Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Трагічна доля науковців УФТІ в період сталінських репресій (20-30 рр. ХХ ст.)

Роман Ірина Олександрівна

2008

Чотирнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності», 18 квітня 2008 р. – Х., 2008.

Наприкінці 20-х на початку 30-х років, в умовах утвердження тоталітаризму, в партійно – державній політиці намітилося посилення репресивних заходів щодо інтелігенції. Владі не потрібна була інтелігенція як носій демократичних традицій. Їй необхідні були люди, які повністю підтримували б її політику, не розмірковуючи щодо її доцільності, нові кадри “радянської інтелігенції” – люди, переважно робітничо-селянського походження, які поєднують професійну кваліфікацію із комуністичним світоглядом, віддані партії. До початку 30-х років стала очевидною неможливість “перевиховання” основної маси вчених, що сформувалися як особистості і професіонали в дореволюційні роки. А в умовах індустріалізації, колективізації, жорстокого ідеологічного тиску та масових репресій, які їх супроводжували, наукова інтелігенція старшої генерації стала об’єктом постійних нападок з боку влади і тих наукових “висуванців”, які забезпечували собі кар’єру політичною демагогією, а то і доносительством. Жертвами репресій ставали не тільки тисячі ведучих спеціалістів і вчених, а й цілі наукові установи, трагічним прикладом чого стала “справа” УФТІ.

Створення у Харкові науково–дослідного центру УФТІ (Український фізико – технічний інститут ) - стало визначальним фактором у розвитку фізики в Україні.

Заснований  30 жовтня 1928 р.,  невдовзі УФТІ стає форпостом нової фізики в СРСР.  Тільки за шість років свого існування він перетворився на один із провідних фізичних інститутів Радянського Союзу.

В УФТІ у Харкові була створена перша в Радянському Союзі і четверта у світі (після Лейдена, Берліна і Торонто) кріогенна лабораторія, де й розпочалися дослідження в галузі низьких температур (у 1931-1937рр. її очолював Л.В.Шубніков). 10 жовтня 1932р. харківським науковцям (А.К. Вальтеру, Г.Д. Латишеву, О.І. Лейпунському, К.Д. Синельникову) другим у світі (після Резерфорда в Англії) вдалося здійснити розщеплення ядра літію прискореними протонами.

У 1936 р. Л.В.Шубніковим разом із І.В.Курчатовим та О.І.Лейпунським виконано ряд робіт з ядерної фізики, Б.Г.Лазарєвим та Шубніковим було відкрито ядерний парамагнетизм кристалів. А у 1937 р. дослідження харківських фізиків започаткували новий напрямок – фізику кріокристалів і фізику високих тисків. Л.В. Шубніков та Л.Д. Ландау приділяли  велику увагу перетворенню всієї системи викладання точних наук у вищій школі і віддавали для цього багато сил. В інституті у різний час працювало багато видатних закордонних і вітчизняних вчених: Н.Бор, П.Дірак, П.Еренфест, П.Капиця, В.Фок, Б.Подольський, Г.Гамов та ін.  Близько десяти фізиків із різних країн світу, які на той час працювали в УФТІ, пізніше стали Нобелевськими лауреатами.

“Праці УФТІ – це чверть усієї радянської фізики” – казав академік С.І.Вавілов у 1937р. на першій виїзній сесії фізичної групи АН УРСР, яка відбулась в УФТІ.

І, незважаючи на всі успіхи і заслуги, репресії, які охопили країну, не поминули  харківських фізиків. УФТІ був фактично розгромлений хвилею репресій 1937-1938 рр.

Внутрішні інститутські чвари та конфлікти в поєднанні із широкомасштабними акціями верховної влади не могли не привести до фатального кінця. Були репресовані майже всі ведучі вчені інституту – Л.В.Шубніков, Л.В.Розенкевич, В.С.Горський, І.В.Обреїмов, А.І.Лейпунський, Л.Д.Ландау, А.Вайсберг, Ф.Хоутерманс та ін.

При цьому постраждали і ті закордонні вчені, які працювали в той час в інституті. Тобто, якщо раніше керівництво УФТІ ставило собі в заслугу співпрацю з європейськими вченими-антифашистами (М.Руеманн, Ф.Хоутерманс, А.Вайсберг, Г.Плачек, Л.Тисса та ін.), то згодом більшість із них у “досье” НКВС були перейменовані із учених на шпигунів, диверсантів та організаторів агентурної мережі в УФТІ, а їх запрошення до інституту стало одним із головних пунктів обвинувачення директорів інституту І.В.Обреїмова та А.І.Лейпунського. Міжнародні наукові зв’язки із позитивного фактора перетворилися в статтю кримінальних обвинувачень.

Довгий час “справа” УФТІ була забороненою темою. Абсолютна правда про долю науковців і ті трагічні події до цього часу невідома не тільки співробітникам УФТІ, а навіть родичам загиблих, тому що їх справи були помічені грифом “секретно”.

Таким чином, навіть на прикладі становлення і розвитку УФТІ, його досягнень і успіхів, можна зробити висновок, що розвиток вітчизняної науки, зокрема фізики, в 20-30 роках потрібно розглядати в широкому контексті суспільних та духовних трансформацій, які відбувалися в ті роки в колишньому СРСР. Саме Сталінщина – феномен авантюризму, деспотизму і тоталітаризму – вписала найбільш похмурі сторінки в розвиток вітчизняної науки і в історію УФТІ.

Та як це не парадоксально, саме в цей період були закладені підвалини багатьох напрямків сучасної фундаментальної науки, організовувалися наукові інститути, формувалися наукові кадри, багато з яких увійшли до числа світових авторитетів, створювалися наукові школи і здійснювалися видатні відкриття. І все це був науковий і громадянський подвиг тих, кому система “дозволила”, іноді, на короткий час, працювати і творити.