Музей – центр збереження і презентації історико-культурної спадщини краю

Панченко Алла Володимирівна

Сімнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції на тему: «Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму» (проводиться в рамках ХVII Сумцовських читань), 18 квітня 2011 р. – Х. : Майдан, 2011.

Ставлення до пам’яток історії і культури є показником рівня розвитку держави та духовної зрілості її громадян. Цілеспрямована діяльність держави з охорони пам’яток для передачі культурних цінностей майбутнім поколінням та їх ефективного використання в суспільному житті сприяє самоідентифікації нації, уособлює її самобутність і має соціально-значиму функцію підтримки стабільності і сталого суспільного розвитку. Україна є однією із провідних країн Європи за кількістю об’єктів історико-культурної спадщини . Тільки за офіційними даними у фондах українських музеїв зберігається більш ніж 12 млн. памяток історії. Майже 471 тис. з них зберігають музейні заклади Харківської області. Саме музеї на сьогодні є одним із головних соціальних інститутів, які виконують функцію формування історичної пам’яті українського народу, донесення до всіх українців і особливо молоді знань про минуле. За даними громадських експертів нині в Україні діє близько 5 тисяч музеїв (для порівняння в Польщі 1075, Австрії – 1600, Великобританії – 1811, Канаді – 2500). На жаль, слід відмітити, що потужний історико-культурний потенціал України не використовується повною мірою, в зв’язку з наявністю ряду значних проблем в даній галузі. До головних з них слід віднести недосконалість законодавчої бази в сфері музейної справи, недостатність експозиційних площ, неналежний рівень охорони музейних експонатів, недостатній рівень кадрового та інформаційного забезпечення, брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій. Недостатнє фінансування залишається хронічною проблемою музеїв всіх профілів. Більша частина бюджетного фінансування витрачається на видатки споживання (зарплата, охорона, комунальні платежі тощо), а видатки розвитку не лише не зростають, а навіть зменшуються останнім часом. За статистичними спостереженнями, 85% бюджету музею ідуть на зарплату працівників, 15% — на сплату комунальних послуг, тоді як у цивілізованих країнах на оплату праці виділяють лише 5-10% від загального бюджету. Тож за таких умов для виконання однієї з своїх основних функцій – залучення відвідувачів, музеям необхідно проводити наполегливу роботу з створення свого позитивного іміджу (тобто показати суспільству ефективність своєї роботи).

На Заході прийнято вважати успішним музей, який самостійно може сформувати близько третини свого бюджету. Зрозуміло, що це не можуть бути кошти тільки від реалізації вхідних квитків. Це також і доходи від культурно-освітньої діяльності, продажу видавничої та сувенірної продукції, дуже велике значення мають залучені кошти. Якщо музей має спонсорів, виграє гранти, значить він є активним. Адже спонсорська допомога свідчить про те, що в суспільстві сприймають такий заклад як успішний.

К такому розумінню успішності музею необхідно просуватися і нам.

Але, зрозуміло, що заробляння грошей музейними закладами є дуже складними, насамперед, через те, що музейний співробітник за своєю природою вже не може бути успішним підприємцем. Адже музей – це специфічний заклад, місія якого зберегти предмети старовини і без зайвих втрат передати їх нащадкам. Використання музейних фондів задля бізнесу не може бути завданням музею. Для музейних спеціалістів, зрозуміло, головне в музейному бізнесі не кон’юнктура ринку, не економічні розрахунки, не мода, не реклама, а музейний предмет Крім того, підприємницький талант пов’язаний із прагненням заробляти гроші. У бізнесі успіху, як правило, досягають тільки ті, які мають якусь мотивацію. А музейні співробітники, працюють на постійну (ще й дуже невисоку) зарплату, і її розміри не залежать від прибутків, які може отримати музей. Враховуючи розміри заробітної плати, музеї також не можуть винайняти професійних менеджерів високої кваліфікації.

Припустимо, що музей випускає друковану продукцію, сувеніри, СD- диски, які необхідно якомога ширше розповсюдити. Для цього необхідний склад, клієнтура, вміння активно представити товар у Інтернеті, а не просто надати інформацію на сайт. Крім цього, необхідно мати можливість доставляти замовлені книги та каталоги прямо на склад, магазин або додому, приймати оплату через Інтернет, мати оптові та роздрібні ціни. Зрозуміло, що це додаткове навантаження на бухгалтерів, яким це зайвий клопіт, і вони у цьому ніяк матеріально не зацікавлені. Тож, вони використовують всі важелі, з тим щоби переконати директора цього не робити.

Тому, дуже цікавим у цьому сенсі, є досвід музеїв Франції: Вони самі не займаються підприємницькою діяльністю. Комерційні інтереси французьких музеїв представляє їх Об’єднання.

Це Об’єднання, за думкою його організаторів, повинно виконувати функції асоційованого комерційного агента національних музеїв Франції. Кожен музей-засновник підписав договір з цією організацією, згідно з яким передав їй всі авторські права на використання зображень музейних предметів та їх інтерпретацію.

Директори музеїв є членами ради директорів Об’єднання. Вони затверджують кандидатуру виконавчого директора, напрямки діяльності, заслуховують фінансовий звіт та приймають рішення про розподіл отриманого прибутку.

Але, оскілки Об’єднання є прибутковою організацією, з’явилася можливість укомплектувати його штат висококваліфікованими економістами, юристами, спеціалістами  в галузі реклами та маркетингу.

Це дало змогу вирішити декілька проблем.

З одного боку, на гроші, отримані від продажу сувенірної та друкованої продукції (листівок, буклетів, путівників, альбомів, каталогів), Об’єднання закупає для музеїв твори мистецтва та інші предмети, що поповнюють музейні колекції. Таким чином, вирішується одна з найболючіших на сьогодні музейних проблем: якісне поповнення музейних збірок та збереження культурної спадщини не в приватних а музейних колекціях.

З іншого боку, коли Об’єднання стало комплектувати єдиний пакет друкованої продукції, значно зріс тираж музейних видань, що дало змогу здешевити цю продукцію. А це, в свою чергу, розширило можливості популяризації музейних колекцій.

У Сполучених Штатах Америки дуже розвинута інша система: це залучення позабюджетного фінансування, як використання цільового капіталу. Це один з напрямків державно-приватного партнерства, коли різноманітними структурами створюються базовий капітал, який не просто направляється на окремі музейні проекти, а передається у керівництво грамотній фінансовій компанії, яка оперує цим капіталом, отримує прибуток і пускає його на підтримку тих чи інших музейних проектів. При цьому основний капітал залишається недоторканим. На жаль, все це поки що для українських музеїв, і, у тому числі музеїв Харківщини, залишається недосяжною мрією. Що стосується музеїв Харківської області, то з 35 комунальних музеїв області лише 16 беруть плату за вхідний квиток та екскурсійне обслуговування. Щодо  інших додаткових джерел фінансування, передбачених законом, а саме: прибутки від реалізації сувенірної продукції, предметів народних художніх промислів, видавничої діяльності, то їх розвиток у музеях Харківської області є вкрай незадовільним. За останні 10 років тільки Літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди та Зміївський краєзнавчий музей спромоглися випустити досить невибагливі значки. Трохи кращими є справи у сфері друкованої продукції: так Харківський художній музей за допомогою спонсорів випустив два мистецьких альбоми та збірку мистецтвознавчих статей, щорічні збірки за результатами наукових конференцій випускають Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, Харківський історичний та Харківський літературний музеї, Ізюмським краєзнавчим музеєм було підготовлено та надруковано два альманахи, 2009 року побачила світ книга «Зміївщина – Слобожанщини перлина» автором якої є директор Зміївського краєзнавчого музею Саяний М.І., директор Валківського краєзнавчого музею Поліщук Т.В. за допомогою Асоціації дослідників голодомору в України випустила книгу свідчень очевидців голодомору «Столиця відчаю», рекламні проспекти, путівники, буклети видавалися Харківський історичним музеєм, Художньо-меморіальним музеєм І.Ю. Рєпіна, Національним літературно-меморіальним музеєм Г.С. Сковороди, Ізюмським та Балаклійським краєзнавчими музеями. На жаль, навіть ця невелика кількість музейних друкованих видань не надходить у продаж. Тільки Чугуївський художньо-меморіальний музей, музей Г.С.Сковороди та Ізюмський краєзнавчий музей продавали свою рекламні видання. Зрозуміло, що видавнича діяльність музеїв не повинна зосереджуватися тільки на випуску рекламної продукції. Дуже важливими є видання каталогів, мистецьких та фотоальбомів, наукових доробок музеїв, результатів досліджень музейних колекцій, путівників тощо. Саме така продукція, виконана на якісному високохудожньому рівні якнайкраще може презентувати музейні колекції, а, відтак, історичну та культурну спадщину краю на всіх рівнях. Такі видання, перш за все, можуть бути предметами культурного обміну як між музеями, так і між делегаціями представників влади різного рівня. У той же час, слід відмітити, що будь яка сувенірна або рекламна продукція користується величезним попитом у відвідувачів. Тим більше, що останнім часом все важливішу роль в економіці країни починає відігравати туризм. Масовий туризм – масштабне явище останніх часів. Нові стандарти життя, швидкість пересування, впливають на кількість людей, які відвідують об'єкти культурної спадщини. Для порівняння, у 1950 р., по даним  Всесвітньої організації по туризму (WTO), у туристичних турах було 25 млн. осіб у світі, у 1995 р. – 528 млн. туристів. Це показує, що кількість туристів за 45 років зросло в 20 разів. У 2006 році міжнародні туристичні прибутки склали 733 млрд. дол. США, або 2 млрд. дол. на день, туризм надає біля 35% від експортних послуг в світі і біля 70% – в мало розвинутих країнах. Туризм вважається ключовою галуззю ХХІ століття. WTO прогнозує, що на 2012 рік кількість туристів може, по попереднім розрахункам, становити 940 млн. осіб, а до 2020 року – 2,6 млрд. На сьогодні вже зрозуміло, що туризм, як вид бізнесу, є одним із найприбутковіших. Так, наприклад, у 1950 році туристи витратили 2,1 млн. доларів; у 1993 долі – 321 млн. доларів (тобто в 160 разів більше).

Зрозуміло, що туризм не може існувати без культури, так як саме культура являється одним з принципових мотивів для переміщення людей. Що краще ніж туризм, сприяє взаєморозумінню між народами, викликаючи захоплення спільною природною і культурною спадщиною?

Невід’ємною складовою туристичного бізнесу є не лише організація перевезення, розміщення, харчування туристів, але й включення в програму туру знайомства з природою та історією, архітектурними пам’ятками, національними особливостями регіону, міста та села . Туризм – це також культурний обмін, за допомогою якого як туристи, так і місцеві жителі, сприймають і пізнають об'єкти культури, а також взаємодіють між собою. Зрозуміло, що особливу роль в цьому має відігравати музей, як осередок, де в найбільшій повноті зібрані знання з усіх цих напрямків. Саме музеї опрацьовують, зберігають, експонують і пропагують історичні та духовні пам’ятки свого народу, регіону, населеного пункту. Тому, саме музей може, при наявності відповідної інтерпретації, дати дуже цікаву пізнавальну і емоційну інформацію про культуру народу, коріння багатьох релігійно-міфологічних уявлень, допомогти зрозуміти джерела народної культури та засвоїти цю інформацію як частину історико-культурної спадщини. Крім цього, саме музей має унікальну можливість справляти емоційний вплив на відвідувача. Адже за своїми функціями музей можна порівняти із храмом. І там і там, предмет (будь то реліквія або експонат) зберігається, вивчається, експонується тобто виставляється для споглядання та поклоніння. Відбувається таке саме співпереживання, розкриття та демонстрація його сакрального або історичного змісту, його духовної або художньої цінності.

І хоча культурний туризм повинен стати вагомою формою музейної роботи, проте, в більшості як українських музеїв так і музеїв Харківщини цей напрям ще знаходиться в стадії формування, музеї продовжують лишатися ізольованим від загального туристичного простору. Недостатня взаємоінформованість між музейною і туристичною сферою, відсутність навичок в співпраці ось питання, які потребують вирішення у першу чергу. Слід відзначити, що наслідком розуміння важливості цього питання стало проведення у Харківського туристичного бієнале. Мета заходу – популяризація туристичного, історико-культурного потенціалу Харківщини, просування продукту суб’єктів туристичної діяльності регіону, обміну досвідом у сфері туризму напередодні проведення Євро-2012. У рамках виставки відбулися конкурси на кращий концепт-проект розвитку туризму в області, кращий туристичний маршрут і кращу презентацію туристичного потенціалу району. На виставці були представлені Харківський історичний музей та Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди. Активну участь у підготовці до презентації районів та міст у виставці взяли краєзнавчі музеї області. Учасники виставки показували відеопрезентації, роздавали буклети про визначні пам’ятки районів, представляли роботи народних майстрів – мешканців міст і сіл. У номінації «Кращий туристичний маршрут» був нагороджений проект розроблений співробітниками Куп’янського краєзнавчого музею «По обидва боки Осколу».

Не можна не відзначити, що останніми роками музеї Харківщини все активніше включаються до розробок туристичних маршрутів по визначним місцям та пам’яткам регіону (Барвінківський, Валківський, Іюмський, Балаклійський, Зміївський, Люботинський краєзнавчі музеї). Та, на жаль, зважаючи на українське законодавство з цього питання, музеям доведеться пройти через безліч бюрократичних перепон, отримати дозволи та ліцензії на ведення туристичного бізнесу, а найголовніше вирішити протиріччя, оскільки музеї є неприбутковими організаціями, а туристичний бізнес є прибутковим. Тому, на сьогодні, більш зваженим є співпраця з туристичними фірмами. І тут, слід ураховувати, що рішення питання про включення музею в туристичні маршрути, ступінь інтересу, який він являє для туристичної фірми, залежить, перш за все, від якості музею.

Зрозуміло, що сьогодні, коли простір навкруги нас перенасичений новітніми інформаційними технологіями, коли Інтернет та телебачення дають можливість отримати будь-яку інформацію, коли мільйони туристів переміщуються з одного куточку світу в інший, щоб привернути увагу відвідувачамузей повинен відрізнятися своєю унікальністю та індивідуальністю, мати атрактивні експозиції, оснащені сучасним обладнанням та новітніми технічними засобами. Як наприклад Музей води у Києві, до якого вишикуються багаточасові черги. У цьому музеї, що створений в одній з перших у місті водонапірних башт, майже с першого кроку відвідувач попадає у чарівний світ води: ось довжелезний акваріум з рибами, розписи на стіні за яким імітують береги Дніпра (тут розповідають про життя ріки та її роль у житті людини), ось на ліфті з вікном відвідувач «спускається» під землю, вивчаючи структуру водоносного шару землі, ось він вже під землею – над головою висять коріння дерев. Далі відвідувач знайомиться із процесом очищення води, проходячи через каналізаційні канали різних часів, проходить біля водоспаду у печеру із сталактитами та сталагмітами, пускає величезні мильні бульбашки тощо.

Та на жаль, таких музеїв в нас поки що одиниці. Більшість музеїв в Україні та на Харківщині це музеї, створені в 70-80-ті роки, із обладнанням застарілим фізично і морально, музеї-близнюки, створені за єдиним тематично-хронологічним принципом, заповнені однаковими рушниками, сорочками, предметами побуту, посвідченнями і грамотами, фотографіями та фронтовими листами. Хоча колекціях багатьох з них зберігаються справжні скарби з історії та культури народу. Одним з найкращих музеїв Харківської області є Чугуївський художньо-меморіальний музей І.Ю.Рєпіна. І не тільки завдяки меморіальній садибі, у якій дбайливо відтворена обстановка 70-х років ХІХ ст., коли у садибі перебував художник із сім’єю. Великою популярністю користуються Галерея лауреатів премії ім. І. Рєпіна, де, крім живописних полотен, дбайливо зібрані розписи майстрів Хохломи, жостовські підноси, холмогорська різна кістка, унікальний по свої красі керамічний посуд гжельських майстрів, неповторні палехські шкатулки. 2010 року галерея переїхала у нове приміщення, в якому завдяки наполегливій праці співробітників вдалося створити сучасну атрактивну експозицію. Своє неповторне обличчя має Балаклійський районний краєзнавчий музей. Центральною частиною експозиції є розділ присвячений видатній українській співачці О.Петрусенко. Завдяки надзвичайно вдалій роботі художників експозиція відтворює і дух театру, у тонкий ліризм співачки, і її нерозривний зв'язок з народом. Не менш вдалою є експозиція «Етнографія рідного краю», створена за художнім проектом Погорєлова І.М. Камерність приміщень у даному випадку допомогла художнику відійти від звичного показу речей у вітринах, спеціальне обладнання та відтворення інтер’єрів дозволили створити в експозиції ефект присутності у тій епосі, про яку розповідається.

Недостатність експозиційних площ є загальною проблемою всіх музеїв Харківщини. Тим більше має значення, що музеї шукають і знаходять шляхи вирішення цієї проблеми. Одним з них є відмова від звичних для радянських та пострадянських музеїв великих вітрин. Цікавим у цьому сенсі є досвід Ізюмського краєзнавчого музею, який для своїх невеликих залів замовив спеціальні пласкі настінні шафи у комплекті із навісними вітринними столиками у дерев’яних рамах. Завдяки цьому експозиція набула затишного привабливого вигляду, а її камерність надихає на зосередження та вдумливість.

Безумовно важливим фактором є використання в експозиції сучасного аудіо та відео обладнання. Відповідний музикальний супровід допомагає створити потрібний емоційний настрій, асоціаційний ряд, а, відтак, сконцентрувати увагу слухача і допомогти краще засвоїти інформацію.

Така методика вже застосована у музеї «Меморіальний комплекс «Висота Маршала І.С.Конєва». Іншим вдалим прикладом використання технічних засобів в експозиції є демонстрація документального фільму «Свіча скорботи» на однойменній виставці Харківського історичного музею, присвяченій Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Фільм з двох частин: свідчення очевидців та витяги з документів, був створений за безпосередньою участю музею і став справжнім акцентом на виставці, заставляючи відвідувача не емоційному рівні відчути трагедію голодомору.

Іншим напрямком створення позитивного іміджу музею є, безумовно культурно-масова робота.Включення пам’яток, що зберігаються у музеях, до системи «експозиція – екскурсовод – екскурсія – відвідувач» на сучасному етапі, коли сучасна індустрія дозвілля буквально обрушує на молодь свої примітивні розваги, потребує від музеїв пошуку нових інтерактивних форм.

Слід відзначити, що харківські музейники добре розуміють важливість цього питання, постійно збагачуючи свій арсенал методів роботи з відвідувачами. Це майстер-класи в Красноградському краєзнавчому музеї ім. П.Д. Мартиновича, Харківському літературному музеї, Міській художній галереї ім. С.Васильківського, це фестивалі «Сьогодні – Купала, завтра – Івана» (Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди), «Меч Святослава» (Ізюмський краєзнавчий музей), інтелектуальні квести (Літературний музей та Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди»

Активно запроваджує нові форми роботи з аудіторією Чугуївський художньо-меморіальний музей І.Ю.Рєпіна. Співробітники музею починають працювати вже з дошкільнятами. Для цих дітей проводится цикл занять «Абетка мистецтва». Метою цих занять є знайомство із жанрами мистецтва та народними промислами, що представлені в колекції музею. Кожне заняття обов’язково містить практичну роботу. Дітям пропонується самостійно розписати, зображену на папері ложку елементами хохломського розпису, чашку – визерунками Гжелі, виконати орнаментальний розпис димківської іграшки. Співробітники музею налагодили тісний зв’язок із Чугуївським центром туризму і краєзнавства. Для дітей, що займаються у гуртках центру, підготовлений цикл лекцій «І оживають речі», кожне заняття якого проводиться на основі музейних колекцій та містить елементи ігри й змагання. Під час святкування дня народження І.Ю.Рєпіна до музейних заходів залучаються члени військово-історичного товариства, які одягають уніформу чугуївського козацтва, що дає змогу відвідувачам відчути «дух епохи».

Ще одним складовим елементом діяльності музеїв, на якому слід зупинитися детальніше, є просування музейного продукту, що включає в себе рекламу та інформацію про музейні колекції та експозиції. На сьогодні, музеї Харківщини розповсюджують інформацію про свою роботу шляхом організації та проведення наступних заходів:

-         пряма та опосередкована реклама — через розміщення рекламних блоків у засобах масової інформації, друкованих тематичних та туристичних виданнях;

-         дні відкритих дверей — з нагоди дня музею, дня міста, певного свята чи урочистої дати, з нагоди відкриття нової експозиції;

-         акції для певних цільових груп (дітей, студентів, пенсіонерів, інвалідів);

-         презентації музею на туристичних та культурних виставках;

-         створення Інтернет-сторінки музею,

-         розміщення інформації в каталогах, що присвячені місту, території, тематичних та спеціалізованих журналах;

-         інформаційні таблиці про музей, експозиції, інші музеї, які розміщуються при вході у музей;

-         вказівники на вулицях, що показують напрямок до музею;

До цієї, добре налагодженої роботи, бажано додати наступні заходи:

-         прес-конференції при відкритті нових експозицій;

-         тематичні конференції з проблематики культурно-історичної спадщини регіонів;

-         дні культури та історії (регіону, міста, села):

-         проведення ознайомлюючих візитів для представників туристичних фірм регіону, країни та закордону;

-         пряму поштову та електронну розсилку новин музею за адресами туристичних фірм, готелів, засобів масової інформації, представників органів місцевого самоврядування, центрів туристичної інформації, постійних відвідувачів музею, записаних у книзі відгуків та в базі даних відвідувачів:

-         власні рекламно-інформаційні матеріали, відеоролики та компактдиски;

-         участь (на засадах членства) у профільних та туристично-громадських організаціях, що передбачено Законом України про музеї.

Усе наведене вище можна охарактеризувати як дії, за допомогою яких музеї та заклади культури поширюють інформацію про себе, переваги свого музейного продукту та переконують цільових споживачів відвідати музей, все це сприяє бажанню завітати до музею, дізнатися більше про рідний край та збагатити себе духовно.

Звичайно, процеси розвитку музеїв, залучення додаткових коштів, так само як і ініціатива працівників музеїв, гальмуються недосконалим законодавством та недостатнім фінансуванням. Але, попри негаразди, теоретичний та практичний досвід поступово накопичується, і для кожного музею необхідно вирішити, чи хоче він працювати по-новому, жити ; в ногу з сучасними тенденціями світового суспільства. Якщо музеї та всі його працівники зрозуміють потреби своїх споживачів, розроблять таку низку заходів та послуг, які будуть мати високий попит у відвідувача, грамотно розповсюдять інформацію та відповідно прорекламують ці заходи та послуги, саме тоді музей зможе адекватно представити скарби своєї колекції та достойно презентувати історію духовну та матеріальну культуру свого краю.

Література.

Будко А.А. Об отношении музеев к действительности //Мир музеев. – 2007. – № 8 –С.10-11.

Дукельский В. Конкурент или пешка в чужой игре? // Мир музеев. – 2007 –№ 7.– С.2-7.

Земко А. Знакомьтесь: Зарубежные музеи науки и научно-познавательные центры // Музей.  – 2007. – № 4. – С.63-70.

Каськун С. Малий музей в малому місті. Проблеми і перспективи // Музеї України. – 2010.– № 3.–С. 7-10

Культурное наследие и туризм // Мир музеев. – 2007 –№ 7.– С.12-13.

Кусова И.Г., Козлов Е.А. Информационная служба музея. Задачи и реалии // Музей.  – 2007. – № 5. – С.55-61.

Попова Л.М. До деяких проблем музейного менеджменту, маркетингу, зв’язків з громадкістю (PR) в МНАПУ // Музеї України. – 2008.– № 3-4.–С. 6-9

Чупрій Л.В. Стан та проблеми музейної справи в Україні // Музеї України. – 2010.– № 2.–С. 2-4