Економічні передумови і наслідки угоди “Ленд-ліз”

ЛЕНД-ЛІЗ (англ. lend - leas, від lend – давати в позику і leas – здавати в оренду) – система передачі Сполученими Штатами Америки в позику або в оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства і інших матеріальних ресурсів країнам, що приймали участь у війні проти гітлерівської Німеччини. В період другої світової війни (1939 – 1945 рр.). Закон про Ленд-ліз був прийнятий конгресом США 11 березня 1941 року.

Витрати США на проведення операцій по Ленд-лізу з 11 березня 1941 року по 1 серпня 1945 року дорівнювали 46 млрд. доларів, що становило біля 13,0 % всіх воєнних витрат США за роки війни і більше 50,0 % їх експорту. Всього постачання по Ленд - лізу становило: озброєння (включаючи судна) на 22102,0 млн. доларів , нафтопродуктів на 2317, обладнання і матеріалів на 9689, продовольства на 6089 млн. доларів. Транспортні і інші послуги становили 3755,0 млн. доларів, а інші витрати (будівництво заводів, витрати федеральних агентств) – 2088,0 млн. доларів. Постачання по Ленд-лізу окремим країнам виразилось в наступних сумах: 30269 млн. доларів країнам Британської імперії (в тому числі Англія – 16090, Індія – 2188, Австралія – 1382, Нова Зеландія – 299), 9800 – СРСР, 1406 у Францію, 631 в Китай, 421 – в латиноамериканські країни, 424 – в інші країни. В свою чергу США отримали від країн антигітлеровської коаліції різних товарів і послуг в порядку зворотного Ленд-лізу на 7,3  млрд. доларів.

Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринку, що сприяло підтриманню відносно високого рівня виробництва в США у цей період. Сутність Ленд-лізу полягала в тому, що уряд США за рахунок спеціальних бюджетних асигнувань на проведення Ленд-лізу і засобів, що відпускались військовим і морським департаментами, закуповує у американських монополій за накрученими цінами озброєння, боєприпаси і інші матеріали і, у відповідності з угодами, укладеними з країнами антигітлерівської коаліції, спрямовував ці матеріали своїм союзникам.

В угодах США з країнами, що отримали матеріали згідно Ленд-лізу, вказувалось, що при кінцевому визначенні винагороди за постачання згідно Ленд-лізу повинні бути враховані взаємні інтереси договірних сторін. Терміни і умови винагороди не повинні були ускладнювати торгівлі між країнами, які уклали угоду, а сприяти, до взаємного зиску, економічним відносинам між ними. Зокрема, мали бути передбачені міри по подоланню всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі, зниженню тарифів і ліквідації інших торгових бар’єрів . Матеріали знищені, втрачені і використані під час війни, не підлягали, згідно Ленд-лізу ніякій сплаті.

Стосовно урегулювання розрахунків по Ленд-лізу між США і СРСР велись важкі переговори, про це свідчить і такий факт, що до середини 1953 року всі питання урегулювання розрахунків ще не були завершені. З метою швидкого урегулювання розрахунків по Ленд-лізу, Радянський уряд пішов на значне збільшення глобальної компенсації за решту товарів, отриманих згідно цієї угоди. При цьому слід зазначити, що сума всієї компенсації була знижена урядом Сполучених Штатів Америки.