Діяльність М.Ф. Сумцова у Музеї Слобідської України ім. Г.С. Сковороди

На думку дослідників музейної спадщини вченого, найважливішим досягненням М. Сумцова у розвитку музейної справи в Україні було створенняМузеюСлобідської України ім. Г.С. Сковороди, який перетворився під керівництвом академіка на “найбільший науково-дослідний та культурно-просвітницький центр на Україні”. Музей виник внаслідок реорганізації у 1920 роцімузеїв Харкова, їх більш чіткого профільного визначення та упорядкування. В організації музею М. Сумцову допомагали Д. Зеленін, Д. Багалій, Є. Редін, а також співробітники музею О. Ніколаєв, Р. Данковська та Мокроус.

У розробленій М. Сумцовим програмі діяльності музею зазначалося, що завданням його є вивчення українського народного життя в усіх відображеннях його різноманітних галузей. “Переселення селянських мас, що відбувалися в часи революції з півночі СРСР на Україну, виникнення нових поглядів на життя створили зміни в українських будівлях, одежі, харчах, у виробництві, в мистецтві і т. ін. І конче потрібною є реставрація старих і нових впливів у пам’ятках народного побуту”.

Від початку свого існування музей мав чимало труднощів, які доводилося вирішувати М. Сумцову: 1) фінансова скрута, яка гальмувала закупку обладнання, предметів музейного значення, книг для музею, видавничу діяльність, проведення ремонту; 2) недовіра народних мас до вивчення побуту – музейників часто-густо сприймали за “шпигунів”; 3) відсутність опалення приміщення; 4) малий штат співробітників музею (з 1920 по 1923 рр. – 7 чоловік). Не дивлячись на складні умови, М.Сумцову все ж вдалося організувати роботу, започаткувати конкретні музейні справи. Він встиг за короткий час закласти фундамент у роботі музею, хоча зводити стіни йому вже не довелося (помер у 1922 р.).

Музей, розташований у приміщенні бувшого Харківського художньо-промислового музею (ХХПМ), за задумом М. Сумцова було поділено на три відділи: історичний імені Г. Квітки-Основ’яненка, художній імені С. Васильківського, етнографічний імені О. Потебні. Ці відділи в свою чергу ділились на підвідділи або групи.

Колекції музею весь час поповнювались за рахунок закупки предметів співробітниками музею, приватних пожертв та ціленаправленого збору. Результатом цієї роботи була поява нових відділів у структурі музею: рукописного, сковородинівського, відділу Т.Г. Шевченка. Особисто М. Сумцов, як пише Р. Данковська, “зібрав і приніс до музею колекцію стародавніх палітурок, склав сам опис цих палітурок і, таким чином, зробив початок нового відділу музею. Розшукував старанно портрети своїх товаришів та попередників по Харківському університету. Для книгозбірні музею розшукав та придбав цікаву й коштовну збірку книг по етнорафії етнографа Дікарьова,сам зробив реєстр та опис цих книг (60 примірників). Вже тяжко хворий Микола Федорович у 1921 р. зібрав колекцію 17 малюнків та карток стародавніх музичних інструментів”. Крім цього, М. Сумцов проводив екскурсії по місту (ним проведено 4 таких екскурсії: у грудні 1920 р. – на Катеринославську та Усовську вулиці; у січні 1921 р. – на Озерянський базар (на Конторській) за книгами для музею та на Благовіщенський майдан для огляду складу з посудом), закликав надсилати пожертви, виступав з доповідями на засіданнях, редагував програми музею та інших установ, давав цінні вказівки в науковій роботі співробітникам музею. Микола Федорович планував видавати “Вісник Музею Слобідської України”, чітко усвідомлюючи мету цієї роботи – поширювати відомості про діяльність музею серед широких мас. Його мрія здійснилася, але вже не за життя вченого, бо 1-й номер “Бюлетня Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди” вийшов у 1925 р. Він також дбав про те, щоб улаштувати при музеї лекції та етнографічні курси – і вже, починаючи з листопада 1924 р., однією з основних форм музейної роботи було проведення недільних лекцій, про влаштування яких клопотався ще за життя М. Сумцов. Тематика їх була різноманітною, але переважали теми етнографічного змісту: “Цехи на Україні”, “Чумацтво”, “До історії забобонів”, “Українські кобзарі”, “Українські думи”, “Жіночі головні убори” та ін.

Про те, що до музею не були байдужими харків’яни та гості міста, свідчать відгуки. Для прикладу наведемо оцінку музею професором Д.І. Яворницьким: “Був у Музеї ім. Сковороди й вийшов із Музею зачарований до краю. Чудовий Музей”.

Кількість відвідувачів, яка з року в рік зростала, є показником наполегливої і самовідданої праці музейників:

Отже, можна зробити висновок, що Музей Слобідської України був справжнім науково-дослідним центром переважно етнографічного спрямування, у якому мали місце основні сучасні напрямки роботи музеїв: науково-дослідна, -фондова, -методична, -просвітницька робота. Ітут слід віддати належне М. Сумцову як фундатору і першому завідувачу музею, який робив усе можливе, щоб зростали збірки, на належному рівні велась культурно-освітня та наукова робота. В особі Миколи Федоровича українське музеєзнавство має видатного діяча, одного з засновників вітчизняної школи музеєтворення. Він розумів музей як активний соціальний інститут, що виконував науково-дослідні, учбово-допоміжні або суто просвітницькі функції.