Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Керамічний комплекс могильників салтівської культури як визначальний елемент ритуальних культів

Брехач М.Г.

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

Кераміка є одним з найбільш масових матеріалів, що зустрічаються на могильниках. Це свідчить про її безсумнівне значення в поховальному культі. Дослідження функціонального призначення посудин з поховань дає нам можливість часткової реконструкції уявлень про потойбічний світ етноса, який залишив пам'ятник. Добрий стан збереження кераміки, використаної як поховальний інвентар, дає можливість найповніше дослідити форми, пропорцію, орнаментацію, технологію виготовлення посудин, та інші фактори, які несуть в собі закодовану інформацію, що відображає специфічність археологічної культури, її місцеві особливості, зовнішні зв'язки, тенденції розвитку.

Джерелознавчою базою роботи послужила керамічна колекція з 493-хпосудин, що походять з трьох пам'ятників Салтівської культури: могильника біля с.Суха Гомольша Готвальдівського району Харківської області та могильників біля с.Червона Гірка Балакліївського району Харківської області, де середньовічна археологічна експедиція Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна під керівництвом професора В.К.Міхеєва провадила розкопки відповідно у 1969,1973-1982,1984-1992, 1993-1997 роках.

Для могильника Суха Гомольша характерний один обряд трупоспалення, на могильнику Червона Гусарівка розташовані групи поховань, що містять різнообрядові (інгумація та кремація) поховання, Червоногусарівський  могильник  представлений  лише ямними трупоположеннями.

Призначення посудин у пам'ятниках з різними елементами поховального обряду було неідентичним. Під час обряду трупоспалення до глиняних посудин вміщувалися залишки кремації та використовували посудини як урни. Іноді туди ж вміщувався спалений інвентар. Під час трупопокладення посудини заповнювалися ритуальною їжею та напоями. Саме тому частіше використовувався столовий або невеликих розмірів посуд.

В якості поховального інвентаря поховань з трупоположеннями використовувалися посудини місцевого виробництва та кримський імпорт. У групі салтівської кераміки виділено дві підгрупи: гончарного виробництва та ліпнина.

Гончарний посуд - це кухлі, глечики, у невеликій кількості кубушки та два кухлі-братини. Ліпнина представлена глечиками різної форми та одним мініатюрним глечиком - наслідуванням ойнохоє. Кримський імпорт представлений ойнохоєвидними посудинами, зовнішній вигляд та пропорції яких дозволяє віднести їх до ойнохоїв баклинського типу; ойнохоєвидними посудинами менших розмірів; червоноглиняними одноручними глечиками з яйцевидними тулубом, що плавно переходе у воронковиглядне горло; та чашами з шаровидним корпусом та ручкою стрічковидного типу.

Для інгумаційних поховань на досліджуваних пам'ятниках характерне трупоположення у витягнутому положенні на спині. Посуд, як правило, ставили у головах справа, зліва між черепом і торцем. Рідко поруч з плечем, тазом чи в ногах. Що цікаво, двічі посудину було поставлено догори ногами.

Вважається, що в основі інгумаційних поховань полягало цілком матеріалістичне ставлення до мерця [Плетньова, 1967. С. 102]. Але необхідно відзначити, що творці ямних поховань на відміну від творців катакомб не асоціювали потойбічне життя з місцем поховання тіла. Катакомбні поховання забезпечували мерця усім необхідним для продовження загробного життя. Тоді як ямні забезпечували лише речами, їжею та іноді конем, тобто, речами, необхідними в дорозі.

Усі кремаційні поховання за способом поховання залишків поділяються на урнові та ямні. До ямних кремаційних поховань іноді ставили одну, рідко дві посудини. Як правило, це глечики або кухлі. В одному випадку в глечику перебували речі похованої жінки.

Для урн використовувався звичайний побутовий посуд: крупні кухонні ліпні горшки з витягнутим або округлим тулубом: гончарні горшки-прикрашені лінійним або хвильовим орнаментом. Рідше лощені столові горшки з двома ручками та піфоси. Вдеяких випадках для поховань служили кримські ранньосередньовічні амфори з попередньо відбитим горлом.

Два основних положення посудин-урн: дном догори або дном донизу, тобто залишки кремації або ж висипалися з урни, або акуратно укладали до урни й накривали зверху. Поховальний інвентар, як правило, перебував усередині урни чи під нею.

Кількість фрагментів, знайдених в урнах, свідчить про досить ретельний підбір залишків кремації для поховання [Міхеєв, 1986.С.159], тобто ми можемо говорити вже про більш ідеалістичне ставлення до смерті, яке передбачало перехід до потойбічного світу духів шляхом позбавлення від матеріального тіла. Поховання в такому випадку могло бути певною стадією ряду послідовно виконуваних операцій, а не забезпеченням мерця останнім притулком. Асупроводження покійного речами та зброєю може пояснюватися особливостями його характеру.