Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Пошуки нового образу Харківського історичного музею

Велика Людмила Петрівна

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

1. «Ми починаємо час, коли помічаємо зміни», вважав Л. Курбас. Так і музеологи, підсумовуючи результати музеєтворчого поступу за два століття, змушені були нарешті визнати, що музей, як унікальний соціокультурний організм змінює образний лад і соціальне призначення згідно з «логікою ситуацій». Харківський історичний музей не є винятком з цього правила: протягом своєї історії він поставав перед публікою у різних іпостасях.

2. Від часу виникнення (1886) і до початку 1920-х рр. він мав назву Харківського художньо-промислового музею і досить гучну славу першого міського публічного музейного закладу в Україні. Прагматизм буржуазної доби відкинув образні розкоші попередніх музейних моделей - «храмів мистецтв» та осередків чуттєвої насолоди суспільної еліти. Нові соціальні верстви вбачали у музеї «сумлінного працівника», котрий мав приносити реальну користь на ниві просвітництва широких мас; при цьому поняття «краса» лишалося поза дужками. «Музей - це школа, яка повинна йти до населення і нести йому першопочатки культурності», - так визначався обов'язок установи. То ж не дивно, що харківський музей займав поверх у приміщенні Сергіївських торгових рядів, а музейна експозиція нагадувала ілюстрований підручник.

3. Українське Відродження 1920-х рр., або як ще кажуть фахівці «золоте десятиліття краєзнавства» чи час першого «музейного буму», зумовило новий образ провідного харківського музею. Він став візуальним ядром історії і культури Слобідської України, додавши до своєї назви - «імені Г.С.Сковороди», що було провісником важливої місії культурного осередку. Музей очолив один з засновників наукового краєзнавства - М.Ф.Сумцов, який твердо дотримувався принципу: «національна справа тільки тоді має право йти поруч з наукою та літературою, і тільки тоді варта доброго слова, коли виразно навпростець іде шляхом добра і цілком пильнує про те, щоб люди зробились «благородно-сильними» без утиску і зневаги безсилих». Завдяки клопотам вченого у музейну експозицію поверталася образотворчість, характерна для усього строю національного культурного життя. Але не судилося їй розквітнути і принести радість шанувальникам музейних пам'яток.

4. З 1930-х рр. тоталітарний радянський режим перетворив Музей Слобідської України на слухняне знаряддя ідеологічної пропаганди, своєрідну політичну міфологему. Після звільнення Харкова від фашистської навали музей поновив свою роботу вже під назвою «історичного». Він надовго оселився на затишному монастирському подвір'ї в оточенні половецьких ідолів, зразків бронетехніки та стели на честь Г.Сковороди. Таким його пам'ятає більшість харків'ян та гостей міста. Експозиції музею час від часу змінювалися (до речі, завжди маючи під собою міцне наукове підґрунтя та естетичний вигляд), але метод їх побудови зостався єдиним: щось на зразок «політичного бутерброда», яким щедро «годували» соціум. Це - товстелезний шмат, присвячений висвітленню радянської історії загалом, тоненький прошарок суто українського матеріалу і на прикрасу - рідкісні та типові речові пам'ятки місцевого походження, щоб забезпечити атрактивність вкрай заідеологізованої оповіді про наше минуле і сучасне.

5. Наприкінці 1980-х рр. в унісон з «перебудовою» музей почав активно експериментувати у вистовковій і масовій діяльності, влаштовуючи презентації нових творів («Про доблесті, про подвиги, про славу», «150 років фото», «Світ захоплень харків'ян», «Таємничі скарби» тощо) як театральні прем'єри. Регулярно на музейному подвір'ї проходили гучні свята до Міжнародного дня музеїв, Дня міста, що збирали широку аудиторію. Таким чином ХІМ першим в Україні апробував мистецький підхід до створення музейного образу. Цей досвід знадобився фахівцям, коли Україна отримала незалежність і проголосила курс на нове відродження культурних традицій українства. Цикл дивовижних експозицій музею 1990-х рр. («До джерел - з любов'ю», «Пам'ятки церковної старовини», «Світ минулого» тощо) виявив безмежний творчий потенціал колективу.

6. Вступаючи у нове тисячоліття суспільство докорінно переглядає концепцію музею, акцентує увагу на рівні його соціального впливу та максимальної інтегрованості у суспільне буття. Зусилля теоретиків і практиків скеровано на пошуки адекватного музейного образу. Актуальність цієї проблеми загострюється для працівників ХІМ ще й тому, що він змінив адресу і має формувати свій образ у новому просторовому середовищі. На нашу думку, плідність творчих пошуків залежатиме від багатьох факторів. По-перше, видається логічною зміна статусу і профілю музею на зразок Музею Слобідської України початку 20-х рр. XX ст.

По-друге, процес проектування нової системи музейної комунікації повинен базуватися на новітніх концептуальних засадах експозиційної творчості: музейна експозиція - це «нова реальність», «цілісне просторово-речове середовище», «художньо-образна модель дійсності», «образ і креативне поле культури», «специфічний канал культурно-історичної комунікації», «відкрита інформаційно-рекреаційна структура, що саморозвивається».

По-третє, слід привернути увагу громадськості до цієї грандіозної для Східної України культурологічної акції, забезпечити умови конкурсного проектування за участю різних фондів і спонсорів, згуртувати авторський колектив за принципом «майстер-класів» тощо.