Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Нові матеріали про родину Ковалівських

Дудко Дмитро Михайлович

2013

Дев’ятнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства» (проводиться в рамках ХІХ Сумцовських читань), 18 квітня 2013 р. – Х. : Майдан, 2013.

В культурному житті Харкова визначну роль відіграла старовинна слобожанська родина Ковалівських, що дала місту видатного педагога, творця системи профтехосвіти Петра Григоровича Ковалівського (1865-1942) та всесвітньо відомого сходознавця, україніста і сковородинознавцяАндрія Петровича Ковалівського (1895-1969) [3]. Дочка Андрія Петровича Зоя Андріївна, незважаючи на немалий вік, продовжує трудитися на геолого-географічному факультеті ХНУ імені В. Н. Каразіна і виховує осиротілу онучку. Зоя Андріївна передала до ОКЗ «Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди» низку унікальних матеріалів і поділилася спогадами про життя в батьківському домі. Її розповідь доповнила Ольга Юріївна Багалій – правнучка академіка Д. І. Багалія і досвідчений краєзнавець.

Нами було оглянуто родовий дім Ковалівських. Треба, однак, виправити прикру неточність. В домі по вул. Червонопрапорній (кол. Каплунівський пров.), 18, опис і фото якого наведені в моїх статтях [4; 5], Ковалівські не проживали. Вони жили в сусідньому домі (вул. Червонопрапорна, 16). Плутанині сприяла однаково сумна доля обох старовинних будівель. В «лихі 90-ті» вони почали заважати якійсь фірмі і після пожеж (або підпалів) були залишені мешканцями і занедбані. При цьому в будинку Ковалівських і досі прописаний один мешканець. В сусідньому, теж покинутому, домі архітектора В. В. Хрустальова таких «привидів» рахувалося кілька десятків, поки цей факт не було виявлено О. Ю. Багалій.

Двоповерховий особняк Ковалівських був невеликим, проте затишним і гарним: з балконом і дерев’яною верандою з вітражами на другому поверсі. Нагорі були кімнати Петра Григоровича і його жінки Марії Андріянівни. Внизу, праворуч від входу, жила після війни племінниця – Галина Іванівна, дочка брата,Івана Григоровича Ковалівського. У 1927 р., при денаціоналізації будинку, останній і був його власником. Іван Григорович тоді працював в Музеї Слобідської України імені Г. С. Сковороди (нині Харківський історичний музей), а Петро Григорович викладав в Харківському інституті народної освіти [1; 2].

Тут і жила маленька Зоя. Батько її, арештований в день народження дочки, відбував покарання в Пермських таборах. Мати, гречанка Олександра Гаргала (Кассандра Костан), літературознавець і фольклорист, померла. В місто прийшли полчища «Гітлера-визволителя». До харчування і побутових потреб городян завойовникам було байдуже. Прислужувати ж окупантам старий педагог не став. Ковалівським, в міру сил, допомагали старенькі Ганна Петрівна та Тетяна Петрівна, що жили у одноповерховому будинку за флігелем (обидві будови не збереглися). Бабуся з дідусем померли голодною і холодною зимою 1942-го, відправивши онучку до свояків Якима та Марії Колісників у село Розсохувате під Золочевом – старий родовий маєток Ковалівських. Від панського будинку збереглася лише фотографія (копія її є в музеї). Розписні двері XVIII ст. з козаком Мамаєм, передані Музею Слобідської України, згоріли разом із ним в 1943-му. Збереглася фамільна розписна скриня того ж часу, яку Андрій Петрович у 1963 р. передав музею Г. С. Сковороди в Сковородинівці.

Повернувшись після війни з таборів, Андрій Петрович знову оселився в родовому домі з дочкою і другою жінкою Валентиною, сестрою Олександри. В середині 50-х вони переїхали на вул. Ромен Роллана. Галина Іванівна жила в будинку і пізніше.

Нині дім являє собою сумне видовище: входи закладені, дах і частина веранди згоріли, балкон не зберігся, від вітражів не лишилося й сліду. На стінах – чудернацькі написи та малюнки наших молодих сучасників. Чи знають їхні автори бодай щось про славетних земляків, що жили тут? Раджу думаючій молоді почитати роботи Андрія Петровича про Сковороду (нещодавно перевидані окремою книгою).

На жаль, доля не була ласкавою до дослідника. Через донос його було заарештовано у 1938 році, а у вересні 1939 р. він отримав вирок – 5 років таборів за ст. 58, п. 6, 10, 11: шпигунство, антирадянська пропаганда, участь в контрреволюційній організації. Вирок, як на ті суворі часи, дуже м’який. Чи справедливий? Щоб потрапити у «члени контрреволюційній організації», тоді досить було опинитися в не дуже гарній компанії і не донести про її розмови. Та які державні таємниці міг знати й видати харківський історик? Втім, було знято найважче звинувачення: в замаху на життя П. П. Постишева (на той час вже репресованого). Реабілітовано А. П. Ковалівського було аж у 1989 р. Нелегка доля А. П. Ковалівського заслуговує дальшого вивчення.

Серед переданих Зоєю Андріївною матеріалів – наручний годинник «Победа», що належав Андрієві Петровичу у 50-60-х рр., книга з його бібліотеки – «Вибрані переклади» С. Я. Маршака. На ній напис власника – цитата з «Одисеї» (ІІІ, 218-219) давньогрецькою: «О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна, Як Одисеєм славетним дбайливо вона піклувалась». Вчений любив порівнювати своє мандрівне життя з подорожами хитромудрого Улісса. Є й фотографії та листівки його учениці Нінель Шевченко (Золочів), яка у 1959 р. побувала разом з учителем в Сковородинівці. Наслідком цієї поїздки було створення шкільного музею Г. С. Сковороди.

Цінні й листи вченого до дочки. У 1962 р., отримавши спеціальність метеоролога, вона працює у Середній Азії, де, раптом, захоплюється загадковим народом ягнобців, що зберіг стародавню согдійську мову. Мріяла присвятити себе їхньому національному відродженню. Батько, досвідчений сходознавець та україніст, делікатно пояснив, наскільки важким буде для неї це завдання. Колись він вивчав слов’янське язичництво і прийшов до невтішного висновку: не можна відродити давно засохле коріння. Для Зої Андріївни Ягноб так і лишився епізодом на її науковому шляху. А мову і культуру нащадків согдійців потім успішно вивчали професіонали-сходознавці.

Довге, важке, але славне й гідне життя прожили Петро та Андрій Ковалівські. Хочеться лише побажати, щоби дім їхній був збережений, реставрований, відзначений меморіальною дошкою і, бажано, використаний для культурно-просвітницької роботи. Поруч знаходяться два вищі навчальні заклади – Харківська державна академія дизайну та мистецтв та НТУ «Харківський політехнічний інститут». А ще двом вузам – ХНПУ імені Г. С. Сковороди та ХНУ імені В. Н. Каразіна Андрій Петрович віддав багато років свого життя й праці.

Література

1.    Державний архів Харківської області. – Ф. Р-1163. – Оп. 2. – Спр. 1787. – Арк. 3.

2.    Державний архів Харківської області. – Ф. 45. – Оп. 5. – Спр. 156. – Арк. 16зв.

3.    Дудко Д. М. А. П. Ковалівський – сковородинознавець з роду Ковалівських/ Д. М. Дудко // Переяславські Сковородинівські студії. Зб. наук. праць. Філологія. Філософія. Педагогіка. – Вип. 1. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – С. 275-281.

4.    ДудкоД. М. Заброшенный дом большого ученого / Д. М. Дудко // Красное знамя. – 11.10.2012.

5.    ДудкоД. М. Заброшенное родовое гнездо / Д. М. Дудко // Время. – 01.11.2012.