Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Святогорський Свято-Успенський чоловічий монастир як музей церковних старожитностей: джерельний та історіографічний аналіз

Скибінський Андрій Олександрович

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

Церкви та монастирі України завжди мали величезний вплив на історичний та культурний розвиток суспільства. Як осередки духовності народу, вони проводили виховну, просвітницьку й благодійну діяльність.

Особливе місце в історії Слобожанщини за соціально-економічним значенням і за дивовижністю архітектури, унікальністю природного ландшафту посідає Святогорський Свято-Успенський чоловічій монастир, що розташувався на правому березі р. Сіверський Донець у м. Слов'яногорську Донецької області.

Початок майбутньому монастирю поклали іноки, побудувавши у крейдовій горі складний лабіринт печер із келіями. У подальшому створено храмовий комплекс, що увійшов до визначеної інфраструктури регіонального церковного будівництва, поєднавши візантійську білокам'яну архітектуру та слов'янське дерев'янокупольне храмове мистецтво. Монастир діяв до 1922 року, після закриття і перебудови були втрачені окремі споруди архітектурного комплексу (Преображенська церква на горі Фавор, збудована у 1864 р.), так і деякі архітектурні ансамблі поза монастирем (напр., Святе місце, Святогорський скит, монастирський хутір та церква Ікони Охтирської Богоматері). Під час Великої Вітчизняної війни постраждав весь комплекс Святогір'я, зникло чи загинуло багато церковних цінностей і старожитностей.

У радянські часи проводилася реставрація споруд монастиря, а у 1992 р. знову було відкрито Святогорський чоловічий монастир, що започаткувало відтворення первісного обрису внутрішнього оздоблення архітектурного ансамблю.

Цікаві документи щодо історії заселення, діяльності Святогорського монастиря зберігаються у фондах Державного архіву Харківської області, а саме: "Описание Святогорского монастыря" (ф. 3,оп. 71, д. 371), що містить: розпорядження Курської Консисторії про збір відомостей про Святогорський монастир у Харківській єпархії (1724 р.); ордер на виконання князем Г.О. Потьомкіним плану-обліку будівель, церков за майном, земель, подушного опису святогорського монастиря у 1787 р.; лист мешканця м. Ізюму І. Тихоцького (1827 р.), у якому автор робить припущення щодо заселення території Святогір'я; клерикальні відомості й фінансові звіти, що дають уяву про розвиток монастиря.

Наукові дослідження відносно історії та діяльності Святогорського Свято-Успенського чоловічого монастиря були здійснені за часи його існування. Увагу його храмовому ансамблю приділяє Є. Болховітінов у праці "Описание Святогорського Успенского монастиря" (1821 р.). Історичні відомості про монастир містяться також у статті І. Вернета "Святогорський монастырь" ("Украинский вестник". - 1817. -№ 5).

Духовності Світогорського монастиря присвячені окремі розділи праці архієпископа Філарета (Гумілевського) "Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. 1-5. (1852-1858)". Етнографічний склад Святогір'я відобразив Г. Твердохлібов у статті "Этнографический взгляд на Святогорскую обитель" ("ХГВ". - 1863. - № 84, 87).

Видатний вчений, дослідник історії України Д.І. Багалій у статті "Изпошлого Святогорского монастыря" ("ХГВ". - 1894. - № 210) писав про існування монастиря ще за домонгольський період. Крім того, він приділяв увагу колекціям, сформованим з дарів вельможних осіб, попечителів, та ін., що являли собою витвори релігійного мистецтва, коштовні предмети церковного вжитку, реліквії, цінні не тільки в грошовому, а й в історичному значенні. У 1918 р. Д.І. Багалій у своїй праці "Історія Слобідської України" підкреслює значну роль Святогорського монастиря - фортифікаційної споруди проти нападу татар.

Благодійницькій і просвітницькій діяльності Святогорського монастиря присвячує свої дослідження "Святогорская Успенская общежительная пустынь" (1894) та "Краткое описание Святогорской Успенской общежительской пустыни" (1916) К. Горчакова. Крім того, в останній праці містяться важливі відомості про розбудову храмового ансамблю монастиря.

Л. Денисов у книзі "Православные монастыри Российской империи" (1908) свідчить по існування на території Святогорського монастиря навчального училища для дітей та монахів. Крім того, моралі та християнській етиці, значенню лікарень, шпиталів, шкіл та монахів та мірян приділяє увагу архімандрит Афанасій у дослідженні "О пользе монастырей: вообще и в частности о епархиально-филантропических учреждениях при монастырях Харьковской епархии" (1913).

За радянської влади, з 1918 по 1922 рр., йде поступове припинення вивчення історії та діяльності монастиря. Святиню українського православ'я було перетворено на будинок відпочинку, а в 1930-х рр. була спроба створити антирелігійний музей, але не вдалося, як свідчать збірник документів і матеріалів "Мартирологія українських церков" (1987) та "Материалы Особой следственной комиссии по расследованию злодеяний большевиков" (1992).

Про відновлення Святогір'я свідчать і нові дослідження: директора цього заповідника В.І. Дедова "Святые горы. От забвения к возрождению" (1995), Г.А. Дядюшенка "Материалы исследований. Святогорье" (1995). Музеєзнавцю стануть у пригоді серії статей С.А. Бахтіної щодо дослідження церковних старожитностей періоду ХІХ-ХХ століть (1995-1998).

Процес знаходження цікавого історичного матеріалу не закінчено, І проблема чекає вичерпання.