Панель користувача
Олена Щербань, 5 листопада (чтв), 10:20


Коровайний обряд – обряд із передвесільного циклу. Весільне обрядове печиво, яке ми умовно назвемо «весільним ХЛІБом», маючи на увазі всі його види, було неодмінним і чи не найголовнішим атрибутом традиційного слобожанського весілля. Зернами пшениці, жита, ячменю, вівса мати обсипала Молодих, бажаючи їм здоров’я і щастя. Їх запікали у весільних калачах та короваях, насипали його на пазуху Молодим. Із подрібнених хлібних зерен – борошна якнайкращої якості – випікали головні весільні ХЛІБИ – короваї. До забутих слобожанських весільних хлібів, які нині не випікають, належать «верч», «буханець», «гуски», «дивень», «калач», а ще «лежень», «лєпьошки», «хліб-перепієць», «товариш», велика «шишка», маленькі «шишки», стульні, «трійчатка».
Запросини жінок у коровайниці було обов’язком хрещеної матері, вона ж була старшою коровайницею. Їх запрошували не парну кількість (найменше п’ять, сім, залежно від заможності родини (вони приносили з собою борошно, яйця, масло, а інколи і сало); недарма старожили згадували, що «в багатих і коровай більшим був») тільки заміжніх, бажано заможних, жінок, які добре жили в парі, мали дітей.
Єгорова ненька по вулиці ходе
Та сусідочок просе:
Сусідоньки, мої голубоньки!
Приходьте ви до мене,
Не до мене, до мого дитяти
Та калачиків дбати,
Та порядки давати;
Бо я їй перву отдаю,
Та й порядку не знаю,
Та й до столу не приступаю
В п’ятницю, напередодні весільної неділі, жінки-родички збиралися пекти (бгати) весільне печиво: шишки, лежень, коровай. В лежень втикали «рясне» (дивень, «сторож») – тернова чи вишнева гілочка, обмотана тістом, прикрашена різнокольоровим папером, гарусом, заполоччю і соломою. Дивні символізували собою Молоду і Молодого: «Гостям на диво, молодим на щастя, на долю, на свою родину». При цьому дотримувалися наступного порядку: дружко казав: «Господи, Ісусе, Сине Божий, помилуй нас». Старости відповідали: «Амінь». «Старости, пане підстарости, хто до кого, я до Бога і до вашого здоров’я». «А ми раді слухати». «Благословіть коровай замісити». «Бог благословить» – так тричі.
Бгаючи коровай, коровайниці виспівували старшій коровайниці, щоб гляділа коровай, виробляючи шишки та «верчі» співали, вихваляючи «святий короваєць».
«Магія творення» майбутнього подружжя розпочиналася вже з підготовки тіста, яке не повинно бути крутим, щоб життя Молодих у перші роки не закрутило, не зім’яло, рідкий заміс теж не годився: в такому випадку подружнє життя Молодих може розбитися, як хліб в печі. Пісні, що співалися під час бгання короваю відзначалися піднесеним, світлим емоційним тоном. Оспівувалася вода, принесена з семи криниць, борошно, змелене в семи млинах, яйця від семи курок, масло від семи корів. Піч, у якої «золотії плечі, срібляні крила, щоб коровай гнітила», коровай щоб «удався, срібним обручем обклався, золотитми шишечками обслався», «щоб був красний, як на небі місця ясний», шишечки дрібненькі, як на небі зірочки ясненькі. У піснях згадана і допомога небес: «бог коровай місить», «пречистая світить», «янголи воду носять», або «в піч заглядають».

Під час виготовлення тіста, прикрас із нього для короваю співали:
З’їзджайся родинку,
До Іванка в суботоньку
Поряжати його батінка
Що він мене первого жене
Та й порядків не знає
І куночків несполняє
І своїх гостей та й не вітає

З суботоньки на неділю година,
Та з’їзджається родина
Та й привезли мішок муки на коровай
З суботоньки на неділю година
Та з’їзджається родина
Та й привезли та діжку сиру на коровай,
Хвалити Бога, сиряк буде наш коровай
З суботоньки на неділю година
Та з’їзджається родина,
Та привезли горшок масла на коровай,
Та хвалити Бога, масляний буде коровай.

Щоб і тісто було вдалим і коровай вийшов гарним зовні і пропеченим всередині, коровайниці застосовували магічний комплекс – примовляли, приказували, приспівували: «Світи, боже, з раю нашому короваю». Підмічали – який вдався весільний коровай – такою й доля буде у Молодих.
В Слобожанщині випікання весільних обрядових печив іноді називали «дружчини», які відбувалися після запросин гостей на весілля. В хаті Молодої співали дружечки, а цей час біля печі на діжі з кришкою жінки-коровайниці «бгали коровай», калач, лежень, коли дружки закінчували співати, коровайниці співали:
Хороші коровайниці
Хорошо коровай ліплять,
Сиром накладають
Маслом поливають
Горщик масла,
Діжка сиру,
Та все на коровай
А ще «дружчини» – це вечеря у старшої дружки, на яку запрошували бояр, світилок, дружок. Вона відбувалася після того, як поділять коровай у Молодої. Тут співали пісні-залицяння.
Дружко питав у старостів благословення так само як і на замішування короваю, піч вимітати та садити в неї коровай. Під час вимітання печі тричі примовляли:
Ведмідь (вермен) піч вимітає
Ведмедиця в піч заглядає
Чи хороше те місто
Що короваю сісти
Саджаючи коровай в піч співали:
До бору, бояри, до бору,
Рубайте сосну до долу.
Тешіть сосну на тріски
Гнітить коровай і шишки
Щоб наш коровай гнічений був,
Щоб наш друженько веселий був
Виробляючи певну деталь-прикрасу на коровай, коровайниці примовляли, ніби замовляючи добробут і злагоду в майбутній родині, закликаючи на допомогу добрі сили:
Заплітаю коси, щоб не були босі.
Кладу колосочки, щоб були синочки
Кладу квіточки, щоб були дочечки.
Робимо голуби, щоб завжди в парі були.
Кладу шишки, щоб здорові були.
Коровай торочу, щоб любилися досхочу (торочити – робити «рамку»)
Під час прикрашання короваю співали «Мій милий короваю», «Піч наша регоче»:
Мій милий короваю,
Я тебе убираю
У віновії квіти,
Щоб любилися діти.

Піч наша регоче –
Короваю хоче,
А припічок усміхається –
Короваю сподівається.
Вибравши з діжі все тісто, встромляли в неї ніж (іноді чотири) і співали:
Коло діжі чотири ножі,
А п’ятий на послузі
Коло діжі свічі палають
А на столі коровай бгають

Коли вироби посаджені в піч, коровайниці носили діжу, співали «Піч наша на сохах», на останньому слові її підкидали догори, цілувалися навхрест. Весільна мати пригощала коровайниць горілкою, вечерею та обдаровувала їх хустками. Такі «дружини» відбувалися і в Молодого.
Піч наша на сохах,
А діжу носять на руках
Піч наша пече, піч пече,
Хорошенько коровай спече
Витягуючи короваї, коровайниці співали пісню «Любі, милі коровайниці»:
Любі, милі коровайниці,
Що так рано поприходили (2 р),
Що хороший коровай дбали (2 р),
Хороші пісні співали (2 р).
Любо-мило коровай зробили (2 р.),
Любо мило у піч посадили.
Любо-мило у піч посадили,
Любо-мило весь рід звеселили.
Закінчивши готувати коровай, коровайниці приговорювали:
Що ви бажали,
То ми зробили
За цю вість
Чарок по шість
Хоч по одній,
Та по повній
А хоч по половинці
Та всій родинці

© Умови використання (За зміст блогів відповідають їх автори)

ПОВ'ЯЗАНІ ТЕМИ: