16 грудня 2021, 13:43
Незабаром до наших домівок завітають Новий рік та Різдво Христове. Тож сьогодні в рубриці «Історія одного експонату» розповідаємо про один із важливих символів цих свят, який займав найпочесніше місце в житті наших предків.
Мова піде про сніп, який називався «дідух». Саме він, а не зелена ялинка, яку наразі традиційно встановлюють майже в усіх домівках, був окрасою інтер’єра селянського житла удавнину на час зимових свят.
«Дідух» робили з колосся першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Виготовляли всією родиною із необмолочених колосків жита, пшениці, вівса, ячменю тощо. У нижній його частині робили розгалуження, «ніжки», щоб він міг стояти. Гілки «дідуха» прикрашали кольоровими стрічками, паперовими чи сухими квітами, кетягами калини — кожна родина оздоблювала на свій смак.
«Дідух» був символом урожаю, добробуту, багатства, «духом дідів» — всіх попередників роду. Наші предки вірили, що «дідухи» уособлювали родичів, які відійшли в Світ Інший, але звідти продовжують оберігати рідних від напасті. Тож його вважали і родинним оберегом.
За народною українською традицією, 6 січня з першою різдвяною зіркою, напередодні Святвечора наші пращури заносили його до хати зі словами «Дідух — до хати, біда — з хати». Зазвичай його ніс господар оселі і звертався до родини: «Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались». Потім «дідух» ставили на найпочеснішому у хаті місці — на покуті під образами, де і зберігався до Водосвяття.
За народними повір’ями, саме тут, на покуті, перебували протягом святок духи дідів-предків — покровителів кожного дому. Але після вечері Водохресного другого Святвечора (18 січня), коли на дворі наступала темрява, родина виносила із дому «дідуха» й спалювала в садку. Це символізувало те, що душам померлих час повертатися на небо.
Ці магічні дії також відображали і прощання з зимою та закликання весни. Попіл зі згорілого «дідуха» зазвичай розкидували по городу — на добрий врожай. Проте не завжди «дідуха» спалювали. У неврожайний рік його могли обмолотити і засіяти ниву.
Сьогодні цей старовинний український оберіг, хоч і не масово, але поступово повертається до наших осель. Навчитися виготовлялти його можна на майстер-класах майстрів народної творчості. «Дідух», що прикрашає стаціонарну експозицію «Слобожани», виготовила і подарувала музею талановита народна майстриня Галина Василівна Лимарь.
Олена Пантєлєй