Щодо розширення форм системи комунікацій у Харківському історичному музеї

У системі музейних комунікацій можна виділити три основних моделі, в епіцентрі яких стоїть проблема спілкування музейного співробітника з відвідувачем, що здійснюється за допомогою музейних предметів та експонатів.

Перша модель, яку можна дефініціювати як традиційну, передбачає пряму передачу знань та наукової інформації відвідувачам. Наслідком використання тільки цієї моделі є девальвація цінностей та відчуження їх від суспільно-культурного життя. Без сумніву, саме знання - це важливий фактор процесу спілкування із спадщиною. Але неможливо зводити комунікативну функцію музею тільки до одержання відвідувачем науковообгрунтованої інформації. Ця тенденція зароджується у 30-і роки XX ст., коли актуальним був формально-бюрократичний підхід та ідеологізація усіх сфер життя суспільства. Наслідком цієї тенденції є монополія науково-освітнього підходу у справі інтерпретації культурної спадщини, що обертається сьогодні догматизмом, тематичною та проблемною убогістю експозицій, формалізацією контактів музею з аудиторією.

Внаслідок уникнення формальних контактів музейних співробітників з аудиторією, вважається за необхідне перехід до другої моделі СМК, що являє собою зовсім інший комунікативний рівень. Завдяки цій моделі спілкування відвідувачів з експонатами відбувається безпосередньо та особисто. Допомога екскурсовода є додатковою та символічною.

Ця модель передбачає саму цінність експоната та його естетично-індивідуальний вплив на екскурсантів. У сучасного відвідувача вже не існує потреби в одержанні знань та інформації через музейні предмети (він одержує її від засобів масової інформації). Йому необхідне уявлення цілісної картини світу, відчуття співвідношення до культурно-історичної спадщини. З метою формування цього відчуття необхідно створювати проблемні виставки, що примушують відвідувача мислити, відчувати, а не тільки одержувати знання.

Досвід створення таких виставок (як стаціонарних, так і пересувних) має й Харківський історичний музей). Це - цикл виставок, присвячених творчості харківських художників: "Мальовнича Слобожанщина", а також виставка, що була побудована до 10 річниці незалежності України: "Харківщина: нова доба". Є також досвід звернення до непредметних форм побутування спадщини - обрядів, фольклору, ремесел, традицій ("Світ народного майстра" та ін.), що дозволяє розширяти коло відвідувачів та удосконалювати існуючі комунікативні форми спілкування з аудиторією: проведення тематичних вечорів, концертів, наукових читань, створення клубів, гуртків та студій. Вивести ці форми у Харківському історичному музеї на якісно новий рівень допомагають й пересувні проблемно-тематичні виставки, що суттєво розширюють комунікативну функцію музею.

Друга модель СМК - це відхід від стереотипного мислення, що дозволяє уникнути формалізації різноманітних форм музейного життя. Вона забезпечує "живий зв'язок" з конкретним музейним змістом.

Завдяки третій моделі СМК (Ромедер та Хелем Кемпер) музей - це місце спілкування у процесі комунікацій між минулим та майбутнім.

Таким чином, за цією теорією, музейний предмет - це засіб спілкування відвідувача з минулим. Автори теорії вважають, що головне завдання музейного робітника - створення творчого процесу у музейній комунікації. Музей здатний дати людині досвід особистого зіткнення з реальністю культури та історії, досвід переживання часу через простір.

З метою переходу до третьої моделі СМК здається важливим індивідуалізувати різноманітні форми музейної роботи та надати їм творчого напрямку. Нарівні із спеціалістами, що мають музейну освіту, в музеях повинні працювати й представники інших, переважно творчих професій-художники, архітектори, режисери, психологи, маркетологи тощо, кожний з яких привнесе свій особистий внесок у процес інтерпретації культурної спадщини. Бо тільки творча людина здатна створити різнопланові комунікації у музеї.

Щодо питання створення так званих "адресних" виставок доцільно продовжувати та удосконалювати соціально-психологічні дослідження закономірностей і механізму сприйняття відвідувачами інформації.

Тільки використання третьої моделі СМК сприяє розвитку особистості, формуванню у неї цінностно-емоційного ставлення до історико-культурної спадщини краю та стійкої потреби у спілкуванні з нею, активному розвитку творчого потенціалу, уяви, фантазії та вихованню музейної культури.