Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Ще десять років тому школи, бібліотеки і музеї були чи не єдиними місцями здобуття знань, необхідних для соціального успіху. Сьогодні ж є Internet, велика кількість книг, телевізійних програм та науково-популярних, художніх фільмів, в тому числі і освітньої спрямованості. Вони не лише надають інформацію, але і справляють враження. Проте, їм ніколи не стати конкурентами музею за однієї умови: дозволити відвідувачу не лише бачити, чути, але й доторкнутись до музейного предмету. Це те, чого ніколи не дадуть сучасні технології. Проте, в традиційних експозиціях торкатись до предметів не можна, що викликано рядом об’єктивних причин. Отже, необхідно шукати нові форми музейної роботи, створювати новий тип експозиції, міняти сам підхід до співпраці зі школами.
Очевидно, що в світі комп’ютерних технологій звичайні музейні експозиції не можуть задовольнити всіх вимог сучасного відвідувача. Саме тому проблема залучення відвідувача до музею сьогодні стоїть як ніколи гостро. Дітей, а саме вони і є головною цільовою аудиторією краєзнавчих музеїв в невеликих містах, необхідно переконувати, що в музеї може бути не лише пізнавально, але і цікаво, формувати в них стійку потребу і навички спілкування з пам’яткою, з музеєм[6, с.12].Тому спостерігається посилення уваги до активних культурно-освітніх процесів. [1, с.549]. Як результат постала необхідність розвивати такий напрямок роботи, як музейна педагогіка. Нажаль, на сьогодні в Україні серед музейних співробітників музейна педагогіка не користується популярністю. Не має навіть однозначного визначення самого терміну, адже педагоги і музеєзнавці по різному бачать предмет, об’єкт, зміст та методологію музейної педагогіки. Хоча на Заході цей вид роботи має довгу історію.
Термін "музейна педагогіка" вперше з'явився в Німеччині у 1934 р. На сьогодні – це комплексна наукова дисципліна, яка формується на поєднанні музеєзнавства, педагогіки та психології.Вона вивчає освітні аспекти музейної комунікації. Її теоретична база ще окреслюється, а практичною необхідністю і сьогодні залишається об'єктивне пізнання закономірностей її розвитку, міждисциплінарних зв'язків, формування наукового апарату.
В СРСР вперше було поставлено питання про необхідність розробки музейної педагогіки на науковому семінарі "Роль художніх музеїв в естетичному вихованні школярів" у 1973 році в Москві.Але послідовного розвитку цей процес так і не отримав. Утвердженню терміна "музейна педагогіка" в сучасному російському музеєзнавстві сприяла ситуація, пов'язана з новими реаліями суспільного розвитку 1990-х рр. та змінами в системі освіти, головним завданням якої, як підкреслено в Концепції загальної та середньої освіти, є духовний та інтелектуальний розвиток особистості.
В Україні, на жаль, впровадження музейної педагогіки не набуло цілеспрямованого, систематизованого характеру. Не вироблено загальних методик роботи з учнівською молоддю, спеціалістів з даної спеціальності не готує жоден ВУЗ, практично відсутня музеєзнавча навчально-методична література. Тому кожен музей вирішує дане питання по своєму, загалом керуючись власним досвідом та інтуїтивно здогадуючись, як потрібно будувати музейне заняття, щоби воно було цікавим для дітей.
Ми послуговуємось визначенням Гайди Л.А, за котрим музейна педагогіка є міждисциплінарним науковим напрямом, головним завданням якого є залучення потенціалу історико-культурних надбань людства в систему освіти. Перспективною є розробка методик роботи з відвідувачами, які змінюють їх роль і позиції у музейно-педагогічному процесі. Основна увага має концентруватись на дитячій та молодіжній аудиторії, а провідною тенденцією є перехід від її епізодичних зустрічей з музеєм до створення багатоступеневої системи музейної освіти.
Головною відмінністю між звичайною оглядовою екскурсією та музейним заняттям є можливість застосування інтерактивних методів роботи з дітьми. Термін «інтерактивний» прийшов до нас з англійської мови і має значення «взаємодіючий». Під інтерактивними методами розуміють рівноправну взаємодію педагога, а в нашому випадку – працівника музею, та дитини. За умови, коли час екскурсії обмежений 20-30 хвилинами, максимально, єдине, що можна застосувати, це прийоми бесіди. Але враховуючи, що діти прийшли до музею, аби відпочити від школи, вони не бажають відповідати на запитання екскурсовода. Цього їм вистачає і в школі. Тому навіть цей елемент із інтерактивного методу мало чим може оживити екскурсію.
Час музейного заняття також часто буває обмеженим все тими ж 30 хвилинами. Проте, на ньому не ставиться за мету пробігти 4-5 залів музею. Обрана вузька тема. Діти знаходяться в одному залі. Це значно заощаджує час, котрому варто знаходити краще застосування.
Як соціальний інститут, музей є відображенням того конкретного часу, в якому він існує. Так склалось, що освітньо-виховну діяльність музеїв часто пов’язують з освітньо-виховною діяльністю школи, а саме зі шкільною програмою [3, с.534-547]. Кожен великий розділ з історії України за шкільною програмою має завершуватись уроком на тему «Наш край в згаданий час». Частіше за все саме з цієї теми у вчителів найменше інформації. Адже загальноукраїнські підручники не можуть містити інформацію про кожен окремий регіон, а шукати додаткову інформацію у вчителів не має ні часу, ні бажання. Часто така інформація не є доступною широкому загалу. А, як відомо, пам’ятки археології і добутий археологічний матеріал є одним із багатющих джерел для вивчення давньої історії рідного краю [7, с.13]. Саме робота у форматі «школа-музей» дає відчутні результати в процесі формування знань та вмінь школярів, у їхньому патріотичному та естетичному вихованні. Але зрозуміло, що скорелювати експозиційну роботу музею так, щоб вона відповідала шкільній програмі, неможливо. І саме тут в пригоді стають музейні заняття, які можуть проводитися як на базі музею, так і на базі школи. Науковий співробітник музею, на відміну від вчителя має значні знання саме в історії конкретного міста протягом всього його існування.
Саме тому співробітниками нашого музею були розроблені заняття «Дітям про археологію» та «Чугуївщина: погляд крізь віки», котрі базуються на археологічному матеріалі, наявному в краєзнавчому відділі Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна. Заняття розраховані на будь який шкільний вік, починаючи з початкової школи і закінчуючи випускними класами. Ці два заняття можуть бути як окремими, так і доповнювати одне одного. Поставлені декілька проблем, котрі вирішуються в ході цих занять: пояснити дітям, що таке археологія і чим вона відрізняється від історії; надати інформацію про наш край за період починаючи з неоліту і закінчуючи ХІІІ ст. н.е.; розвинути у дітей зацікавленість до пізнання історії свого краю, а також виховання у них бережливого ставлення до історико-археологічних пам’яток [5, с.7-8].
Зрозуміло, що методи роботи в початковій і старшій школі різняться, що викликано об’єктивними причинами. Перша з них – вікові особливості сприйняття інформації. Друга – загальний рівень обізнаності.
Заняття як в молодшій школі, так і в старшій, проводиться в формі мандрівки часом. Діти з радістю розповідають, куди вони мандрували. Учні мають співвіднести ту інформацію, котру вони отримають у ході заняття, з власним життям та накопиченим досвідом. Старшим школярам доволі легко пояснити, що наша мандрівка буде відбуватись не простором, а часом з вказуванням конкретних дат та кількості часу, котрий віддаляє нас від тих епох. Проте, в початковій школі поняття часу ще не розвинене. Тому, розповідаючи дітям про періоди і епохи опиратись на дати неможливо. Доводиться використовувати загальні слова – «давніше», «перед тим», «потім».
Старшим же школярам, котрі з 5 класу починають знайомитись з історією, можна давати поняття про епохи, періоди, племена. Для прикладу, якщо в молодших класах просто розповідають про геніальні досягнення людей (приручення вогню, тварин та рослин, освоєння металів та глини, винайдення колеса), то, починаючи з 5 класу можна говорити, що це відбулось в неоліті, а після 9 – уточняти рамки цієї епохи з огляду на регіон.
Археологія для більшості з них – лише пошук матеріальних цінностей, золота. Тому першочерговим завданням є дати школярам саме поняття про науку. Пояснювати нижню дату археології часом появи людини на планеті можна лише з 5 класу, адже до того діти мало задумуються над тим, як виникло життя і людина в тому числі. Тому, в початковій школі дітям демонструються примітивні знаряддя праці і говориться, що саме такими знаряддями праці користувались самі древні люди на нашій території. Зі старшими ж дітьми уже можна поговорити про різні теорії походження людини, поступово підводячи їх до еволюційної теорії. Учням всіх вікових категорій необхідно пояснювати взаємозв’язок історичних епох, а також їх (учнів) причетність до іншого часу, другої культури через спілкування з пам’ятками історії і культури [6, с.12]. З метою викликати зацікавленість археологією, як у старших, так і у молодших школярів, в кінці заняття можна продемонструвати певні речі, призначення котрих залишається загадкою. Дітям цього достатньо, аби пояснити такий вислів, як «білі плями» в історії. Особливо цікаво чути варіанти призначення того чи іншого предмету від самих учнів. Це означає, що вони не просто прослухали певну кількість інформації, а навіть до певної міри засвоїли її.
Для всіх вікових груп в якості підведення підсумків про саму науку археологію пропонується зібрати археологічні пазли – зображення горшка. Звісно, складність таких пазлів варіюється в залежності від віку учнів. А також, особливо в початковій школі, можна запропонувати дітям намалювати археологічні знахідки так, як це роблять археологи.
В ході роботи з початковими класами акцент робиться на максимальну візуалізацію. Так, використовуються фрагменти мультфільмів, яскраві картинки і мінімум наукового пояснення. Для старших класів підібрані більш ємні зображення, мультфільми змінені науково-популярними фільмами (хоча деякі фрагменти освітніх мультфільмів вони також дивляться з задоволенням), допустиме оперування основними науковими термінами та поняттями, не заглиблюючись в поліваріантність їх значень.
Основним же завданням є надання інформації про давню історію самого міста та його околиць в давній час, спираючись на відомості з археології. На сьогодні склалась така ситуація, що діти не бачать власного краю у контексті історичних подій, тим більше це стосується подій сивої давнини. Крім того, вирішуючи це завдання, необхідно створювати цілісну уяву про процес виникнення, становлення і розвитку оточуючої дійсності. Для того, аби школярі всіх вікових категорій краще зрозуміли те місце, котре рідний край займав в історичному процесі, нами демонструється карта регіону з нанесеними на неї археологічними об’єктами. Потім, в ході розповіді про подальші епохи, ми розповідаємо дітям, що на нашу територію люди приходили і з Кавказу, і з Центральної Європи. А також розселялися звідси на значні території. Тому, наш край ніколи не був ізольований від загальноісторичного процесу. Розповідь про кожну історичну епоху, представлену в регіоні, супроводжується демонстрацією дітям відповідних артефактів. На закріплення пройденого матеріалу клас, якщо він не великий за кількістю, можна розділити на дві групи. Одна з них буде розкладати реальні артефакти на столі з врахуванням хронології. А інша група має на дошці закріпити зображення тих самих або інших артефактів. А потім порівняти результати двох груп і внести в них корективи.
Є ще одне завдання, постановка котрого на сьогодні стоїть досить гостро з огляду на поширення так званої «чорної археології». Безкарність таких дій криється не лише в недосконалості законодавства. Проблема криється ще і в низькій археологічні грамотності населення. А саме в школі і закладається фундамент цієї та інших видів грамотності. Тому досить важливо дітям пояснити цінність всього археологічного матеріалу, а не лише «золота». Необхідно пояснити, що порушений одного разу культурний шар, вже ніколи не буде таким же, витягнуті з землі речі назад вже не покладеш [2, с.11-12.]. Аби пояснити шкоду від таких непрофесійних втручань і для пояснення того, що цінність може бути не лише матеріальною, використовується фрагмент одного з популярних мультфільмів, котрий цікавий молодшим школярам, але також справляє враження і на старших. Крім того, в кінці заняття нами використовується інформація про те, що історія – найцінніше з того, що є в людини. Наша пам’ять – одна з ознак, за котрою людина відрізняється від тварин. Необхідно пам’ятки історії оберігати, зберегти для наступних поколінь. Так, апелюючи до емоцій дитини, можна вирішити одне з найважчих педагогіко-психологічних завдань – включення загальнолюдських цінностей до внутрішнього духовного світу дитини. [6, с. 7]
Отже, краєзнавчий матеріал має великий потенціал в ході вивчення історії в школі. Історичне краєзнавство є одним із джерел збагачення знаннями про рідний край, виховання любові до нього і формування громадянський понять і навиків. Саме через такий матеріал розкривається взаємозв’язок загальноісторичного і конкретного в історії. Саме археологічні джерела в зв’язку з їх наочністю, можливістю доторкнутись до них, але разом з тим загадковістю, викликають у школярів найбільший інтерес. На території Чугуївщини представлені всі археологічні епохи, починаючи з неоліту. Тому на прикладі лише цього одного регіону можна досить повно показати його зв’язок і з історією України і з історією Харківщини [7, с.13-14].
Музеям нагально слід вирішити проблему урівноваження своїх функцій: збереження історичних пам’яток – з одного боку, і їх доступності – з іншого. Тоді музеям не буде рівних, тоді музеї отримають більш важливе місце в житті суспільства. До них будуть йти як до філософа чи майстра – добровільно, і отримувати знання і попит з роздумом, через дію, відчуття і на особистому прикладі.
Масове відвідування музею «всім класом», як і традиційна класно-урочна система освіти, що у свій час позбавила світ від безграмотності, тепер не відповідають потребам часу. Сучасне (постіндустріальне, інформаційне) суспільство вимагає розвитку індивідуальності, а не стандартних навичок, і ставить творче мислення вище ніж слідування єдиному зразку. Тому від музею відвідувач чекає вражень, живого та online спілкування, можливості «культурно відпочити». Якщо відвідини музею супроводжуються радістю, захопленням, здивуванням і іншими позитивними емоціями, то в музей хочеться прийти знову й знову.
Література
1. Гайда Л.А. Другий всеукраїнський музейний фестиваль та актуальні аспекти розвитку музейної педагогіки //Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. С.549-557
2. Горбовцов А.А. Вопроси охраны и пропаганды археологических памятников в школе. // Проблемы археологии Сумщины. Тезисы докладов обласной научно-практической конференции. – Сумы, 1989. – С.11-12.
3. Карасенко В.Ю. Як повернути дитину в музей, або як повернути музей дитині? //Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вип. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. С.534-547.
4. Классова О.А. "Музейна педагогіка: проблеми і досягнення" //www.artmuzeum.kr.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=115%3A-q-q&catid=34%3Ademo-category&Itemid=53
5. Крыганов А.В. Охрана и исследование памятников археологии в системе внешкольного обучения и воспитания учащихся. //Проблемы археологии Сумщины. Тезисы докладов обласной научно-практической конференции. – Сумы, 1989. – С.7-8.
6. Панкратова Т.Н.; Чумалова Т.В. Занятия и сценарии музейной педагогики для младших школьников. Первые шаги в мир культуры. – М.: Гуманитарный издательский центр. – 2002. – 159 с.
7. Пискун В.Н. Использование памятников археологии в краеведческой работе в школе. Проблемы археологии Сумщины. Тезисы докладов обласной научно-практической конференции. – Сумы, 1989. – С.13-14.