Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Щодо атрибуції шаблі східного походження з колекції Харківського історичного музею

Гнатишин Тарас Романович

2002

Восьмі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2003.

У колекції Харківського історичного музею (ХІМ) налічується кілька сот експонатів з написами, виконаними арабською, перською або пехлевійською абетками. Абсолютна більшість цих предметів занесена до інвентарних книг як східні, турецькі чи перські (хоча подібна атрибуція країни походження є доволі часто невірною).

Так, у інвентарній книзі за групою "Зброя, спорядження" під номером ОС-577 зроблено запис: "Шабля турецька у піхвах з сильно вигнутим лезом, на лезі карбування; руків'я у формі хрестовини з оздобою із слонової кістки і карбуванням. Кінець 18 ст." Про те, що карбування є насічкою золотом і що частина карбування є написами, не згадується. Шаблю було передано до ХІМ у 1960 році адміністрацією Харківського художнього інституту у складі колекції заслуженого діяча мистецтв Миколи Семеновича Самокиша.

Предмет зберігання ОС-577 складається з піхов та шаблі. Піхви дерев'яні, обшиті чорнувато-сірою шкірою, скріпленою по плазу ниткою і спіральним металевим дротом жовто-білого кольору. На піхвах є дві овальні залізні гайки з фігурними скобами для ременів портупеї, гайки прикрашені рослинним (троянди) візерунком, виконаним у техніці насічки золотом.

Клинок ОС-577 зовнішньо є типово перською шаблею - вузьке сталеве лезо плавно вигинається, найбільше - на відстані приблизно двох третин від руків'я. Руків'я обкладене з двох боків кістяними накладками -"щоками", що кріпляться до руків'я двома тонкими круглими залізними штифтами, на разі одна щока втрачена, інша за роки зсохлася й вільно знімається з штифтів. Гарда являє собою хрест і перпендикулярні йому шипи, які спускаються вздовж леза, але не прилягають щільно до останнього, - це зроблено, щоб ковзаючи, удари по плазу шаблі затримувалися між шипом та лезом, а не зісковзували на руків'я. Голівка руків'я округла, загнута до леза клинка і має подібність до стилізованої голови хижого звіра з сімейства котячих. Руків'я, хрестовина і шипи прикрашені рослинним візерунком з квітами, виконаним насічкою золотом, подекуди майже стертими, що, ймовірно, є свідоцтвом активного використання зброї. Руків'я злегка заіржавлене, тому до відновних робіт можливо лише припустити, що візерунок на його голівці є стилізованим під малюнок голови звіра написом, й можна розібрати лише окремі букви <...> (л) або <...> (а) і <...> (т) або <...>(з).

На разі дізнатися про походження шаблі, датувати її допомагають написи на лезі. Найцікавішими з точки зору епіграфіки є три групи написів у хвостовій частині леза. Виконані вони насічкою золотом і вміщені у картуші різної форми. У найнижчому картуші, який є прямокутником з чотирьох хвилястих ліній без гострих кутів, покладеним на основу, знаходиться напис у три рядки <...>, що читається як: <...>/Робота Асадуллага Ісфаганського/. Асадуллаг Ісфаганський або Асадалла Ісфагані жив наприкінці XVI - на початку XVII сторіччя й був придворним зброярем шага Аббаса І Сефевіда (1587-1629 рр.н.е./995-1037 рр.г.м.), його син Келбалі також уславився при дворі Аббаса І Сефевіда як шабельний майстер. Хоча даний напис як арабською так і перською має однакове написання, однак тексти подальших написів свідчать на користь перськомовності написів.

Другий знизу картуш має більш вибагливу форму, складається з восьми частин, має вісім зовнішніх гострих кутів і подібний до притаманного ісламському мистецтву восьмикутника. Напис у чотири рядки: <...>, який можна прочитати як:<...>/ раб вілайєта шага Аббаса /, тут "вілайєт" - країна Персія; або <...> /раб шага намісництва Аббас/, тут "шаг намісництва"- перший шиїтський імам і четвертий рашидітський халіф Алі (халіф у 656-661 р.р.н.е/35-40 р.р.г.м.), "намісництво" - духовна і світська влада, що дісталася волею Аллага імамові Алі від пророка Мугаммада (бл. 570-632 р.р.н.е/пом. 11 р.г.м.). Ймовірно, що правильним читанням напису є саме другий варіант. Напис виконано перською мовою, крапки проставленодовільно, у слові (велайат) у букві <...> крапки відсутні узагалі, що є узвичаєним у вчиненні епіграфів на монетах, зброї та інших металевих виробах.

Третій картуш, загострений вгорі, складається з восьми частин і закінчується навершям з трьох листків. Його лінії стилізовані під вишуканий рослинний візерунок - гостре листя з пагонами досередини іназовні картуша. Напис у чотири рядки: <...> й читається він як <...> /Могаммад верховний король пророків/, тут "Могаммад" - засновник ісламу й пророк усіх мусульман. Напис виконано перською мовою.

Тип форми третього картуша - "бадамі" (<...> - мигдалевий, мигдалеподібний, овальний), в подібних картушах могли знаходитися лише імена незалежних правителів. У нашому випадку в картуші "бадамі" вміщено ім'я Могаммада - найвищої людини для кожного мусульманина. У меншому за розмірами й не такому вишуканому як "бадамі" картуші знаходиться ім'я шага та лідера шиїтів - Аббаса І Сефевіда. Ім'я ж майстра, тобто людини, яка за умов тогочасного Ірану була, як і решта підданців володаря країни, просто рабом шага, розташовано в зовсім простому й невибагливому картуші.

Ще один маленький картуш, що знаходиться над усіма зліва біля обуха, має не зовсім правильну квадратову форму і розділений хрестом на чотири квадрата, в кожному з яких - перська буква ізольованого написання (зліва направо і згори униз): <...> (д), буква подібна до <...> (н) або <...> (б, п, т, с) але без крапок, <...> (г/h), <...> (в). Зважаючи на відмінність почерку та оформлення від попередніх написів і картушів, виникає думка, що скоріш за все цей картуш з буквами було зроблено пізніше й іншим майстром і, можливо, є знаком безпосереднього володаря шаблі.

Виходячи зі змісту написів можна припустити, що шабля була зроблена наприкінці XVI - початку XVII сторіччя в Ірані у місті Ісфаган придворним зброярем шага Аббаса І Сефевіда Асадуллагом Ісфаганським для дарування чи нагородження від імені шага. Єдиний сумнів стосовно даного висновку полягає в тім, що за формою і в дечому за оздобленням шабля майже повністю відповідає шаблі (шашці) туркменського кінного дивізіону зразка 1895 року. Але цей сумнів можна буде розвіяти чи підтвердити лише після докладного фізико-хімічного дослідження матеріалів, з яких зроблено шаблю та піхви.