти погромницьких дій адміністрацій Єпархіяльного будинку та газет «Жизнь», «Русская жизнь» та «Возрождение» не мали наслідків. На початку 1919 р. радянська влада реквізувала горезвісну друкарню. Разом із тим, постала загроза об’єднання харківських музеїв у театрі «Ампір» [8, арк. 5-5 зв.; 2, арк. 16-72; 7, арк. 15-15зв.]. За цих умов професор Ф. І. Шміт наполягав на передачі єпархіяльних колекцій університету. 1920 р. церковний відділ університетського музею та погромлений єпархіяльний музей були реорганізовані в Церковно-історичний музей під керівництвом С. Таранушенка – учня проф. Шміта. Це усувало стару проблему роз’єднаності колекцій церковних цінностей після ХІІ археологічного з’їзду. П. Г. Фомін залишався хранителем музею, а 1934 р. перейшов працювати реставратором до Української картинної ґалереї. 1938 р. його розстріляли за абсурдним звинуваченням в «антирадянській» і «фашистській» діяльності.

3. Волинське єпархіяльне давньосховище (існувало в Житомирі з 1893 р.). Архієпископ Модест (Д. К. Стрельбицький) сприяв його становленню, але спрямовував діяльність музею відповідно до державної ідеології й офіційних церковних канонів. Завідував музеєм випускник Київської духовної академії, краєзнавець, викладач історії Волинського жіночого училища духовного відомства Орест Фотинський (1863-1931 рр.). Його найближчим сподвижником був протоієрей Микола Трипольський, який керував спорудженням будинку під музей і бібліотеку на Вільській вулиці. Але через брак коштів у Церковно-археологічного товариства до початку ХХ ст. будинок передали в оренду Товариству опікунства про тверезість і народну чайну. Народолюбство й українофільство Фотинського спричинили його усунення з музею та від викладання історії в училищі, де він мусив читати курс математики. У 1897-1900 рр. О. О. Фотинський брав участь у заснуванні Товариства дослідників Волині [1, с. 4; 5, с. 11-16]. 1911 р. до Волинського давньосховища було передано експонати з Володимир-Волинського давньосховища (зокрема 100 рукописів, 500 стародруків). Під час Першої світової війни (1915 р.) частину експонатів евакуювали до Харкова. 1920 р. ці пам’ятки передані Церковно-історичному музею. У жовтні 1941 р., під час евакуації волинських музейних цінностей із Харкова на схід, ешелон було знищено. Уцілілі експонати потрапили до ХІМ та ХДНБ ім. В. Г. Короленка.

Харківський церковно-історичний музей займав 8 кімнат колишнього управління попечителя навчального округу. Спершу заклад підпорядковувався Головмузею й успадкував від нього спільно надбані матеріяли з історії архітектури. Навесні 1921 р. музей розмістив в актовій залі університету виставку «Старий Харків та Слобожанщина в будівництві». Згодом до музею надійшли невеликі приватні колекції та мистецькі цінності, вилучені з церков 1922 р. й, з огляду на складність обставин, урятовані для науки [6, с. 153].

Після розформування Головмузею, згідно з постановою НКО, заклад підпорядковано Науковому комітету й 18 серпня 1922 р. отримав назву «Музей українського мистецтва» [6, с. 154]. На той час у ньому зберігали мистецькі цінності ХІІ-ХІХ ст. (твори образотворчого та монументального мистецтва, металопластику, церковне спорядження, вишиванки, тканини, фонд фотографій).

На середину 20-х рр. у штаті музею працювали лише директор, два наглядачі та прибиральниця. Згодом з’явилися посади наукових співробітників, бухгалтера тощо [4, с. 61]. При МУМ діяла аспірантура з українського мистецтва, археології та етнографії. Музей контактував із науково-дослідною катедрою історії української культури, численними музеями; при ньому діяв науковий мистецтвознавчий гурток.

До кола досліджень МУМ входило вивчення не лише рухомих пам’яток, але й архітектурних (фотографування, обміри, виготовлення креслеників, опис). Спрямованості праці музею відповідає Таранушенкова монографія «Покровський собор у Харкові» (1923 р.). Директор С. Таранушенко видав із логотипом МУМ монографію «Мистецтво Слобожанщини ХVІІ-ХVІІІ вв.» (1928 р.). Йому належать річні звіти й огляди роботи музею, які є важливими джерелами з його історії [6, с. 155-166].

Уже 1924 р. Таранушенко написав «Начерк історії Харківського музею українського мистецтва» (Відчитна виставка за 1923 р., с. 5-12). Звітна виставка 1923 р. привабила відвідувачів і пресу. 1923 р. музей підготував до огляду колекцію українських килимів і С. Таранушенко присвятив цій проблемі ґрунтовну розвідку зі світлинами та каталогом експонатів (1924 р.). На другій звітній виставці 1924 р. МУМ мав такі відділи: килими й коци, плахти, вишиванки, кераміка, гутні вироби, писанки, різьблення на дереві, розписи хат [6, с. 131-159]. У 1925-1926 рр. МУМ сформував відділи архітектури, живопису та скульптури, мав великі колекції ткання, вишиванок, іконопису, дерев’яного різьблення, кераміки, металопластики, креслень, фотографій, рукописів і стародруків.

Але персональний склад був нечисленним: директор (проф. Таранушенко), старший охоронитель (Д. Чукин), в. о. молодшого охоронителя (О. І. Чудновська). Співробітниками музею й учасниками експедицій були Жолтовський, Прус, Павленко, Щепотьєва [6, с. 605]. Інвентаризацію та каталогізацію цінностей працівники музею здійснювали згідно зі своїми дослідницькими нахилами: Василь Прус спеціалізувався на кераміці, Марія Щепотьєва вивчала килимарство та шиття, Павло Жолтовський – рукописи, стародруки, церковні речі [4, с. 26, 367].

Про працю музею в 1926 р. свідчить допис його співробітника Павла Жолтовського в часописі «Бібліологічні вісті». 1926 р. було влаштовано виставку рукописів, до якої музей видав путівничок. Харківський музей українського мистецтва мав значну бібліотеку з рукописів та стародруків (близько 350 примірників), успадкованих від Волинського давньосховища, виставки ХІІ археологічного з’їзду, Харківського єпархіяльного музею тощо. Цінності книгозбірні датовані кінцем ХV – ХVІІІ ст., деякі рукописи – ХІХ – початком ХХ ст. Усі рукописи дослідила й каталогізувала співробітниця музею М. Корнеєва. 1926 р. розпочато складання повного карткового каталогу й фотографування найцікавіших примірників [3].

Працівники МУМ збагачували фонди під час щорічних тривалих експедицій на теренах усієї України та поза її межами. Активними учасниками експедицій були І. Воскобойник, П. Жолтовський, Ф. Ковальчук, Х. Кохан, С. Таранушенко, Д. Чукин. У міру можливостей МУМ також купував мистецькі цінності. На 1928 р. заклад зберігав 11 тисяч експонатів, які були вже інвентаризовані [4, с. 372].

До 1926 рр. МУМ розташовувався на другому поверсі будинку, в якому тепер працює Харківський міський архів (до революції – корпус університету біля Успенського собору). З осені 1926 до 1933 р. МУМ використовував приміщення на другому поверсі колишнього Архієрейського будинку. Споруда 1820-1826 рр. збереглася понині: вул. Університетська, 8 (у 20-х рр. – вул. Вільної Академії, 6/8). На зламі 20-х – 30-х рр. у цьому будинку тіснилися відразу три музеї: МУМ, Харківський державний художньо-історичний із колишніми університетськими колекціями західноєвропейського та російського мистецтва, а також Соціальний музей імені товариша Артема. Працівники МУМ лише мріяли про приміщення з достатнім місцем для виставок [4, с. 61, 271, 372, 374, 375].

У грудні 1927 р. в МУМ діяла виставка проектів пам’ятника на могилі Т. Шевченка. У 1928-1929 рр. МУМ працював над організацією виставки новітньої української графіки [6, с. 182-183]. 1930 р. вдалося підготувати виставку творів видатного художника та етнографа П. Мартиновича й путівник до неї [4, с. 59, 371, 375]. 1931 р. організовано ретроспективну виставку ґравюр В. Касіяна [6, с. 201]. 1932 р. музей працював над виставкою кераміки [4, с. 379].

Кістяк колективу МУМ складали послідовники С. Таранушенка.

Чукин Дмитро Григорович (1909-1978 рр.) – учень С. Таранушенка; старший асистент МУМ та співробітник Інституту матеріяльної культури. 1931 р. в Харкові надрукував праці «Боровиковський» та «Василь Касіян».

У січні 1926 р. Павло Жолтовський (1904-1986 рр.) приїхав до Харкова з Волині. Узимку 1926 р. мешкав у кабінеті Таранушенка, згодом знайшов притулок на Основі, в 1928-1929 рр. – у підвалі музейного будинку, а в 1931-1933 рр. влаштувався в оселі родини співробітника МУМ Д. Г. Чукина по вул. Котляревській, №46 [4, с. 53, 64, 367, 378, 451, 545]. У 1926-1928 рр. за рекомендацією волинського етнографа В. Г. Кравченка Жолтовський був хранителем МУМ, а 1928 р. директор музею, професор Таранушенко, клопотав в Упрнауці про затвердження його на посаду наукового співробітника [4, с. 485]. У 1927-1928 рр. Жолтовський опрацьовував тему досліджень «Вотняні привіски, як пам’ятки мистецтва в українській металопластиці». Як син священика з незакінченою вищою освітою, до аспірантури він не потрапив. Із 1930 р. Жолтовський працював заступником директора МУМ. У 1932 р. отримав диплом музейника та мистецтвознавця в Київському художньому інституті [4, с. 64, 373, 460-461, 517].

1933 р. ДПУ сфабрикувало фальшиву справу про контрреволюційну організацію музейників у Харкові (т. зв. «російсько-український фашистський блок»). У цій справі органи ДПУ заарештували пам’яткознавців різних закладів.

Протягом 1930-1934 рр. відбулася остання передвоєнна реорганізація харківських музеїв, що збіглася з репресіями провідних пам’яткознавців 1933 р. 5 жовтня 1935 р. було відкрито Українську державну картинну ґалерею (1935-1941 рр.), яка поєднала, насамперед, колекції ліквідованих Харківського державного художньо-історичного музею та МУМ, а також художніх відділів інших музеїв (вул. Басейна, 18). Очевидно, МУМ припинив діяльність уже 1933 р., бо восени Д. Г. Чукин писав П. М. Жолтовському: «… ми вже не ми а Картинна галерея. Вчора був підписаний наказ та включено нас в картинну галерею. Є вже й приймальна комісія (Хвиля, Рудяков, Горбенко, Гінзбург, Петрицький і ще хтось» [4, с. 498]. С. А. Таранушенка заарештували в ніч на 14 жовтня, Д. Г. Чукина 26 жовтня, П. М. Жолтовського – 20 листопада 1933 р.

16 жовтня 1933 р. заступник наркома освіти УСРР А. Хвиля (Олінтер) у наказі «Про ліквідацію МУМ та ХДХІМ і передачу фондів художніх експонатів їх до Всеукр[аїнської] картинної галереї» повідомив, що Музей українського мистецтва та Харківський державний художньо-історичний музей «не виконали покладених на них завдань, а їх особовий склад засмічено буржуазно-націоналістичними, контрреволюційними елементами» (Бюлетень Народнього комісаріату освіти, № 41) [6, с. 13].

Насправді ж нечисленний колектив МУМ за скрутних матеріяльних умов належно виконував свої безпосередні завдання. Було опрацьовано старі колекції, здійснено ґрунтовні дослідження пам’яток, за стислі терміни значно розширено тематичну спрямованість фондів, у міру можливостей забезпечено їхню популяризацію. Як наслідок репресій, у 30-х рр. музейна справа стала складовою частиною державної системи ідеологічної пропаґанди та потрапила в цілковиту залежність від галузевих функціонерів.

Джерела та література

1. Грузська Л. П. Житомирський краєзнавчий музей: етапи розвитку та постаті [Текст] / Л. П. Грузська, Н. І. Маслова // Краєзнавство та музейна справа в Україні : матеріали Всеукраїнської наук.-краєзн. конф., присв. 145-річчю заснування Житомирського обл. краєзн. музею (27-29 жовтня 2010 р.). – Житомир : М. Косенко, 2010. – С. 3-10.

2. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-820.– Оп. 1. – Спр. 3г.

3. Жолтовський П. Харківський музей українського мистецтва [Текст] / П. Жолтовський // Бібліологічні вісті / Український наук. ін-т книгознавства. – К., 1926. – № 4. – С. 99-100.

4. Жолтовський П. М. Umbra vitae: Спогади. Листування. Додатки [Текст] / П. М. Жолтовський ; за ред. О. О. Савчука ; передм. М. І. Моздира ; наук. коментар В. С. Романовського ; підг. тексту Ж. Д. Сімферовської, О. О. Савчука, В. С. Романовського ; підг. та коментарі до листування І. Ю. Тарасенко, С. І. Білоконя. – Х. : Савчук О. О., 2013. – 608 с.

5. Костриця М. Ю. Біля витоків наукового пізнання краю [Текст] / М. Ю. Костриця // Краєзнавство та музейна справа в Україні : матеріали Всеукраїнської наук.-краєзн. конф., присв. 145-річчю заснування Житомирського обл. краєзн. музею (27-29 жовтня 2010 р.). – Житомир : М. Косенко, 2010. – С. 11-17.

6. Таранушенко С. А. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр.: монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали [Текст] / С. А. Таранушенко ; упоряд. О. Савчук, М. Красиков, С. Білокінь ; наук. ред. М. Красиков ; авт. статей Т. Косміна, В. Сушко, В. Цибка, В. Пуцко, І. Чернікова. – Х. : Савчук О. О., 2011. – 692 с.

7. Центральний державний архів вищих органів державної влади та управління України, м. Київ. – Ф. 166. – Оп. 1. – Спр. 691.

8. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 2017. – Оп. 1. – Спр. 1076.