26 серпня 2020, 13:59
За довгу історію Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова у стінах закладу працювало безліч фахівців музейної справи. У рубриці «Музейні портрети» ми будемо розказувати про людей, чиє життя було пов’язане з найбільшим музеєм Харківщини. Сьогодні звернемо увагу на цікаву, але маловідому постать — Михайла Васильовича Уманського — одного з багатьох співробітників, які створювали музей знов після звільнення міста від нацистів у серпні 1943 року.
Михайло Васильович Уманський народився в 1906 р. у сільскій родині в с. Сінне Богодухівського повіту Харківської губернії.
У 1932 р. закінчив Педагогічний технікум в Охтирці, після чого обійняв посаду директора неповної середньої школи села Янківка. Згодом працював в Охтирському райкомі ЛКСМУ та районному відділі освіти, місцевій школі № 4. З 1937 р. вчився на геолого-географічному факультеті Харківського державного університету, який закінчив з відзнакою у 1941 р.
Друга світова війна поламала кар’єру нашого герою. Він залишився на окупованій території, мешкав у Харкові, а згодом — у с. Кулички Лебединського району Сумської області. Працював робітником на Будильському спиртовому заводі, неподалік Лебедина.
Внаслідок наступу Червоної армії у лютому 1943 р. опинився на контрольованій нею території і був евакуйований до Воронезької області РРФСР, звідки його мобілізували до війська у квітні 1943 р. Службу проходив на Західному та 3-му Білоруському фронтах. Під час війни отримав важке поранення, що призвело до втрати правого ока. Демобілізований 20 листопада 1945 р. До дому повернувся з двома медалями.
З 26 січня 1946 р. працював на посаді наукового співробітника відділу природи Харківського історико-краєзнавчого музею імені Г. Сковороди (нині — Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова). В музеї обіймав пости виконуючого обов’язки завідуючого відділом природи, наукового секретаря, завідуючого відділом історії капіталізму. До лав ВКП (б) — КПРС його так ніколи і не прийняли, враховуючи перебування на окупованій території та роботу на підприємстві, контрольованому окупаційною владою. 
Михайло Уманський — крайній зліва в нижньому ряду.
Михайло Уманський — третій зправа у верхньому ряду.
На жаль, ганебна радянська практика, що полягала у дискримінації громадян, які у роки Другої світової війни перебували на окупованій території, не дозволила Михайлу Васильовичу Уманському зробити блискучу кар’єру на музейному поприщі. У 1973 р. він досяг поважного віку і вийшов на пенсію, полишивши роботу у музеї.
Сергій Дейнеко