Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Повстанський рух, очолений Організацією українських націоналістів, що увійшов в історію під назвою “бандерівського”, мав народний характер. Він ставив благородну мету – державотворення українського народу, що віками визрівала в його душі та свідомості. Шляхом мобілізації, а також завдяки антинімецьким, антирадянським, антипольським та, насамперед, самостійницьким гаслам оунівському керівництву вдалося залучити УПА і підпілля ОУН (загалом за час їх існування) понад 400000 чоловік.
Діяльність ОУН і УПА є одним з найбільш суперечливих явищ історії України XX століття. Слід враховувати складні політичні умови формування цього руху і те, що він протистояв більш могутнім іноземним силам, а також те, що повстанські маси були неоднорідними. Серед ідейних борців нерідко траплялися люди, яких більше цікавили власні корисливі інтереси. Негативом було те, що вище керівництво не було обізнане з реальною обстановкою в Україні, втратило зв’язок з її населенням, дедалі більше покладалося на силові методи у відносинах з рядовими повстанцями. Тому недоцільно ототожнювати широкі маси учасників руху ОУН-УПА з її керівництвом. У тоталітарну епоху 30-50‑х рр. цей рух не міг не бути екстремістським за методами досягнення мети. Підготовка нацистською верхівкою рейху походу на Схід була використана ОУН як шанс за допомогою Німеччини втілити в життя ідею української самостійності.
Союз з нацистами відповідав практиці, що склалася в другій половині 30-х рр. З Гітлером намагалися порозумітися уряди багатьох країн Європи. СРСР навіть уклав з нацистами пакет таємних договорів, що з точки зору міжнародного права вважаються злочинними. Тому не можна вважати зрадою порозуміння оунівського керівництва з верхівкою рейху, адже ОУН не присягала радянській владі.
Після незграбної спроби відновити 30 червня 1941 р. під егідою Німеччини незалежність України, стало ясно, що у Гітлера суто імперіалістичні наміри. Це поглибило розкол між фракціями в ОУН- поміркованою на чолі з А. Мельником і радикальною під проводом С. Бандери та посилило суперечки з нацистами.
Існуючи легально, мельниківці відкрито співробітничали окупаційними властями, формували місцеві органи влади, намагаючись бути посередниками між нацистами та населенням. Це пояснювалося прагненням впливати на німців у напрямі надання Україні певної обмеженої форми самостійності.
Бандерівська фракція, зазнавши репресій, перейшла на нелегальне становище та утворювала підпільні національно-державні структури на місцевому рівні по всій Україні. Вважалося, що Радянський Союз війну програє, виборювати незалежність доведеться у Німеччини. Саме під антинімецькими гаслами створювалася Українська повстанська армія. Однак обстановка на фронті швидко мінялася на користь Червоної Армії. Загроза “нової більшовицької окупації” змусила змінювати пріоритети боротьби. У жовтні 1942 р. формування повстанської армії під егідою ОУН (б) було завершено. Першим командуючим став Д. Клячковський (Клим Савур).
Перші контакти представників керівництва ОУН-УПА з німецькими спецслужбами були у січні 1944 р. і мали тактичний, локальний, тимчасовий характер. Укладалися угоди з метою використання ресурсів і можливостей німців в обмін на розвіддані про тили Червоної Армії та ін.
УПА, виконуючи вказівки центрального проводу ОУН (б) і постанови III надзвичайного збору ОУН (серпень 1943 р.), зосередилася на протидії Червоній Армії та радянським партизанам, спираючись на підтримку населення, яке постраждало від більшовицького режиму у 1939-41 рр. На цьому зборі була вироблена платформа УПА, яка включала гасла самостійної України, громадянських прав національних меншостей, боротьби проти нацизму і гітлеризму, а також проти інтернаціоналістичних програм, бо вони є інструментом політики імперіалістів.
Спроби німців знищити УПА виявилися безуспішними. УПА захищала українське населення від польських збройних формувань, водночас витісняла поляків з Волині та інших українських земель.
При відступі нацистів УПА зменшувала чисельний склад загонів для підвищення маневреності і переходу до партизанських методів боротьби проти більшовиків. ОУН-УПА контролювали тією чи іншою мірою територію 150 тис. кв. км, на якій проживали 15 млн. чол. Майже на всій території фактично існувало двовладдя (підпілля і ради). Всі, хто представляв радянську владу, для підпільників були ворогами. Так, у 1944-1945 рр. оунівцями вчинено 14,5 тис. диверсій і терактів, в яких загинуло приблизно 30 тис. чол., зокрема майже 4 тис. представників органів влади. Курс ОУН-УПА на масовий опір населення радянській владі дала підстави потужній каральній системі застосувати свої можливості. Дії проти підпілля безпідставно застосовувалися і проти значної частини населення регіону. Скоріше за все, бандерівський провід зробив ставку третю світову війну і на перемогу в ній англо-американського блоку.
Головна ідея ОУН, її прибічників та всіх патріотів України, втілилася у життя лише 24 серпня 1991 року.