6 липня 2021, 06:30
7 липня українці традиційно святкують давньослов’янське свято Івана Купала, що сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Напередодні цього дня розповідаємо про історію та традиції його святкування.
Історія святкування Івана Купала корінням сягає часів язичництва. Спочатку його святкували в день літнього сонцестояння, 21 червня (за старим стилем), на який припадала найкоротша ніч у році. У цей час відбувалися різноманітні ритуали і обряди, які були присвячені богу сонця. Купальська ніч вважалася містичною, а саме святкування починалося ще до заходу сонця.
Після хрещення Русі свято набуло нового змісту. Його перенесли на 7 липня (за старим стилем — 24 червня), коли православні святкують Різдво Іоанна Предтечі.
Оскільки частина стародавніх обрядів продовжила існувати і після всенародного прийняття християнської віри, назва свята — Івана Купала — об’єднала язичницьку і християнську його складові. Іван — ім’я Іоанна Хрестителя, якого шанують 7 липня, а Купала, згідно з різними версіями, може означати «сонце» або ім’я божества. Також історики припускають, що назва свята може походити і від слова «купатися», адже під час проведення найдавніших купальських забав обов’язковим був обряд купання. Так, до заходу сонця люди намагалися скупатися в річці. Жінкам такий ритуал обіцяв красу, а чоловікам — силу.
Наші предки вважали, що природа в цей час наповнюється чудодійними і цілющими властивостями. Тому більшість звичаїв були пов’язані з вогнем, водою і травами.
Свято Івана Купала у наших пращурів вважалося святом молоді та взаємного кохання Дівчата і хлопці виходили із села з радісними співами, розкладали вогнище на горі або десь у лісі поблизу річки, танцювали навколо нього, а з настанням темряви перестрибували через вогонь парами (хлопець із дівчиною) і примічали: якщо руки над вогнем не розчепляться, пара одружиться. Подекуди (зокрема, в місті Куп’янськ та навколишніх слободах) вогню не запалювали, а клали купи жалкої кропиви або колючих будяків, чортополоху, і перестрибували через них. Потім цей бур’ян несли до річки й кидали у воду.
Дівчата співали купальських пісень про кохання, парування між хлопцем і дівчиною. Крім пісень, всі обряди протягом купальської ночі супроводжувалися примовляннями, короткими заклинаннями, приспівками: «Сьогодні Купайла, завтра Івана» або «Купайла треба скупати, у воді добре сховати» тощо. Виконувалися такі примовляння всіма разом.
Наші предки вважали, що цього дня сонце «грає», дерева переходять з місця на місце, а зілля має найбільшу цілющу силу. Загальновідомою є легенда про чудодійний цвіт папороті, що з’являється опівночі лише на мить і розквітає вогнистим цвітом, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
Зазвичай у цей день дівчата збирали різні трави, найголовнішими з яких були: іванів цвіт, лопух, чебрець, ведмеже вухо. Вони плели з них вінки і прикрашали собі голови та пускали на воду і ворожили по тому, як ті пливли: як рівно пливе, то скоро заміж вийде, а якщо крутиться на місці або потоне, то ще дівуватиме. Якщо вінок відпливе далеко і десь пристане до берега, то туди дівчина і заміж піде. Інколи пускали два вінки, загадуючи один на себе, а другий на коханого, і якщо вони сходилися на воді, то це вірний знак, що будуть у парі.
Хлопці збиралися на протилежному березі річки, щоб дівчатам не заважати і слідкували за тим, як дівчата пускають на воду вінки. Зазвичай пущений на воду вінок переймав «переємець» — наречений дівчини, що мав оженитися з нею. Коли вже парубок гуляв з дівчиною, то старався зловити її вінок. Часом хлопці сідали на човни та пливли ловити вінки. Парубок знав, котрий вінок пустила його дівчина, бо вона йому про це казала. Кожна дівчина плела такий вінок, щоб можна було його пізнати: вплітала велику квітку чи листя, а то часом перевивала його стрічкою. Не довго пливли віночки: їх виловлювали юнаки й кидалися розшукувати по них дівчат, бо, зазвичай, той, хто розшукає дівчину, має поцілувати її.
Головними атрибутами цього свята були «Купайло» і «Марена», що виготовлялися по-різному. Так, для «Марени» брали вишневу гілляку з трьома сучками (один із них — голова, а два інші — руки) і увивали цю гілку вінками, квітами, намистом, стрічками — робили ніби опудало на людську подобу. Дівчата взявшись за руки, водили навколо неї хоровод. Робили також солом’яне опудало — «Купайла», вдягали його в стару сорочку і прикрашали вінками. Протягом свята «Купайло» має згоріти, а «Марена» — потонути. В одних селах це робили відразу, в інших — наприкінці гуляння. Деревце — «Марену» після потоплення у воді розламували, а гілочки й прикраси з неї розбирали по домівках, бо за повір’ям, якщо гілочку покласти на грядці, то добре вродить городина.
Сьогодні деякі обряди наших предків відійшли у минуле і свято Івана Купала, як правило, відзначається масовими гуляннями. Для харків’ян і гостей міста влаштовуються фестивалі «Сьогодні Купала, а завтра Івана», «Цвіт папороті на Сірковій землі» з традиційними піснями, танками, хороводами зі свічками довкола деревця — «Марени», купанням, стрибками через багаття, у яких можуть взяти участь усі охочі.
Олена Пантєлєй