Панель користувача
Про музей
Історія Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова: створення, розвиток, сучасність

 
Логотип Харківського історичного музею з поштового конверту Укрпошти

Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова веде свій родовід від Музею Слобідської України імені Григорія Савича Сковороди, створеного 21 січня 1920 року шляхом реорганізації мережі музейних закладів Харкова.
 
 
Сюди увійшли кращі колекції: 
  • Музею витончених мистецтв і старожитностей Імператорського Харківського університету (1835-1837 рр.);
  • Харківського міського художньо-промислового музею (1886 р.);
  • Етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства (1904 р.).

Музей розміщувався в будинку колишнього художньо-промислового музею на Пролетарській площі.

Ім’я Григорія Савича Сковороди було присвоєно музею Слобідської України в 1922 році у зв’язку з 200-річчям з дня народження просвітителя.
 

 


Заснування музею

академік Микола Сумцов

Біля витоків музею Слобідської України стояв видатний вчений, етнограф, історик, громадський діяч, академік Микола Федорович Сумцов, широко відомий в Європі як дослідник народного побуту і світогляду. Микола Федорович Сумцов був першим директором музею (1920-1922 роки). Він особисто визначив структуру музею, що включала історичний, художній і етнографічний відділи та розробив наукові засади його діяльності. 

Пріоритетним напрямком роботи музею було всебічне «…вивчення українського народного життя, насамперед місцевого, в усіх відображеннях її різноманітних галузів». Вчений розробив і впровадив спеціальну програму збирання етнографічних матеріалів у ОхтирськомуХарківськомуІзюмськомуСтаробєльському повітах Харківської губернії, організував експедицію у Курську губернію, займався вивченням і систематизацією колекцій. 

Експедиції під його керівництвом поповнили музей старовинними українськими кахлями, моделями помешкань, повною обставою покуття, народним вбранням, обрядовими печивами, зразками керамічного, чинбарського, ковальського, золотарського та інших виробництв, мистецькими витворами. Складалися комплекси особистих матеріалів відомих діячів культури (Григорія Савича СковородиГригорія Федоровича Квітки-Основ’яненкаМикола Васильовича ГоголяЯкова Івановича Щоголева та ін.).

Основою художнього зібрання стала колекція картин та ескізів, яка заповідалася Сергієм Івановичем Васильківським. Подальше її поповнення було обумовлено регіональним характером музею. Колекції комплектувалися, в основному, витворами слобожанських художників.

Після смерті Миколи Федоровича Сумцова музей очолила його учениця і послідовниця Раїса Сергіївна Данківська. Вона намагалася здійснити нереалізовані задуми свого вчителя. Так, у травні 1925 року на базі музею відбулася Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, яка націлювала музеї на всебічне вивчення минулого та сучасності краю. При музеї були влаштовані етнографічні курси, створене Товариство друзів Музею Слобідської України, активним членом якого був відомий український історик Дмитро Іванович Багалій, музей видавав «Бюлетень», де друкувалися наукові праці з етнографії та звіти про роботу музею. Фонди музею у 1929 році налічували більше 21 тисячі експонатів.

На початку 30-х років ХХ століття більшість етнографічних установ була згорнута, наукові кадри зосереджені в Інституті історії матеріальної культури у Києві, а Музей Слобідської України імені Григорія Савича Сковороди з 1930 року став називатися Всеукраїнським історичним музеєм, пізніше — Українським державним історичним музеєм і, врешті-решт, Харківським державним історичним музеєм

Напередодні Великої Вітчизняної війни історичний музей був одним із найбільших музеїв України. В його фондах зберігалися понад 100 тисяч предметів. Це були численні археологічні, образотворчі колекції, багато інших пам’яток історії та культури Слобожанщини. В музеї працювали досвідчені фахівці своєї справи, такі як відомий археолог І. Ф. Левицький, мистецтвознавець Н. Л. Столбіна
 

 

Музей в роки Великої Вітчизняної війни

Музей в роки Великої Вітчизняної війни

 Війна нанесла дуже тяжкий удар зібранням Харківського історичного музею: частина речей була втрачена під час фашистської окупації, інша — дуже постраждала від бомбардування під час евакуації колекцій до Уфи (Башкирія). 

Вчасно евакуювати всі колекції музею не вдалося. Для вивозу колекцій трьох музеїв — Історичного музею імені Григорія Савича Сковороди, Центрального музею революції УРСР та краєзнавчого музею імені Артема було надано лише два вагони, в яких вдалося помістити тільки 22 ящика (із них 17 ящиків містили цінності історичного музею). Із фондів історичного музею для евакуації були відібрані вироби із дорогоцінних металів, колекції медалей та монет, деякі етнографічні та археологічні збірки, прапори, цінні предмета живопису.

На початку жовтня 1941 року (за три тижні до здачі міста) ешелон вийшов із Харкова, а вже 10 жовтня на станції Олексіївка Бєлгородської області прямим попаданням авіабомби один з вагонів був повністю знищений. Загинули директор історичного музею — І. Яблучник та директор музею революції — С. Компанієць. За розпорядженням коменданта станції музейні експонати були зібрані бійцями винищувального батальйону, упаковані у 8 ящиків та відправлені до Уфи, де пробули до 1944 року.

Доля колекцій, що залишилися у Харкові, була не менш драматична. Неевакуйовані колекції з самого початку окупації страждали від пограбувань — як стихійних, метою яких було отримання «сувенірів» на пам'ять про взяття Харкова, так і організованих робочою групою Оперативного штабу Розенберга, який відповідав за пошукові та евакуаційні операції, пов'язані з архівами, бібліотеками та музеями на окупованих територіях.

Катастрофічний стан, в якому опинилися музеї, позбавлені опалення, електроенергії, охорони, вимагав від окупаційної влади прийняття невідкладних заходів. Для полегшення вирішення всіх нагальних проблем у листопаді 1941 року міська управа об’єднала чотири музеї міста (історичний, краєзнавчий, антирелігійний та музей революції) в один — Музей Слобожанщини. Директором музею було призначено Олега Миколайовича Рудинського. Відновлення культурного життя міста могло б стати показником прийняття «нового порядку» населенням, тому місцева Управа вимагала від музеїв скорішого розгортання експозицій. 

В умовах холоду, голоду, відсутності кваліфікованих кадрів зробити це було нелегко, але нечисленні співробітники Музею Слобожанщини у стислі строки все ж таки виконали це завдання, і вже 14 грудня 1941 року в будинку по вулиці Університетській, 10 була відкрита експозиція відділу природи. Експозиція знайомила відвідувачів з минулим нашої планети, з давніми геологічними періодами, з розвитком рослинного і тваринного світу. В окремому розділі було репрезентовано комплекс матеріалів, що всебічно характеризували природу і клімат Слобожанщини. Етикетаж було подано німецькою та українською мовами.

Умови існування музею в окупованому місті змушували Олега Миколайовича Рудинського пристосовувати його роботу до вимог нової влади. Для кращого обслуговування німецьких солдат та офіцерів були організовані заняття з німецької мови для співробітників музею. Екскурсії у відділі природи йому доводилося проводити особисто, оскільки він добре володів німецькою мовою. Нерідко йому доводилося виїжджати до німецьких військових частин з лекціями з історії української культури, які він супроводжував демонстрацією оригінальних предметів. 

1 листопада 1942 року у приміщенні колишнього педагогічного інституту за адресою Сумська, 33 відбулося урочисте відкриття археологічної виставки, на якому були присутні представники німецького командування. Виставку могли відвідувати лише німці. Її побудова розцінювалася ними як ідеологічна акція, спрямована на доведення незаперечності прав німців на території, які займали племена готів у доісторичні часи. Тут були репрезентовані реконструкції найдавніших тварин, зокрема кістки мамонта, палеолітичне знаряддя з Гонцівської стоянки, численна кераміка та багато інших пам’яток археології, здобутих протягом десятиріч експедиціями В.О. Городкова,О.С.Федоровського, А.М. ПокровськогоВ.Ю.ДанилевичаВ.О. Бабенка.

Взимку 1943 року хід воєнних дій докорінно змінився не на користь окупантів і виставку вони вже не відвідували. В ніч з 14 на 15 лютого 1943 року будинок, де була розташована археологічна виставка, згорів. Речі, що уціліли, були перевезені співробітниками музею на вулицю Університетську, 10.

У серпні 1943 року при відступі німців з Харкова була вивезена велика частина етнографічних та образотворчих матеріалів XVII-XX ст. За період німецької окупації 1941-1943 рр. збірки харківських музеїв зазнали величезних, непоправних втрат. Загальна кількість знищених предметів, що належали історичному, краєзнавчому музеям та Музею Революції, перевищувала 300 тисяч одиниць

Діяльність співробітників музеїв в окупаційний період була виключно самовідданою, вони прикладали героїчні зусилля, щоб зберегти свої збірки, незважаючи на загрозу суворого покарання з боку окупантів та перспективу опинитися у лавах зрадників, які співпрацювали з німцями. Доля деяких з них склалася трагічно.
 

 

Історія музею у післявоєнний період

Музей у приміщеннях колишнього архієрейського будинку та магазину Жирардівської мануфактури (

 23 серпня 1943 року місто Харків звільнили від нацистських окупантів, а вже 28 вересня постановою РНК УРСР «Про поновлення роботи історичного музею в місті Харкові» було продовжено діяльність цього культурно-освітнього закладу. До фондів Харківського державного історико-краєзнавчого музею увійшли колекції колишніх Центрального музею революції УРСР, історичного музею імені Григорія Савича Сковороди та Харківського краєзнавчого музею імені Артема.

Відразу розпочалася напружена робота по рятуванню колекцій на місці спаленої археологічної виставки (Сумська, 33) та у будинку Історичного музею (Пролетарська площа, 2). Роботи тривали з 1943 по 1945 pік, було складено реєстр вцілілих музейних предметів, проведено їх систематизацію, опис та часткову атрибуцію.

Поступово до музею поверталися і інші колекції, причому як зі сходу, так і заходу. Так, восени 1944 року з Уфи до Харкова (через Київ) було доставлено вцілілі рештки колекції предметів з дорогоцінних металів, серед яких було чимало і археологічних речей. А в 1945 році до музею було повернуто розшукані бійцями Червоної Армії в місті Цедінін (Бранденбурзька провінція) декілька музейних предметів, вивезених окупантами під час війни. В 1945 році музею були передані експонати Харківського музею Великої Вітчизняної війни.

В цей час історичний музей займав приміщення колишнього архієрейського будинку та магазину Жирардівської мануфактури (вулиця Університетська 8 та 10).
 
В 1950 році музей переіменовано у Харківський державний історичний музей, а 27 жовтня 1965 року — Харківський історичний музей.
 

 

Директор музею Микола Воєводін

 У післявоєнні роки Харківський історичний музей, завдяки творчим зусиллям кількох поколінь працівників, перетворився на один з провідних центрів музейного будівництва в Україні. Гідним представником славної плеяди музейників України цього періоду став Микола Антонович Воєводін, який протягом 37 років (1946-1983) працював у Харківському історичному музеї, а з 1948 року і до кінця життя був його директором.
 

 

Picture

Діяльність Харківського історичного музею була багатогранною. Колектив наукових співробітників проводив значну науково-дослідну, експозиційну, фондову та науково-освітню роботу. Під керівництвом Миколи Антоновича Воєводіна важливого значення набуло наукове комплектування предметами, які характеризували радянський період історії регіону. Це дало змогу створити одну з перших в Україні повнопрофільну експозицію за цією тематикою, яка дістала визнання громадськості та музейних фахівців. 
 

 

 

Picture

 Активно продовжували вивчатись інші періоди, регулярно проводилися наукові експедиції у старі квартали міста Харкова та райони області, в ході яких, завдяки наполегливій праці музейних співробітників під керівництвом завідувачів відділами З.І.Брязкун та М.Ф. Уманського, були зібрані комплекси землеробських та промислових знарядь, побутових речей, предмети народної творчості. Саме у ці часи зібрання музею поповнили цінні археологічніетнографічні колекції, реліквії церковної старовини, цікаві пам’ятки історії і культури Слобожанщини, на базі яких стало можливим створення повнопрофільної експозиції музею з усіх періодів історії, виставок «До джерел з любов’ю» (Етнографія Слобожанщини), «Пам’ятки церковної старовини XVII — початку XX століття», «Відкриті фонди», «Таємничі скарби», що мало величезне значення у справі духовного відродження суспільства.
 

 

Музей в наш час

Picture 22 вересня 1992 року музей передано із державної до спільної власності територіальних громад  сіл, селищ, міст Харківської області.

У 2003 році Обласний державний комунальний заклад Харківський історичний музей було перереєстровано у Обласний комунальний заклад Харківський історичний музей. (Свідоцтво про перереєстрацію від 09.10.2003)

У 1997–2003 роках музей поступово переїздив із будівель, переданих відновленому Свято-Покровському монастирю, у будівлю колишнього ломбарду, що знаходиться по вулиці Університетській, 5

18 червня 2015 року музею присвоєно ім'я його засновника та першого директора - М. Ф. Сумцова.

Сьогодні Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова зберігає своє значення дослідницького, науково-методичного і культурно-виховного центру Харківської області.