Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Матеріали М.С. Самокиша у фондах Харківського історичного музею

Панченко Алла Володимирівна

2002

Восьмі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2003.

Особливе місце у будь-яких музейних збірках належать творам образотворчого мистецтва, бо мистецтво - це літопис народу, його минуле, сучасне й майбутнє. Митець розмовляє зі світом мовою, зрозумілою всім народам, мовою, що не потребує перекладів і коментарів. Тому художні твори, як ніякі інші, відіграють пізнавальну та виховну роль у музейній роботі. Але не можна забувати, що власне життя митця також є часткою цієї історії і що саме його життєвий досвід відіграє велику роль у достовірному відтворенні зображуваних ним подій. Ось чому збірки особистих матеріалів художників становлять особливий інтерес для музейної колекції. У Харківському історичному музеї зберігається невелика, але цікава збірка матеріалів видатного українського графіка, ілюстратора та баталіста Миколи Семеновича Самокиша, який зробив величезний внесок в історичний і, зокрема, в батальний живопис.

Микола Семенович Самокиш народився 25 жовтня 1860 р. на Чернігівщині у родині службовця. Початкову освіту отримав у Ніжинській двокласній міській школі. Далі навчався у класичній гімназії при Ніжинському ліцеї ім. Кушелева-Безбородька, де він отримав перші професійні уроки малювання.

У 1878 р. М.С. Самокиш, незважаючи на заборону батька, виїжджає до Петербурга, щоб вступити до Академії мистецтв. У 1879 р., він першим з 80 кандидатів був зарахований дійсним студентом Академії мистецтв. За час перебування в Академії, крім похвальних відгуків та грошових нагород, художник отримав п'ять срібних медалей і дві золоті. У 1883 р. Самокиш освоїв техніку офорта і, отримавши за офорт срібну медаль, створив альбом з мисливськими сценами в мініатюрній техніці. За дипломну роботу "Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцем" М. Самокиш був нагороджений великою золотою медаллю та закордонним пенсіонерським відрядженням на чотири роки. Ці роки наполегливої, систематичної праці зробили його цілком зрілим художником.

90-і рр. є найбільш напруженими та плідними у творчості М. Самокиша у дореволюційний час. Писав він у цей час, головним чином, коней з натури. У цьому жанрі художник досяг великої досконалості та загального визнання серед російських та зарубіжних художників. За картину "Табун на водопої йому було присуджено звання академіка живопису. У ці ж роки художник багато уваги приділяє графіці: виконує ілюстрації до творів класичної літератури, створює велику серію малюнків пером під час подорожі до Індії та Єгипту, серію малюнків, присвячених героїчній обороні Севастополя, та серію малюнків на мисливську тематику. Крім того, у 1898 р. Самокиш та Васильківський задумали видати альбом малюнків "З української старовини". Альбом, задуманий як розповідь про історичне минуле України, був виданий у 1900 р. Портрети у ньому доповнюються та коментуються батальними, побутовими та пейзажними малюнками. Усі портрети виконані С.І. Васильківським, а малюнки - М.С. Самокишем. Хоча дореволюційні мистецтвознавці відзначали Самокиша як високоталановитого ілюстратора, сам Микола Семенович вважав себе, насамперед, майстром батального живопису. У 1887 р. він одержав замовлення на три великих полотна для історичного музею у Тифлісі - "Бій під Авіляром. 1877 р.", "Баталія коло річки Іорі" та "Оборона Наурської станції". Незважаючи на те, що вони були високо оцінені художніми критиками, довгий час після цього художник не мав замовлень на батальні монументальні твори. Пристрасть до батальних сюжетів приходилося задовольняти лише в області графіки. Тільки у '912 р. Самокиш виконує серію великих батальних картин до 100-річчя Вітчизняної війни 1812р. До їх числа відноситься й одна з самих великих картин художника - "Атака лейб-гвардійського Литовського полку в Бородінському бою".

Свою любов до батального живопису М.С. Самокишу вдалося реалізувати у педагогічній діяльності. У 1911 р. він був запрошений керувати майстернею батального живопису Академії мистецтв. З головою поринувши в педагогічну роботу, Микола Семенович невдовзі став одним із кращих професорів Академії. Він виховав плеяду видатних художників-баталістів.

Революційні події 1917 р. перервали педагогічну діяльність Самокиша у Академії мистецтв, а поганий стан здоров'я змусив художника переїхати у 1918 р. до Криму. З цього часу розпочинається новий етап у творчості митця. Остаточно влаштувавшись у 1922 р. в Сімферополі, М.С. Самокиш розвив активну діяльність у галузі живопису, акварелі, книжкової, журнальної та газетної ілюстрації. Не було жодного журналу в Україні, в якому б не друкувалися малюнки Самокиша. Але головну увагу художник приділяє живопису. За останні 25 років життя він створив понад 70 картин. Вони написані у різних жанрах, та найбільше серед них монументальних батальних полотен. Головними темами творчості Самокиша у цей час були Червона Армія і боротьба українського народу за незалежність. З особливою любов'ю художник зображував кавалерію. Першою з цього циклу була написана картина "Захист Червоного прапора". Незадоволений цією роботою, згодом він пише нове полотно - "Бій за прапор. Атака" (1922 р.). Надалі, на протязі кількох років художника захоплює тема штурму Перекопу. Ним був створений цикл картин за цією темою: "Нічний штурм Сиваша", "Штурм турецького валу", "Бій біля Чонгарського мосту" тощо. Одна з них - "Бій за Перекоп" - зберігається у фондах Харківського історичного музею (холст, масло, 52x40 Ж-389). У 1935 р., до піввікового ювілею своєї творчості, М.С. Самокиш закінчив найбільшу за розмірами та найбільш значну за художнім змістом картину "Перехід через Сиваш". За цю картину Микола Семенович Самокиш у 1941 р. був нагороджений Сталінською премією, яка вперше присуджувалася за твори літератури та мистецтва. Останнім закінченим батальним твором була картина "Полтавський бій", що написана у 1940 р.

У цей же час велике місце у творчості художника займає серія історичних картин і малюнків, присвячених визвольній боротьбі українського народу проти польської шляхти в XVII ст. Першій твір з цього циклу - "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", написаний у 1929 р. Надалі були написані "Бій запорожців на Жовтих Водах з крилатими польськими гусарами в 1648 р.", "Бій під Царичанкою", "Абордаж турецької галери запорожцями", "Похід запорожців до Криму", "Під Бахчисараєм" тощо. Найкраще полотно митця на цю тему - "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким", було написане у 1934 р. для Дніпропетровського історичного музею. Цю картину М.С. Самокиш писав у Харківському історичному музеї. Тут він докладно вивчав матеріал і знайомився з усім, що стосувалося цієї теми. Для Харківського історичного музею була написана картина "Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем в 1653 р." (1931 р., холст, масло, 120x205, Ж-83). Вона і зараз зберігається в Харківському історичному музеї.

У своїй творчості митець зберігає та розвиває найкращі традиції російського і українського мистецтва. За свою багаторічну та плідну працю, за видатні заслуги в області образотворчого мистецтва М.С. Самокишу у 1937 р. було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв РРФСР. У 1840 р. у зв'язку з 80-річчям від дня народження та 55-річчям художньо-педагогічної діяльності живописець був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Починаючи з 1928 р., Самокиш часто приїздив до Харкова для роботи, а з 1938 р. проводив тут по півроку. У 1937 р. він був запрошений на посаду керівника батально-історичної майстерні Харківського художнього інституту. Незважаючи на похилий вік, він з великою енергією береться до роботи, і згодом керована ним майстерня стає однією з найкращих в інституті. Для М.С. Самокиша як педагога характерно те, що він ніколи не подавляв учня своїм досвідом і не нав'язував своєї манери. Він вважав, що кожен художник повинен мати своє власне обличчя, свій стиль. Єдине незмінно та настійливо вимагав професор від своїх студентів: якомога більше працювати над малюнком. Вимагаючи від учнів постійної праці, він сам подавав їм приклад працьовитості. Незважаючи на свій вік, він працював по 10-12 годин на добу. Останнім закінченим твором М. Самокиша була картина "Полтавській бій", що написана у 1940 р. У 1941 р. художник розпочав роботу над картиною "Бій під Римніком", але закінченню її перешкодила війна. Тяжкі умови життя під час окупації підірвали і без того слабке здоров'я митця. 18 січня 1944 р. М.С. Самокиш помер.

Тісний зв'язок митця з Харковом в останні роки життя обумовили значну кількість його картин у музеях міста. У Харківському історичному музеї, крім двох вище названих полотен, зберігаються ще чотири графічні малюнки М.С. Самокиша: "Харківські козаки в бою при Грос-Єгерсдорфі" (42x31, Ж-880), "Бій із шведами" (30x50, Ж-830), "Бій партизан біля Ізюму на Харківщині в 1918 р." (23x39, Ж-879), ескіз до картини "Трійка" (35x23, Ж-930). Також велику роль в науково-дослідній та експозиційній роботі музею мають два альбоми "З української старовини" 1900 р. видання (А-941/1,2). Документи, що зберігаються у колекції музею, характеризують різноманітні суспільні інтереси художника. Крім паспорта (Д-25038) і двох профспілкових білетів (Д-25039, Д-14703), книжки персонального пенсіонера (Д-25042), книжки купонів на грошові виплати до орденської книжки (Д-25043), це ряд різноманітних членських квитків: Товариства Червоного хреста (Д-25040), Міжнародного товариства допомоги борцям революції (Д-25041), Спілки радянських художників України (Д-12703) та інші (Д-14701, Д-14702, Д-14704, Д-15636). І хоча це зовсім невелика збірка, вона представляє велику цікавість тим, що надає можливість проілюструвати різноманітні сторінки духовного життя та історії українського народу.