Деякі аспекти інтеграції інтернету у музейній діяльності

Шевцов Іван Петрович

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Згідно із доповіддю ООН “Про інформаційну політику” кількість постійних інтернет-користувачів світу на початку 2006 року склала близько 1 млрд. 20 млн. чол., що перевищило минулорічне число на 19,5%. За даними Міжнародної Спілки Електрозв’язку (ITU) на кінець 2006 р. кількість інтернет-користувачів в Україні склала 7,98 на 100 чол. населення. За цим показником Україна зайняла 104 місце в світі, поруч з такими країнами як Монголія, Індія та В’єтнам. Разом з тим, кількість інтернет-користувачів у розвинутих країнах досягає 60-80% (Швеція, Південна Корея, Австралія, Великобританія тощо). Загальні світові дані свідчать про те, що глобальна інтернет-мережа стала невід’ємною частиною життя інформаційного суспільства. В Україні порівняно з іншими державами, процес інтернетизації не набув такого всеохоплюючого масштабу, однак це лише свідчить про наявність величезного середовища для росту. Виходячи з цього, можна прогнозувати бурхливий розвиток, охоплення “залишкових” 50-60% населення інтернетом у найближчі 3-7 років. Тому дуже актуальним стає питання інтеграції інтернету у так звані “невиробничі” сфери, як, наприклад, галузь культури. Переважна частина світового веб-простору комерціалізована, тобто використовується для рекламних, маркетингових цілей або для отримання прибутку за допомогою купівлі-продажу, так в США майже чверть продаж у сфері послуг здійснюється в інтернеті. На противагу комерційному сектору виступає значно менш потужний і агресивний сегмент “некомерційного” інтернету, що має на меті, переважно, освітні, наукові завдання. Якщо розглядати “культурний” сегмент інтернету, то особливо варто виділити музейні установи. На це є декілька вагомих причин:

1.    специфіка роботи музеїв серед закладів культури – збір, обробка і зберігання інформації. Аналогічну діяльність проводять такі установи некомерційної сфери як бібліотеки та архіви, однак музеї маються справу із матеріальними носіями культури, до того ж неоднорідними. Звичайно ж, веб-простір на сьогодні є одним із головних джерел отримання і зберігання інформації;

2.    музеї – осередок зберігання предметів – матеріальних носіїв культури не лише держави, а й цивілізації та світу в цілому. Оскільки ці предмети є державною культурною спадщиною, надбанням усіх громадян, то цілком логічним буде якщо інформаційний ресурс музею доступний для всіх бажаючих (за допомогою інтернету);

3.    одна із функцій музеїв – експозиційна, до чого цілком пристосовані сучасні інтернет-технології. Тобто експозиційна діяльність музею може бути візуально відображена у віртуальному вимірі завдяки веб-технології, впливаючи на аудиторію атрактивними засобами, і разом з тим виконуючи освітні завдання. Ще одна потенційна технологія для музейного сектору інтернету – інтерактивність, що передбачає комунікацію між мультимедійною системою та її користувачем (відвідувачем музею), де користувач контролює послідовність і відображення інформації;

4.    величезна потенційна аудиторія (за інформацією “Музейного порталу України” (ukrmuseum.info) в Україні щорічно відвідують музеї 17-18 млн. осіб).

Важливою метою інтернетизації музеїв є об’єднання національного музейного середовища. Прикладом такої взаємодії може слугувати Портал “Музейний простір України” (ukrmuseum.info), створений у рамках програми “Центр розвитку музейної справи” Міжнародного фонду “Україна 3000” за підтримки Швейцарської культурної програми в Україні. У світовому масштабі варто відзначити Міжнародну Раду Музеїв (icom.museum), співпраця у якій ведеться з активним використанням інтернет-технологій.

Окрім існуючих законів “Про музеї та музейну справу”, “Про охорону культурної спадщини” тощо, які регламентують діяльність музейної сфери, потрібне створення законодавчого підґрунтя інтернетизації закладів культури. Ідеальним завданням музеїв має стати повне відображення їх колекцій (культурної спадщини) у веб-просторі. Правовою основою для цього є, зокрема, закон “Про інформацію”, де встановлено, що всі особи мають право вільного доступу до музейних фондів (обмеження доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності) (ст. 10). Тож, можливість такого доступу може бути практично реалізована за допомогою інтернет-технологій. Наприклад, база даних із описом музейних предметів має бути у визначеній мірі відображена в інтернеті.

Зараз діяльність більшості українських музеїв у Мережі відмежована від практичної роботи (обмежується статичним сайтом-візитівкою тощо), часто навіть відсутня банальна комунікація між спеціалістами різних музеїв. Без сумніву, реалізація інтернет-проектів має бути у перспективі віднесена до основного виду діяльності музею (поряд з такими видами як, наприклад, комплектування фондів). Для цього варто вивчати досвід музеїв у розвинутих країнах світу (наприклад, Лувр, Метрополітен, американський Музей Голокосту тощо).