Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Створення музею історії та культури Чернігова - реальність початку XXI століття

Большаков О.В.

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

Чернігів відомий як значний музейний центр України. Але досі нема музею, присвяченого «біографії» самого давнього міста на Десні. Відсутня навіть окрема експозиція, яка розповідала б про Чернігів, історія й культура якого, безумовно, потребує належного висвітлення.

Останнім часом в українській державі відкрилися широкі можливості для створення найрізноманітніших музеїв, які, на превеликий жаль, через фінансові труднощі є більш теоретичними, аніж практичними.

Існування вже давно створених музеїв не має бути перешкодою для появи нових храмів муз.

Музеї історії (іноді й культури) міст та населених пунктів, навіть з огляду на їхню порівняну нечисленність не є незвичайними. Вони мають своє коло відвідувачів і перспективу розвитку. Дані музеї можуть слугувати практичними обнадійливими прикладами при розробці, створенні й подальшому функціонуванні Музею Чернігова.

Зараз експозиції чернігівського заповідника поки що розташовані в ряді стародавніх храмів та деяких церковних будівлях. Крім того, Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини розміщений у Катериненській церкві (1710 р.).

Слід зазначити, що, наприклад, Спаський собор (20-30 - ті роки XI ст.) - перлина давньоруської архітектури декілька років тому був практично повністю переданий церкві (постійні богослужіння), а раніше існуюча експозиція, як така, демонтована. Схоже положення поступово складається по відношенню до багатьох інших церковних будівель і предметів культу, як у Чернігові так і в цілому в Україні. Отже наданий час чітко простежується далеко не простий процес повернення церкві відібраного, який має тенденцію до активізації. Висловлене не виключає, а навпаки передбачає найтіснішу співпрацю між музеологами й церквою у справі вивчення, охорони й популяризації історії та культури Чернігова, зокрема й тих пам'яток, які повинні бути передані музеями церкві.

Навряд чи протест прихильників розташування музеїв у храмах та інших культових будівлях зможе повністю припинити процес їхнього повернення тим, для потреб кого вони створювалися, справжнім власникам - віруючим. Тільки фінансові перешкоди або, повернення нашої країни до державного атеїзму й утисків та заборон релігій спроможні віддалити хід цього процесу.

Таким чином, розглянуте вище положення може найближчим часом призвести до часткового згортання діяльності заповідника й повного припинення функціонування Музею народного декоративного мистецтва Чернігівщини, демонтажу й перенесення їхніх експозицій та решти складових на нові місця.

Вкрай бажано, щоб такий розвиток подій не був несподіваним, а став би заздалегідь обміркованим. Доцільний вихід бачиться в перенесенні деяких експозицій заповідника та Музею народного декоративного мистецтва Чернігівщини до історичного й художнього музеїв, які знаходяться поблизу. Крім того також і до запропонованого Музею Чернігова. Слід нагадати, що виділення зі складу історичного музею окремого художнього храму муз (початок 80-х рр.) було в цілому корисним, хоча й супроводжувалося сумнівами скептиків. Збагачення зібрань історичного й художнього музеїв дозволило би передати частину їхніх експозиційних та фондових матеріалів для Музею міста.

Окреслені вище міжмузейні переміщення не можуть розглядатися як суттєві розпорошення. Це пов'язане з тим, що вони мають здійснюватися в межах одного міста, та й чернігівські музеї налічують доволі великі експозиції і фонди.

Разом з тим не варто стверджувати, що сам заповідник залишиться майже без справ. Музей Чернігова міг би стати його структурною складовою, чим сконцентрував би пам'яткознавчу, пам'яткоохоронну й іншу діяльність у самому Чернігові. Слід підкреслити, що в Києві ця роль великою мірою відведена Музею міста - провідному серед подібних українських музеїв. Більш того роботи для заповідника по вивченню, охороні й популяризації пам'яток історії та культури в Чернігівській області - безліч. Особливо при розширенні його меж і повноважень.

Появу Музею Чернігова можна розглядати ще одним приводом для обгрунтованого передання й дарунків (частково повернення) культурних цінностей з інших музеїв, фондів, зібрань та колекцій як українських, так і закордонних, як державних, так і приватних.

Довгим і драматичним було створення Музею історії Києва. Його організація, розробка програми й формування колекції пов'язані з багатьма видатними діячами науки і культури України. Тільки в 1982 р. відбулося відкриття експозиції Музею Києва, яке вже значною мірою було викликано новою потребою і базувалося на ідеологічних засадах, тісно пов'язаних з так званим 1500-річним ювілеєм міста.

З огляду на це дуже не хотілося, щоб створення Музею Чернігова підпадало під ідеологію, натягнуту ювілейність. Навпаки, воно має стати невід'ємною складовою духовної віднови українського суспільства. Але це не означає, що втілення ідеї цього музею в життя має розтягнутися на багато десятиріч, як це сталося з Музеєм міста в Києві.

Незважаючи на чимало різних критичних зауважень по створенню і функціонуванню Музею Києва, варто для загальної характеристики, знайти якісь більш проникливі слова, крім типової фрази, що висловлене не зменшує достоїнств нового музею. Дійсно, він має безліч цінних розробок. Музей історії Києва, без перебільшення, за короткий термін акумулював багато експозиційних і фондових матеріалів, оригінальних та захоплюючих підходів. Маючи чудових співробітників, музей мусить поступово продовжувати реалізовувати свій потужний потенціал.

Вкрай бажано, щоб появі Музею Чернігова передував ретельний, виважений без будь-якого поспіху пошук оптимального й незаідеологізованого варіанту популяризації історії та культури міста, механізму вивчення й охорони пам'яток його минулого.

Музей міста повинен бути створений за світовими зразками, які визначаються не тільки кількісними показниками зібрань, але і якісно новими підходами в роботі музейної інфраструктури.

Реалізація ідеї появи Музею Чернігова має стати справою великої державної уваги всіх рівнів, справою найширшого кола чернігівських, українських та світових науковців (передусім музеологів) і громадських організацій, меценатів та спонсорів, справою усіх, хто вболіває за минуле, сьогодення і майбутнє Чернігова. Тільки тоді численні фінансові перешкоди, які стоять на шляху появи Музею історії та культури Чернігова будуть подолані й на початку XXI століття такий музей буде створено.