Етнокультурна спадщина України у роки 2-ї світової війни: втрати, облік, реституція

Загальновизнано, що дві третини усіх культурних втрат колишнього СРСР у ІІ світовій війні складають втрати України. Значну частину втрачених культурних цінностей становлять пам’ятки етнокультури, що представляли національні реліквії, етногенез народу, його побут та  сакральне мистецтво: пам’ятки археології, козацькі старожитності, твори декоративно-вжиткового мистецтва, церковне начиння тощо.

Обставини й причини втрат українських етнокультурних цінностей були різними. Це, насамперед, свідоме нищення пам’яток згідно з тактикою “спаленої землі”; вивезення пам’яток з України до Німеччини, Румунії та Угорщини під час тимчасової окупації; переправлення з Німеччини до СРСР (в обхід України) внаслідок реституційного процесу. Облік втрат українських культурних цінностей у Другій світовій війні, що розпочався ще в 1942 році, спирався на дані радянські, які на сьогодні не можна визнати за цілком правдиві. Адже відповідальність за прорахунки радянської адміністрації та свідомі акції нищення намагалися покласти винятково на нацистів.

У даному матеріалі зупинимося на фактах втрат, пов’язаних з недбальством радянської адміністрації в перші місяці війни та з непрозорістю реституційного процесу в перші роки повоєння.

Евакуація українських музейних цінностей та архівних матеріалів під час ІІ світової війни – досі нерозкрите питання. Перевезенням на Схід музейних експонатів керували Рада з евакуації (Москва) та згодом військові ради фронтів. Вивозити цінності в евакуацію не встигали, бо часом дозвіл на вивезення надходив з Москви надто пізно. Неевакуйованими залишилися фонди музеїв 10 областей України. Можливо, що тільки менше половини евакуйованих музейних та архівних цінностей досягли свого місця призначення – дорогою їх бомбили, грабували. Так, з Івано-Франківського краєзнавчого музею 1941 року було вивезено в евакуацію вагон експонатів – тільки деякі речі повернулися до музею після війни; дорогою в евакуацію розгубилася частина цінних експонатів Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького; з 8 ящиків експонатів Нікопольського краєзнавчого музею у 1941 році дорогою в евакуацію зникло 6. Повного обліку евакуйованих з України музейних цінностей не було проведено.

Багато етнокультурних цінностей з українських музеїв, що не були евакуйовані, загинули під час бомбардувань, вибухів, у пожежах, або ж були вивезені нацистами на Захід. Частина цінностей була знищена радянською адміністрацією згідно з тактикою “спаленої землі”. Так, разом з Успенським собором Києво-Печерської лаври у листопаді 1941 року радянськими підривниками було знищено безцінну колекцію тканин з дарчими написами князів і гетьманів.

Ідея реституції вивезених нацистами культурних цінностей виникла ще в розпал війни. 5 січня 1943 року СРСР, США, Великобританія та п’ятнадцять інших держав-членів антигітлерівської коаліції підписали Декларацію про повернення пограбованих нацистами пам’яток. У ході Нюрнберзького міжнародного трибуналу над німецькими військовими злочинцями було вирішено розпочати реституцію культурних цінностей, переміщених з окупованих територій під час Другої світової. Ешелони з культурними цінностями попрямували на Схід. Реституції цінностей з американських складів було проведено 1945, 1946, 1948, 1952, 1953 та 1962 роках.

До 1948 року з американської військової Зони до СРСР були передані понад 500 тисяч об’єктів культурних цінностей. Майже третину з них складали українські культурні цінності. Значна частина з них так і не повернулася в Україну, залишившись у російських сховищах. Таким чином, щонайменше 18 фресок та їх фрагментів з Михайлівського золотоверхого собору опинилися у музеях Росії (11 з них на сьогодні вже повернуті). Той факт, що передана 1945 року Сполученими Штатами Америки з своєї зони окупації Німеччини до СРСР значна кількість музейних експонатів, пограбованих нацистами в Україні, донині перебуває у Російській Федерації, часом ще засекречена, ускладнює сучасний україно-німецький переговорний процес.