Конференція «Подвигу народному жити у віках», присвячена 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні
Тези наукових доповідей (повідомлень)
При створенні 1972 р. літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди в с. Сковородинівка йому були передані з Харківського історичного музею деякі російські книги XVIII ст., видані переважно за життя просвітителя. Прямих даних про їх зв’язок з ним немає, але цих книг, принаймні, могли торкатися руки народного мудреця, його друзів і сучасників. Всі книги – російськомовні (в т.ч. переклади), цивільного друку, видані в Петербурзі або Москві 1744-1799 рр.
Антична література представлена “Сатирами” Горація (Квинта Горация Флакка Сатиры или беседы с примечаниями. Пер. И. Баркова. СПб.: тип. АН, 1763) і “Перетвореннями” Овідія (Публия Овидия Назона Превращения. Пер. с лат. [Г. Козицкого]. СПб.: тип. АН, 1772). Горація Сковорода ставив надзвичайно високо, величав “пророком”, перекладав і переспівував його твори. Особливо близькі були українському поетові мотиви скромного селянського життя, протиставленого принадам розбещеного міста, засудження гонитви за багатством і кар’єрою. Овідія Сковорода згадує серед античних авторів, яких варто читати і вивчати.
З історією та культурою України певним чином пов’язана “История императора Петра Великого”Ф. Прокоповича (Вид 2-е. М.: тип. Комп. типогр., 1788). Сковорода високо цінував Прокоповича як просвітителя і викладача Києво-Могилянської академії. У творі “Брань архистратига Михаила со Сатаною” мислитель наводить уривок з пісні Прокоповича на честь Полтавської битви.
10 років (1759-1769) з перервами Г.С. Сковорода викладав у Харківському колегіумі, де вивчалися, зокрема, філософія, географія, інженерна та артилерійська справа. Серед видань XVIII ст. в музеї філософії присвячені книги Ф. Бавмейстера (Баумейстера) (“Нравоучительная философия в пользу благородного юношества”. Пер. с лат. И. Попов. СПб., 1783) та А.Т. Болотова (Путеводитель к истинному человеческому счастию, или опыт нравоучительных и отчасти философских рассуждений о благополучии человеческой жизни. Ч. 3. М.: тип. университ., 1784) географії – В. Рубана (Новый европейский и российский гонец. Изд. 2-е, испр. и умнож. Ч. 1. Спб.: тип. имп., 1793) та абата Ж. де ла Порта (Всемирный путешествователь, или Познание старого и Нового Света. Пер. с фр. [Я.И. Булгакова]. Т 8. СПб.: тип. Вейтбрехта и Шнора, 1780), військовій справі – маршала С. де Вобана (Книга о атаке и обороне крепостей. Пер. с фр. И. Ремезова. СПб.: тип. АН, 1744), педагогіці – збірник праць І.І. Бецького (Учреждения и уставы, касающиеся до воспитания и обучения в России юношества обоего пола. Т. 1. СПб.: тип. Сухоп. кадет. корп., 1774). Філософія в колегіумі вивчалася саме за підручником Ф.Х. Баумейстера. Цей послідовник Г. Лейбніца та Х. Вольфа не конфліктував ані з передовою наукою свого часу, ані з богослов’ям, був найбільш прийнятним для освіченого духівництва України та Росії XVIII ст. Для Сковороди ж характерний глибокий інтерес саме до моральної філософії. А.Т. Болотов, видатний російський агроном і мемуарист, в філософії поєднував раціональну науку з ідеалізмом, патріархально-релігійною мораллю та соціально-політичним консерватизмом. Важливо те, що згадана книга А.Т. Болотова була надрукована славетним російським просвітителем М.І. Новіковим. До кола Новікова (і О.М. Радищева) належав, зокрема, перший видавець Сковороди М.І. Антоновський.
Нарешті, правознавство представлене підручником Д. Неттельбладта (Начальное основание всеобщей естественной юриспруденции, приноровленное к употреблению основания положительной юриспруденции. Пер. с лат. яз. М.: тип. университ., 1770), садівництво – словником М. Іванова (Подробный словарь увеселительного, ботанического и хозяйственного садоводства. Ч. 3. СПб., 1799). Сад – один з головних поетичних символів Г.С. Сковороди. Саме в саду А.І. Ковалівського в Пан-Іванівці (нині Сковородинівка) провів він останній день свого життя.
Серед згаданих видань немає багатьох улюблених книг мислителя – Біблії, творів отців церкви, ряду античних авторів і т.д. Немає книг, надрукованих на Україні староукраїнською мовою, книг латинських, грецьких, західноєвропейських (не перекладних) і т. ін. Але описані видання відбивають коло читацьких інтересів учнів і друзів народного мудреця – освічених поміщиків, студентів колегіуму, духівництва, інтелігенції.
Останнім часом у зв’язку з реекспозицією музею було придбано завдяки люб’язному сприянню Християнського благодійного фонду Андрія Первозваного (директор В.І. Гальперін) три богослужбові книги кінця XVII–початку XVIII ст. Це Євангеліє 1694 р. (Евангеліе Іисуса Христа. М.: Печ. двор, 1694), Новий Завіт 1732 р. (Новый Завът с приобщеніем Псалтиря. К.: тип. лавры, 1732) та Требник, в основі якого – Требник Петра Могили, виданий у Києві у 1660-х рр. Остання книга, однак, не має початку І частини і кінця ІІІ ч. (всього більше 300 с.). Невідомий власник двічі написав на ній дату “1703 годъ”. В кінці Нового Завіту 1732 р. є записи про смерть його власників – родини Меркулових – у 1888-1919 рр. (російською мовою). Ці книги потребують дальшого дослідження. Безсумнівно, однак, що з ними міг бути знайомий Г.С. Сковорода – “любитель священныя Библіи”, вихованець Києво-Могилянської академії і гість Москви XVIII ст.