Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Не корову купуєш... часто кажуть людині, яка довго розмірковує над якоюсь пропозицією або не може ніяк зробити вибір в якійсь не надто складній ситуації. Проте в самому цьому іронічному вислові зафіксувалось дійсно серйозне ставлення українського селянина до придбання домашньої годувальниці.
Одне з головних правил корову треба продавати нездоєну. Дехто вважає, що при покупці "треба вечірнє і утреннє молоко забрать", причому подоїти самій - - і не тільки для того, щоб "подивитись, скільки молока", а й тому, що "хазяйка може корову подоїть – поставе, вершочок підніметься за 2-3 часа, вона собі зняла, а тій оддала рідке (вона ж і приказує: "Хай тобі молоко (чи вода), а мені вершки" - скільки та корову не держатиме, у неї таке і буде молоко, рідке."
Більшість селян переконана: "Як купуєш, треба, щоб віддали з налигачем тоді на руку піде", тобто хазяїн завжди буде з молоком. Дуже цікаве порівняння ми зустрічаємо у такому тлумаченні цього звичаю: "Треба, щоб вони віддали налигач, щоб вона тут собі місто зайняла, щоб вона тут хазяйка була, не була у дворі гола це в неї як у нєвєсти приданоє". Проте інколи покупці ідуть з своїм налигачем, оскільки "хазяїн може оддать з чимсь нехорошим". Однак частіше зустрічається така мотивація відмови віддавати корову з налигачем: "не буде нічого вестися в хазяйстві" (тобто налигач, що залишився, створює своєрідний магічний "ефект присутності" корови у хліву і є запорукою того, що худоба у дворі не переведеться).
Всім добре відомий вислів "продавати з-під поли" походить від давнього звичаю купівлі худоби за налигач у момент передачі корови новому господарю не можна братись голою рукою: "Продаю корову – з-під поли даю налигач, шоб вона освоїлася дома у тих людей. І він з-під поли бере, шоб не тікала з дому, не глазили". При цьому зверху обов'язково повинен брати покупець, і правою рукою.
Магічно-ритуальною дією є і така акція: "Купиш – хазяїн корови з повозки возьме солому, зверне – оддає ту солому нам у руки". Це теж своєрідне "придане", як і "з’їд" — сіно, яке покупець бере з ясел "в карман трошки, щоб додому корова ходила"
Важливим моментом торгу є "викидання грошей на дійницю". Раніше продавець після того, як одержав гроші, дійсно викидав кілька монет у шапку, а з шапки на землю, і дивилися, чим упаде: "як "орєшок" угорі — повезе, на молоко". Зараз продавець, одержавши гроші, відраховує кілька гривней і віддає покупцеві, процес виводу корови з двору теж ритуалізований. У деяких місцевостях вважається, що продавець сам повинен вивести корову з двору. Однак зустрічається і інший варіант: "Ми як продавали свою корову, прийшли покупателі, вона і каже: "Відв'яжіть корову і виведіть сами, на налигачі на своїм." Я відв'язала. "— Тепер, — каже, — давайте моєму чоловікові в руки". Я дала йому, він повів, вона стоїть за воротами, він їй передав через ворота налигач, і вона повела." Господиня, як правило, бере налигач знову ж таки не голою рукою, а фартухом.
Останнім дуже важливим моментом ритуалу є заведення корови до двору. На порозі хвіртки простилають рушник або фартух чи щось з одежі, яка на господині (рушник викликає асоціацію з появою молодої у дворі чоловіка після вінчання, коли на порозі простилають рушник). Часто кладуть на порозі сокиру, косу, пічну заслінку, іноді навіть стальний дріт. Як правило, сокиру чи косу кладуть гострим на вулицю – "тоді вродє все зрубає там, що осталося", тобто "обрубить" усі зв'язки тварини з попередніми господарями, оскільки ті можуть шкодувати за нею і тоді вона буде погано доїтися, не йти у двір, дригатися.
Як бачимо, процес купівлі корови і досі залишається насиченим магічними діями, що мають витоки у найдавніших уявленнях слав'ян про світ і взаємозв'язок у ньому певних речей і явищ.